"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов

"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов

19 квітня у Києві у приміщенні Центрального залізничного вокзалу відбулася зустріч з творцями документального оскароносного фільму "20 днів у Маріуполі" – режисером Мстиславом Черновим,  продюсеркою Василисою Степаненко і фотографом Євгеном Малолєткою. Це перша українська стрічка, яка отримала премію "Оскар". Журналістка Українського Радіо Ірина Жданова побувала на пресконференції.

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Мстислав Чернов зі статуеткою "Оскар" на київському вокзалі, 19.04.2024.  ArthouseTraffic

Треба щодня наводити докази і продовжувати говорити, щоб правду не спаплюжили, щоб її не перебрехали

Ірина Жданова розповіла, що Мстислав Чернов щойно повернувся з великого турне, сама пресконференція відбувалася на Центральному залізничному вокзалі в Києві. Він привіз статуетку "Оскар" і показав її всім присутнім. Разом із ним були журналістка і продюсерка Василиса Степаненко і фотограф Євген Малолєтка, з якими вони разом були у Маріуполі. 

Мстислав Чернов: "Просто зрозумійте, для нас це не святкування. Ми не хочемо, щоб нас бачили, ніби ми святкуємо. Це наша перемога, це перемога всієї України і саме зараз, коли час настільки важкий, коли люди потребують надії, такі моменти, як "Оскар" – невеликі і великі перемоги – дають сил і нам, і військовим, і лікарям, і простим людям не здаватися. Ми щасливі повернутися додому, ми щасливі, що статуетка "Оскар" приїхала в Україну. Що я не встиг сказати зі сцени в Лос-Анджелесі – це те, наскільки я зворушений підтримкою українців за ці два роки. В сучасному світі недостатньо зняти правду, в сучасному світі недостатньо зробити фільм, в сучасному світі недостатньо навіть показати його мільйонам людей – треба щодня наводити докази і продовжувати говорити, щоб правду не спаплюжили, щоб її не перебрехали. І тому підтримка мільйонів українців для нас була надважливою і ми відчували її – це було натхненням. І навіть коли були моменти і ми, здавалося, просто не могли далі йти, не могли більше робити – ми розуміли, що це потрібно, ми розуміли, що є надія і є солідарність". 

На запитання про те, чи можна кадри і цей фільм загалом – використати, як документування злочинів для розслідувань, Мстислав Чернов відповів так: "Розслідування військових злочинів – це важкий, довгий, складний процес. Навіть кейс, коли Росія збила MH17 над Донбасом, зайняв майже 7 років. І тут були докази, були підозрювані. Просто відео і просто фотографій чи фільму недостатньо. Їх достатньо, щоб почати розслідування, але недостатньо, щоб його завершити. Потрібні експерти, потрібні свідки, фото, відео. І дуже потрібен доступ до місця злочину для прокурорів. Те, що світ побачив в Бучі, було завдяки тому, що Буча була звільнена і був доступ прокурорів до місця злочину. Коли ми говоримо про Маріуполь – це не сотні, це тисячі потенційних військових злочинів. Але доступу до них немає, немає доступу до тіл, немає доступу до місця злочину. Тому настільки важливо звільнити місто, щоб почати процеси. Але фото, відео, звичайно ж, допомагають.

Важливо для кожної людини знати, що її чують

Ірина Жданова розповідає, що у фільмі люди, яких знімав Мстислав та його команда, дуже часто самі просять, щоб їх знімали. Ці відзняті матеріали пересилалися до редакції, тому виходило все дуже швидко в новинах – це вже потім створили з відзнятого матеріалу фільм. "Ми хочемо, щоб світ це побачив", – особливо казали лікарі. Бо часто Мстислав знімав лікарні, реанімаційні заходи. Там є сцена, коли після авіадару по пологовому будинку звертається до режисера сам місцевий поліцейський Володимир і каже: "Будь ласка, зніміть мене, я хочу записати звернення". Він стає перед камерою і каже, що це військові злочини, хай світ зверне увагу, допоможе Маріуполю. Він вірив – коли світ побачив ці кадри, як був зруйнований бомбами пологовий будинок, то побачать усі, що це військові злочини і буде допомога міжнародної спільноти". 

