Шевченківська премія-2024: Карпʼяк, Чернов, Любка, Чорногуз та Лазуткін про найважливіше

Шевченківська премія-2024: Карпʼяк, Чернов, Любка, Чорногуз та Лазуткін про найважливіше

Комітет Національної премії імені Тараса Шевченка оголосив чергових лауреатів нагороди. Серед інших свої відзнаки отримали режисер Мстислав Чернов, який практично одночасно був відзначений також премією Американської кіноакадемії "Оскар" за документальний фільм "20 днів у Маріуполі", та поети Ярина Чорногуз і Дмитро Лазуткін, які служать у ЗСУ. Разом із ними, а також членами комітету – журналістом Вадимом Карп'яком та письменником Андрієм Любкою – Радіо Культура дізнавалося, ким для сучасного митця є Тарас Шевченко, а також чому премія, яка носить його імʼя, саме в останні роки почала втрачати ореол премії за сукупність заслуг.


 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Ілюстративне фото УНІАН

Вадим Карпʼяк: "20 днів у Маріуполі" – це подія планетарного масштабу в журналістиці

— Вадиме, ти член Шевченківського комітету, який опікується публіцистикою і журналістикою. Цього року премію отримали Євген Малолєтка, Мстислав Чорновий та Василіса Степаненко за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя. Йдеться і про репортажні фотографії, і про відеорепортажі, і, вочевидь, про фільм "20 днів у Маріуполі", який фактично одночасно отримав Шевченківську премії та Оскар.

Вадим Карпʼяк: Очевидно, що ця серія робіт (а вона подавалася на "шевченківку" саме як серія робіт  журналістських репортажів, фото і фільм "20 днів у Маріуполі") це найяскравіше свідчення війни. І я не буду лукавити, є світове визнання, яке теж впливає. Тобто до цього, приблизно рік тому, якраз у березні, ця ж серія робіт і фільм отримали Пуліцера за служіння суспільству. Це найвища їхня відзнака. До цього отримали World Press Photo. І коли в тебе є номінація журналістики і публіцистики, а вони разом, то в цьому сенсі це журналістика, яка  ще до нашого рішення вже визнана світом і найавторитетнішими світовими преміями в галузі журналістики. Чесно кажучи, було б дивно, якби ми сказали "ми ще подумаємо", адже світ жахнувся, коли це побачив. Було два варіанти: Олександр Михед і "20 днів у Маріуполі" і серія фотографій. При всій моїй любові до Михеда і потужності книги "Позивний для Йова", все-таки "20 днів у Маріуполі" – це подія планетарного масштабу в журналістиці. 

— Чому? 

Вадим Карпʼяк: Тому що вона дає голос нашій війні на весь світ. Тобто це те, що чують в усьому світі й через трансляцію церемонії вручення премії "Оскар" ми це теж побачили.

Вадим Карп’як у студії Радіо Культура 

Мстислав Чернов: "Бути почутими допомагає вижити"

— Послухаємо Мстислава Чернова. 

Мстислав Чернов: Суб'єктивний погляд, насправді, є не тільки, скажімо так, у сучасному кінематографі, навіть якщо ми говоримо не тільки про документальне кіно, а ще й про ігрове кіно. Не можу сказати, що він є трендом, але він цінується. Подивіться на фільм, який переміг на Оскарі цього року – "Оппенгеймер". Це не просто байопік. Це фільм, який, перш за все, показує історію крізь суб'єктивний погляд однієї людини. І ці історії в часи, коли нас зі всіх сторон просто бомбардують новини, трагедії, медіашум, насправді цінуються в мистецтві більше. Йдеться про здатність фокусуватися і розказати персональну історію. Не намагатися розказати про все, цінується саме персональний погляд на події. Не об'єктивність, а саме суб'єктивність. Але суб'єктивність теж може бути справедливою. І це те, що я, як режисер, намагався досягнути в "20 днях у Маріуполі". Так, це суб'єктивна картина, це моя персональна точка зору. Але це не моя історія. І навіть якщо ми бачимо щось, що мені не подобається, з чим я не згоден, ми все одно це бачимо. Тобто ми зберігаємо персональну перспективу, але ми все ж таки розповідаємо чесну і об'єктивну історію. І це цінується в сучасному мистецтві, це цінується в кіно – можливість та вміння сфокусуватися на чомусь і розповідати історію, зберігаючи цей фокус. 

Я у фільмі теж висловлюю думку, що я теж сумніваюся, що свідчення можуть щось змінити. Тому що я пам'ятаю 8 років цієї війни і пам'ятаю, що попри всі жахливі кадри і жахливі події, які ми знімали, нічого не змінилося і все стало тільки гірше. Так, світ побачив те, що сталося в Маріуполі, світ побачив трагедії, які сталися з Бахмутом, з Мар'їнкою, з Авдіївкою. І все ж це не дуже щось змінило.

