Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Понад 60% служб у справах дітей недоукомплектовані
Як повідомила міністерка соціальної політики Оксана Жолнович, у 2024 році в Україні кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зменшилась на 2 тисячі у порівнянні з 2023 роком, а чисельність патронатних родин зросла на 160 і тепер перевищує 400. На вашу думку, це позитивні новини чи могло би бути набагато краще?
Ірина Суслова: Тут не можна розглядати точково, а треба говорити комплексно. Понад 80 тисяч дітей перебувають у закладах інституційного догляду. Це дитячі будинки, притулки, будинки дитини та інші заклади. Із них лише 5152 ― це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Усі решта ― це батьківські діти, які влаштовані туди або за заявою батьків, або мають висновок про особливі освітні потреби дитини тощо. Чи ця цифра точна, достеменно невідомо, тому що сьогодні немає точної статистики. Чи всі діти, які перебувають із батьками, мають належні умови життя, які не загрожують їхньому життю та здоров’ю, нам також невідомо. Через те, що служби у справах дітей, які мають виявляти сім’ї, котрі опинились у складних життєвих обставинах, часто недоукомплектовані, не мають відповідного штату, неспроможні якісно виконувати свою роботу. Законом передбачено, що на 2000 дітей в середньому має бути один співробітник у справах дітей. А коли ми проводили моніторинг, то з’ясували, що понад 60% служб у справах дітей недоукомплектовані. Тобто діти, які на вулиці жебракують, виконують якусь роботу, це діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах. Де вони мали б перебувати? Можливо, у патронатних родинах, яких треба було би підтримати. Чи достатньо 400 патронатних родин ― велике питання. Це краще, ніж було, але цього критично недостатньо. Плюс є умови, скільки дітей може бути в патронатній родині.
Ірина Суслова. Фото: ФБ-сторінка Ірини Суслової
Патронатна родина ― тимчасовий прихисток для дитини, який триває до пів року
Нагадайте, що таке патронатна родина.
Ірина Суслова: Патронатна родина ― це тимчасовий прихисток для дитини, яку вилучають зі складних життєвих обставин, з вулиці, з будь-кого місця, де є небезпека для її життя. Це триває невеликий період ― до пів року. Дитина потрапляє не в заклад, а в сім’ю, де їй надають послуги, тепло і захищають її базові права ― на освіту, медичний догляд тощо. Але важливо, щоб саме в цей момент дитині була надана підтримка, психологічний супровід, елементарні обійми. У якісній патронатній родині дитина отримує усі ці послуги, а в закладі це буде обмежено лише базовими речами, скажімо, освітою та медичними послугами. На жаль, система шкіл-інтернатів, дитячих будинків, спеціалізованих шкіл не змінилася з часів СРСР. Є порушення базових прав, неналежний рівень освіти, часто відсутність медичної допомоги через неукладені медичні договори. Ситуація погана і потребує змін.
А якщо дитина захворіла? Ніхто не надає допомогу?
Ірина Суслова: Надає вихователь, у переважній більшості. Або звертаються по допомогу через сервіс швидкої медичної допомоги. Таких випадків досить багато, і ми можемо стверджувати, що це системна проблема, яка потребує нагального вирішення. І не залежить, про яку ми область говоримо, Полтавську, Запорізьку, Закарпатську чи Дніпропетровську.
Держава має врегулювати алгоритми дій кожної служби
Як можна виправити системні проблеми інституцій, де зараз перебувають наші діти-сироти?
Ірина Суслова: Щодо порушень, тут варто говорити про жорстоке поводження з дітьми, яке відбувається у закладах, про неналежні умови проживання, недостатню кількість спальних місць, двоярусні ліжка, завелику кількість дітей на одиницю площі, причому діти різновікові та різностатеві проживають в одних кімнатах. Крім того, це неналежний захист та піклування, дискримінація дітей за ознакою інвалідності або місця первинного обліку, коли дитина зі східної області перебуває у сиротинці на заході країни, наприклад. Що тут можна зробити? У світі вже доведено, що у великих інституціях неможливо виправити ситуацію і влаштувати все так, щоб система була налагоджена на задоволення потреб кожної дитини окремо. Але проблему треба вирішувати. Насамперед, потрібно створювати більше прийомних родин, патронатних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Працювати над розвитком сімейних форм виховання, щоб діти потрапляли все-таки у сім’ї, а не в заклади інституційного догляду. З іншого боку, необхідно внести зміни у чинне законодавство і передбачити там дуже чіткі алгоритми дій у випадках фіксації моніторинговою групою жорстокого поводження з дитиною або інших порушень. До прикладу, Уповноважений або його представники за дорученням мають право здійснювати моніторингові візити без попередження і навіть без підстав, або ж на підставі інформації у медіа. Ми приїжджаємо на місце, фіксуємо жорстоке поводження, викликаємо поліцію для написання заяви, а далі всі служби діють на власний розсуд, тому що немає прописаного алгоритму від держави. Відтак процеси реагування затягуються, потребують довгих рішень, обласні керівники вагаються, проводять свої перевірки, а в цей час діти продовжують залишатись у межах тих закладів, в яких здійснювалося насильство або порушувалися їхні права. Отже, держава має врегулювати алгоритми дій кожної служби.