Ірина Жданова запитала Мстислава Чернова, якою була реакція цих людей – героїв фільму: "Навіть коли люди вже не сподівалися, вони підходили до нас і говорили: "Будь ласка, зніміть нас". Ми відчували вже, що в цей момент, може, вони і не сподівалися, що щось зміниться, вони не сподівалися, що війська НАТО прийдуть і прорвуть цю блокаду. Але я знаю, наскільки важливо для кожної людини знати, що її чують. Оце відчуття для всіх українців, особливо для людей в Маріуполі, які не мали жодного зв'язку зі світом – важливо знати, що про них не забули, що їх почули. Тому цей фільм існує. Навіть коли вже історії були розказані, я хочу зробити так, щоб про Маріуполь не забули. Не тільки тому, що Маріуполь – це початок повномасштабної війни. Не тільки тому, що це найбільша, мабуть, трагедія, яка була за цей період, а ще й тому, що Маріуполь став символом всіх міст, які були зруйновані і окуповані після Бахмута, Мар'їнки, Авдіївки, Соледару, Попасної, Волновахи… 

Ірина Жданова розповіла, що поліцейський дуже допомагав команді, він показав місце єдине на той час в Маріуполі, де можна було спіймати сигнал і передавати відзняті відео редакції. І потім вже, коли зайшли російські війська в Маріуполь і вже намагалися Мстислав з командою виїхати, і не просто виїхати з Маріуполя, а вивезти відзнятий матеріал зі своєї камери – то саме Володимир вивіз його на своїй автівці зі своєю родиною, дуже ризикуючи, через 15 блокпостів. Вони наздогнали колону Червоного Хреста і їм вдалося виїхати з Маріуполя.

Євген Малолєтка згадує: "Володимир (поліцейський) повернувся на роботу в Донецькій області в Покровську, він був минулого року поранений під час евакуації поранених під час атаки на готель "Дружба", друга ракета прилетіла і поранила його. Нещодавно йому зробили повторну операцію з видалення уламків. І він знову в строю, працює на посаді, виконує свої повноваження в Донецькій області. 

"У сучасному світі недостатньо зняти фільм": зустріч із творцями фільму "20 днів у Маріуполі"

На фото Мстислав Чернов та Євген Малолєтка

Мстислав Чернов: "Чим більше ти бачиш і робиш, тим більше є потреба продовжувати і не зупинятися. Коли нам кажуть, що, мабуть, ви вже не хочете нічого робити, тому що ви пережили забагато – насправді все навпаки. Все, що ми пережили –  не дає тобі спокою, це підштовхує тебе продовжувати боротися, підштовхує тебе продовжувати щось робити".

Я все ще не втратила надію, що журналістика може змінити цей світ 

Про свої враження щодо закулісся "Оскара" розповіла і Василиса Степаненко – продюсерка, журналістка, яка також була в команді: "Щодо закулісся "Оскара", то дійсно бути там – це дуже дивно, тому що коли ти їдеш з війни, то на такій події (кінофестивалі - ред.) ти відчуваєш себе дуже дивно, у тебе дуже багато емоцій всередині – з одного боку вони дуже погані, з іншого – дуже гарні, і ти бачиш в цьому якусь надію. Я все ще не втратила надію, що журналістика може змінити цей світ. І ми тому і працюємо і продовжуємо працювати. Я бачила росіян, які приходили і дивилися цей фільм. Зазвичай реакція у людей по всьому світу дуже емпатична: і в Америці, і в Європі я зустрічала людей, які просто підходили, хотіли обійняти, якось підтримати, вони плакали з нами і питали, як люди, чим можна допомогти. Багато хто з них казав, що вони взагалі не знали про те, що відбулося. Також були ситуації, коли підходили і казали, що я думав, що це все реально фейк. В цей момент я казала, що значить я теж фейк і зараз стою перед вами несправжня. Таких моментів було багато, але все ж таки фільм змінює сприйняття людей, тому що він дає більше контексту. І коли вони ще особисто можуть побачити героїв фільму або нас – це також дуже потужно, тому що вони розуміють, наскільки це реально – людина з пологового будинку, яка змогла вижити, Володимир–поліцейський, який з нами їздив, Людмила-лікарка з другої обласної лікарні. Тобто ми намагаємося таким чином донести, що це реальність, що цей документальний фільм і всі кадри, які там зроблені – це реальність. Але людям іноді дуже важко в це повірити, тому що це наджахливо."