Мстислав Чернов. Фото: ФБ-сторінка "Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA"

Але я точно пам'ятаю, що навіть коли ми бачимо людей в Маріуполі, коли ми розмовляємо з ними, коли вони перебігають дорогу під бомбами і вони спілкуються, тому що побачили на шоломі напис "Преса", вони кажуть, "будь ласка, зніміть все, що відбувається, будь ласка, покажіть світові". Вони це роблять, мабуть, не тому, що вони сподіваються, що НАТО відправить свої війська і деблокує Маріуполь наступного дня, а тому, що вони просто хочуть бути почутими. І це бажання бути почутими, знання, що тебе не ігнорують, допомагає вижити. І мені здається, що навіть більшою місією у нас, як журналістів чи документалістів, є не тільки розповідати світові про трагедії, які ми бачимо, чи про події, які дають нам надію, але просто дати людям надію, що їх почують, і донести їм оцю думку. Бо бути почутими допомагає вижити. Це непросто, все менше людей вірить у силу журналістики, на жаль. Але ми не можемо зупинятись. Я сподіваюсь, що "20 днів у Маріуполі" зробить свій внесок у цю надію, що якщо ми достатньо докладаємо зусиль для того, щоб нас почули, все ж таки є надія щось змінити. 

Андрій Любка: Відзнака Чорногуз та Лазуткіна – великий прожектор світла на молоду літературу

— Поговорімо тепер про літературу. В номінації визначили дві премії – Дмитру Лазуткіну та Ярині Чорногуз. Дмитро отримує премію за книгу поезії "Закладка", Ярина Чорногуз за книгу поезії "[dasein: оборона присутності]". Обоє, і Дмитро, і Ярина – українські поети, письменники, які зробили доволі простий вибір, але в той же час один із найскладніших. Вони обоє захищають Україну в лавах Збройних Сил України. 

Андрій Любка: По-перше, я дуже тішуся, що такі достойні поети, поетка і поет, отримали Шевченківську премію. Читаючи відгуки різних людей, які реагували на новину про присудження премії Лазуткіну і Чорногуз, для мене дуже важливо у першому своєму реченні підкреслити, що це премія за поезію, не за службу у Збройних Силах. Тому що дуже часто люди заздрісні або недалекі хочуть представити це рішення, як рішення винятково патріотично-політичне, що, от, мовляв, дуже класно, але нагородили військовослужбовців. Ні, нагородили поетів. Їхня служба в армії – це один із різновидів чесності й один із різновидів того, що робить їх поетами. Це один із способів їхнього існування у часі й просторі, як митців і як людей. Це важливо підкреслити. Ці поети – приклад такого яскравого, молодого голосу в українській літературі. І це продовжує певною мірою інституційну тяглість, яка закладена попереднім складом Шевченківського комітету, коли Шевченківська премія почала втрачати оцей ореол сивочолості, ореол премії за сукупність заслуг, а стала актуальною премією сучасного культурного процесу. Це не означає, що її не можуть отримати люди старшого віку, але це означає, що ця премія тепер присуджується саме за збірки, за твори, а не за ім'я чи вклад у культуру. Це важливо також розуміти.

Це такий маятник, тому що ми, коли говоримо про найбільшу державну премію у сфері мистецтва, часто припускаємося цієї помилки, коли вважаємо, що вона нагороджує винятково якісь там найкращі твори. Це твори достойні, але це не означає, що інші твори, які з'являються, публікуються, ставляться на сценах, є гіршими. Місія премії у культурному просторі – це визначати маркерами певні тренди, певну динаміку культури, показувати, підсвічувати великим рефлектором те, що важливо і що буде розвиватися протягом років у культурі й буде залишати довший слід. Чорногуз, і Лазуткін – поети різні, з різних фактично, попри свій молодий спільний багаж, сфер. Наприклад, Дмитро також дуже відомий як поет, вірші якого стають піснями популярних гуртів, рок-гуртів. І, я думаю, багато наших слухачів можуть напам'ять наспівати його рядки, навіть не знаючи, що це вірші Лазуткіна. Ярина Чорногуз більш експериментальна у своїй творчості, у формі. Вона, власне кажучи, жонглює словами і граматичними конструкціями. У творах, у віршах Ярини Чорногуз дуже часто фонетично чути оцей скрегіт металу, скрегіт і свист куль, і він не обов'язково має бути римований. Але це два потужні голоси в українській літературі й думаю, що це не просто відзнака для молодих поетів, але також великий прожектор світла на цілу молоду літературу.

Андрій Любка. Фото: Суспільне

Вадим Карпʼяк: "Премії потрібна спадковість"

— Вадиме, ти сказав фразу, що потрібні достойні списки номінантів, але вони теж не з'являються нізвідки. Це теж соціальний процес, взаємодія. 