Має працювати система усиновлення "дорослий для дитини", а не "дитина для дорослого"
Чому так мало патронатних родин, де дитина може тимчасово перебувати, поки не вирішиться її питання генерально ― чи це буде усиновлення, чи переміщення до будинку сімейного типу для проживання на постійній основі?
Леонід Лебедєв: Насправді деінституціалізація ― це не лише про дітей. Йдеться про дуже широкий процес, куди входить і розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт, і системний підхід щодо захисту її прав, і реорганізація самих закладів. Коли говорити відверто, то ця реформа не йде. Вона не працює в Україні. Для цього потрібна дуже сильна й конкретна політична воля у державі, причому не одного відомства, а всіх дотичних ― Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соцполітики та Міністерства освіти. Ці міністерства мають об’єднатися в ухвалених декретних документах. Крім того, потрібні кошти, а це спричинить серйозний перерозподіл грошей, які виділяються на інтернатну систему. Не видно, щоб держава була до цього готова. І третій важливий момент ― потрібно працювати із суспільством, щоб змінити ставлення до дітей, і вони тоді не потраплятимуть в інтернатну систему. Знайдуться сім’ї, які будуть готові розібрати дітей, що виховуються в інтернатних закладах.
Леонід Лебедєв. Фото: 1plus1.ua
Як війна вплинула на інституційні заклади та можливості усиновлення або розбудови дитячих будинків сімейного типу?
Леонід Лебедєв: Якщо брати окремі цифри або факти, то можна демонструвати покращення чи погіршення. Але якщо брати в комплексі статистику дітей, які мають статус сиріт, до війни і зараз, або бажаючих усиновити, то все змінилося повністю. Показник бажаючих стати усиновлювачами зріс утричі. Кількість заявок на державне навчання також зросла утричі, тобто у три рази має бути збільшено влаштування дітей. До війни дітей-сиріт, які проживають та виховуються в інтернатах, було 5900, а на 1 вересня 2024 року ― 4900, тобто кількість зменшилась на тисячу. Про бум усиновлення говорити не доводиться, адже найбільше бажають усиновити маленьких дітей-сиріт і повністю здорових ― саме з такими очікуваннями подають заявки потенційні усиновлювачі. Але у нас такі діти, які є. І їм потрібна допомога. В Україні не має працювати система усиновлення "дитина для дорослих", а навпаки ― "дорослий для дитини". Ми маємо допомогти тим, хто в нас є, а не шукати тих дітей, яких ми хочемо. На жаль, такий підхід залишається.
Держава сплачує заробітну плату патронатним вихователям
Як можна потрапити до лав патронатних сімей? Як держава підтримує ці родини?
Ірина Суслова: До лав патронатних сімей можна потрапити, подавши заявку і пройшовши навчання. Звісно, держава підтримує ці сім’ї, сплачує заробітну плату патронатним вихователям. Важливо сказати, що частина людей, які хочуть усиновити дитину, роблять це задля уникнення мобілізації. Але це ще треба довести. Адже можна і не всиновлювати дитину, а взяти її під опіку або створити будь-яку іншу сімейну форму виховання. Тому що всі ці категорії людей не підпадають під мобілізацію. Усиновлення не передбачає жодних щомісячних виплат на дитину, а якщо ти береш дитину під опіку або створюєш дитбудинок сімейного типу, то отримуєш щомісяця додаткову виплату на дитину. Те, що всі усиновлювачі хочуть здоровеньких маленьких дітей, я б сказала, це міф. Насправді у сиротинцях перебуває велика кількість дітей, і переважна більшість із них ― здорові нормальні діти. Але в цих закладах не налагоджена система підготовки до школи, діток не навчають, як це відбувається у звичайних садочках. Звісно, якщо є педагогічна занедбаність, дитинка не розвиває моторику, то зрештою вона отримує діагноз. І так зі здорових дітей вони стають хворими. Таких випадків ми зафіксували під час моніторингів досить багато у різних закладах та різних регіонах України. Тому Уповноважений наполягає, щоб в усіх будинках дитини була проведена незалежна медична експертиза, і звернувся з відповідним листом до Міністерства охорони здоров’я. Ще момент. До нас часто звертаються люди з питанням, що вони не можуть усиновити дитину. Наш офіс не займається усиновленням, тож усі ці листи ми скеровуємо до центрального органу виконавчої влади ― Державної служби України у справах дітей. Є такі випадки, коли вже минає термін документів, а людям за два роки не запропонували жодної дитини, незважаючи на те, що на обліку служб у справах дітей стоять не сотні, а тисячі дітей. І коли ти звертаєшся до служби, починається процес знайомства, і потім ми маємо випадки, коли люди повідомляють, що знайшли дитину і вона щаслива. Але приділити належну кількість часу поданим заявкам ці служби не можуть, бо вони недоукомплектовані. Коли ж дитина перебуває у закладі, то має проводитися індивідуальна оцінка її потреб, а цього зараз немає. Хочу сказати, що процес деінституціалізації не відбувається за пів року чи рік. Ми просто маємо набратися терпіння і працювати над тим, щоб права дітей у закладах інституційного догляду не порушувалися, і паралельно розвивати сімейні форми виховання та поліпшувати процес усиновлення.