Ірина Жданова переконана, що навіть самого фільму для цього недостатньо, бо ми знаємо, як удар по пологовому будинку в Маріуполі подавали в російських ЗМІ. "І хоча ось тут ми бачимо документальні кадри, навіть цього буває для деяких людей недостатньо, щоб повірити". 

Щодо прокату стрічки, то "20 днів у Маріуполі" вперше показали на фестивалі "Sundance" – це один з головних фестивалів незалежного кіно в США і тоді ця стрічка здобула приз глядацьких симпатій, нагадує журналістка. В Україні прем'єра відбулася на фестивалі "Docudays", тоді він став найкращим фільмом національного конкурсу і здобув приз глядацьких симпатій. І вже зараз це найкасовіший документальний фільм в українському прокаті і досі його можна подивитися на українських цифрових платформах онлайн.

Мстислав Чернов сказав на пресконференції, що вони будуть продовжувати показувати його не лише на фестивалях, а також в парламентах різних країн. Вже показували його в європарламенті: "Коли ти в стінах європарламенту і ти бачиш цю фантастичну красиву будівлю, ти розумієш, чому деколи політики можуть втратити зв'язок з реальністю. Але не в поганому сенсі, що вони не знають, що відбувається, а просто коли є оця дистанція між політичним життям і тим, що відбувається отут щодня. Фільми – не тільки "20 днів у Маріуполі", а й інші українські фільми, які зараз показують по всьому світу якраз допомагають скоротити цю дистанцію між абстракцією, яка в голові у людей, навіть тих, які підтримують Україну, і її реальністю – вони починають розуміти, що це не телешоу, це не боротьба за популярність між історіями з Ізраїлю та Сектора Гази і України, що це не просто якісь там фігури на екрані, що це реальні люди з реальними історіями і з реальними іменами. Особливо коли світ вступає в рік 2024, в якому майже в половині світу будуть вибори, і тому тема України стала дуже політизованою, тема підтримки України стала політичним аргументом. Але нам треба нагадувати, що це ще й гуманітарна катастрофа, що реальні люди потребують реальної допомоги, що це не привід сперечатися політично, це привід щось зробити в реальності."

Ірина Жданова розповіла і про свої враження від перегляду цього фільму: "Це співчуття велике до всіх людей в Маріуполі, особливо до батьків, які втрачали дітей, і там дуже багато кадрів з реанімації, коли не вдається врятувати дітей і ми бачимо горе батьків. Мене вразило, як багато людей, які в кадрі, вірять, що якщо їхнє горе, цю трагедію побачать світ, то це допоможе зупинити вбивство, допоможе зупинити війну. І дуже хочеться, щоб ця їхня віра не втратилася, щоб це ну хай не одразу, але справді ці кадри їх свідчення вплинули. Як казав сьогодні Мстислав Чернов, кіно формує пам'ять, а пам'ять формує історію. Хочеться вірити, що справді це матиме сенс і вплине, і коли побачать, що трапилося з Маріуполем – це допоможе змінити це".

Останні новини
Завдяки саміту у Швейцарії Україна перехопила ініціативу в питаннях миру ― Олещук
Завдяки саміту у Швейцарії Україна перехопила ініціативу в питаннях миру ― Олещук
За кожним російським піхотинцем полює один український дрон — комбат Федоренко
За кожним російським піхотинцем полює один український дрон — комбат Федоренко
Чотири дні до вересня. У Києві почався фестиваль пам'яті Романа Ратушного
Чотири дні до вересня. У Києві почався фестиваль пам'яті Романа Ратушного
Саміт у Швейцарії має всі шанси стати єдиним масштабним майданчиком — Семенюк
Саміт у Швейцарії має всі шанси стати єдиним масштабним майданчиком — Семенюк
НБУ зменшує облікову ставку, щоб насичувати економіку грошима — Ланда
НБУ зменшує облікову ставку, щоб насичувати економіку грошима — Ланда
Новини по темі
Шевченківська премія-2024: Карпʼяк, Чернов, Любка, Чорногуз та Лазуткін про найважливіше
"Запити в Google "Mariupol", "russian invasion" зросли". Гордєєва про "Оскар" для "20 днів у Маріуполі"
Громада Маріуполя шукає ініціативну молодь для відбудови міста після деокупації
"Ми наближаємося до "Оскара" максимально близько" — Олексюк про "20 днів у Маріуполі"
Андрющенко: "Росіяни перекидають резерви через Маріуполь з інших напрямків оборони"