Вадим Карпʼяк: Безперечно. Ми як комітет обираємо з тих, хто подався. Багато людей не подаються, бо вважають, що їх не оберуть, мовляв, не має сенсу і пробувати. Дехто не подається, бо щось чекає. Тобто є проблема з цим, і ми вибираємо тільки з того, хто присутній у переліку номінантів. Це один момент. А другий (Андрій уже про це сказав частково) полягає в тому, що ми підхоплюємо цю традицію, закладену, в тому числі, і попереднім складом Шевченківського комітету. Тобто культура, відзначена державою, – це не обов'язково щось таке дуже сивочоле і аксакальне. Це те, що нас оточує. Наш шановний голова Євген Нищук уже сказав, що ми будемо якось збиратися і пропонувати певні зміни до положення про Шевченківську премію, бо ми діємо відповідно до неї. Що, наприклад, мені особисто не те, що не подобається, але я би подумав про те, як це змінити – комітет обирається на три роки, тобто що три роки комітет постійно оновлюється. 

— Ти хочеш на десять?

Вадим Карпʼяк: Ні. Я хочу нормальний принцип ротації, коли кожні три роки змінюється третина комітету. Це дає спадковість, адже люди змінюються поступово і завжди є частина людей, які пам'ятають попередні каденції.

Ярина Чорногуз: "Кожен військовий під час участі в боях згадував Шевченка"

— Шевченківська премія не випадково називається саме так. Це наш спосіб ще раз демонструвати вагу шевченківської постаті для культури. Це осердя канону, культурного канону. Хто такий Шевченко для Ярини Чорногуз?

Ярина Чорногуз: Для мене це дійсно геніальний митець, який в XIX столітті відчув всю ситуацію, яка відбувається із нашим існуванням, з нашою культурою, яку пробують ще відтоді знищити. Він геніально висловив цю тугу за державністю, за цією волею до держави у своїх текстах, хоча вона там далеко не єдина. Наприклад, я пам'ятаю, як до повномасштабки і особливо до війни 2014-го року ми дивилися на Шевченка з іншої оптики, як на творця любовної, філософської лірики. З нього дуже сильно хотіли зняти оцей ореол такого пророка нації, щоб його побачили дійсно як всебічно цікавого майстерного митця. А зараз ми його заново по-новому відкриваємо, як того, хто вмів описати дуже важливі речі про дуже важкі часи. Я думаю, що кожен військовий Шевченка згадував під час участі в боях. Ось я привезла зі Сходу дуже гарне видання, яке було серед руїн, із ілюстраціями Касіяна. Дуже красиве стареньке видання. Тож для мене Шевченко — дуже важлива постать у тому, яка сформувала в тому числі мій голос.

Ярина Чорногуз. Фото: Юлія Вебер/Meridian Czernowitz

Дмитро Лазуткін: "Шевченко не лише в "Кобзарі", але й з нами на позиціях"

— Дмитре, а хто для тебе Тарас Шевченко?

Дмитро Лазуткін: Для мене Шевченко це однозначно велика постать. І Тарас Григорович не тільки на сторінках "Кобзаря", він із нами поруч десь на позиціях. Шевченко це ще й образ, причому образ героїчний, тому він поруч.

— Ти приїжджав на вручення премії, правильно?

Дмитро Лазуткін: Я приїжджав на вручення премії і вчора я виступав у Львові в Театрі Заньковецької разом із сестрами Тельнюк, з їхньою програмою "Наш Шевченко", яка звучала за підтримки симфонічного оркестру. Це дуже класна інтерпретація, дуже сучасна, з неймовірною потужною енергетикою, тому я ще раз пересвідчився і відчув силу слова, особливо в поєднанні з такою потужною музикою. Зала була переповнена, дуже класно сприймали.

Дмитро Лазуткін. Автор фото Rafał Komorowski


 

Останні новини
Маємо зруйнувати російські наративи про Крим — Ельмаз Асан
Маємо зруйнувати російські наративи про Крим — Ельмаз Асан
Майже кожен другий депортований сталінським режимом кримський татарин загинув — Аблаєв
Майже кожен другий депортований сталінським режимом кримський татарин загинув — Аблаєв
Застосунок Резерв+, ТЦК,  ЦНАП… Усе про новий закон про мобілізацію від юристки
Застосунок Резерв+, ТЦК, ЦНАП… Усе про новий закон про мобілізацію від юристки
"На щиті". Як відбувається евакуація загиблих воїнів з поля бою
"На щиті". Як відбувається евакуація загиблих воїнів з поля бою
Санкції ефективні. Росія виснажується – Несходовський про посилення економічного тиску на РФ
Санкції ефективні. Росія виснажується – Несходовський про посилення економічного тиску на РФ
Новини по темі
І у гітлерівського режиму, і у путінського абсолютна зневага до людських цінностей — Анатолій Подольський
alyona alyona & Jerry Heil максимально виділили на Євробаченні меседж про війну — Путінцев
"10 тисяч людей на арені реагують на кожне слово". Заклецька про фінал Євробачення-2024
Психологиня Світлана Арефнія: Мама для дитини — всесвіт, який формує її особистість
"Штраф можна платити щодня": адвокат про оновлення покарань за порушення мобілізації