Казимир Малевич. Суспільне Культура
Тетяна Філевська: "Я відчула важливість повернути Малевича Києву та Україні й доклала до цього максимум зусиль"
Що вас захопило у творчості Казимира Малевича? Чому це стало вашої місією ― повернути Малевича Україні?
Тетяна Філевська: Усе починалося з відчуття несправедливості. Я дізналась про те, що Малевич народився у Києві та мав великий зв’язок з Україною, дуже пізно, коли вже займалася мистецтвом як практик. І мені здалося, що так не має бути, що студенти і всі люди, які займаються мистецтвом, повинні про це знати. Я відчула важливість повернути Малевича Києву та Україні й докладала до цього максимум зусиль і як популяризаторка, і як дослідниця.
Ваша книжка "Казимир Малевич. Київський період. 1928-1930" допомогла багатьом інституціям відкрити очі й дізнатися багато нового і важливого про Малевича.
Перед книжкою були невеликі проєкти, наприклад, екскурсія місцями Малевича в Києві, яка з’явилася ще 2009 року. Нам було важливо присутність Малевича матеріалізувати, пройти цими дорогами, побачити й почути ці історії. Далі була велика ідея повернути Малевича у Київський художній інститут, тобто Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, ми організувати велику програму лекцій про Малевича в Києві, які читали різні дослідники, архітектори, дизайнери. Ми хотіли повернути присутність Малевича у мистецькому дискурсі та освітній сфері. І наприкінці цього проєкту з’явилася книга, адже до мене потрапили дивом врятовані архіви Мар’яни Кропивницької, я їх опублікувала, потім була ще одна книга, кілька конференцій, інші події. А зараз дуже тішуся, що вже є фільми ― не лише документальний, що вийшов 2018 року, а й художній, який ми побачимо буквально завтра.
В одному з інтерв’ю ви згадували, що в біографії Малевича є ще багато не закритих питань. Можна про це трошки детальніше?
Про Малевича написано десятки книжок, його досліджують в усьому світі. Але його українська біографія, київський період ― це були прогалини. Проте опубліковані архівні матеріали довели, що це був не просто випадковий епізод, а занурення Малевича в наше життя та український контекст. І хто ж має досліджувати українську біографію Малевича, як не українські дослідники, котрі знають мову, мають доступ до архівів і можуть це вивчати. Але ми довгий час перебували в імперіях, і Малевич був апропрійований Росією, тож росіяни вважали, що ніякого київського періоду не було, а отже, цей період мало досліджували. Тут важлива роль Дмитра Горбачова, яка взагалі відкрив український авангард Україні та світу. Я вже 15 років займаюсь Малевичем, але розумію, як багато всього попереду, скільки ще питань треба дослідити, скільки архівів треба вивчити. Іноді ти шукаєш якесь ім’я роками. Щоб знайти справжню адресу, де народився Малевич, було кілька років досліджень.
А чому так важливо для Росії забрати Малевича собі? Малевича, якого вони переслідували і навіть фактично знищили його могилу. Чому їх дратує український наратив у житті художника?
Перш за все тому, що Малевич ― це величезна увага, вплив та можливість для Росії відмивати свою репутацію країни-агресорки за рахунок таких імен. Хоча у Малевича було багато важких і негативних епізодів, пов’язаних із життям саме в Росії. Очевидно, що росіяни багато уваги приділяють авангарду як такому, російському авангарду. Це те, що цікавить світ, той внесок у світову культуру, який дуже цінується. І Малевич у цьому жанрі мистецтва відіграє одну із ключових ролей. Величезний ресурс, впізнаваність, високі ціни ― звісно, росіяни хочуть це залишити за собою. Хоча навіть сам термін "російський авангард" викликає величезні запитання науковців, тому що все, що створювалось у Російській імперії, це були твори митців із різних країн. В Україні ж авангард у різних містах мав різний характер. Харків, Одеса, Львів є дуже важливими центрами східноєвропейського та європейського авангарду, але говорити про певну монолітність українського авангарду ми не можемо, це радше належність до української культурної традиції. Авангард загалом був явищем інтернаціональним, прагнув до космополітизму в хорошому сенсі слова, до універсальної мови, яка була б зрозумілою усім людям незалежно від їхнього походження.
Чи може фільм стати поштовхом для підвищеної уваги до постаті Казимира Малевича?
Безперечно, мав би. Якщо говорити про сам фільм, то це художня робота, яка має своїх авторів. І треба мати правильні очікування, що ми не побачимо реального життя і творчості Малевича. Фільм спирається на його життя, але це сучасне висловлювання, яке осмислює ту спадщину, що її залишив нам Малевич. Безперечно, хотілося б, щоб люди після перегляду фільму пішли далі, захотіли прочитати книгу, подивитися більше творів Малевича, почитати його тексти, переглянути документальні стрічки, розібратися з тим, що таке супрематизм і чому "Чорний квадрат" є важливим в історії мистецтва.
Для створення образу Малевича ви мали лише фотографії?
Є один відеокадр, менше десяти секунд, де ми можемо бачити німу хроніку. Малевич ходить, жестикулює руками, активно усміхається і проявляє свою міміку. Голосу ми не знаємо, бо це німий кадр. За кілька секунд дуже складно уявити всю повноту його особистості. І актору треба було відштовхуватися від цих кількох секунд.
Кадр із фільму "Малевич". Кінофестиваль "Молодість"
Віталій Ажнов: "Саме поезія Малевича мене дуже надихала. Його можна розбирати на цитати"
Віталію, де і коли відбудеться прем’єра фільму "Малевич"?
Віталій Ажнов: Прем’єра буде в Будинку кіно, у рамках кінофестивалю "Молодість", це позаконкурсна програма. 1 листопада, тобто завтра. Кажу ці слова і відчуваю трепет, бо насправді дуже страшно. Мені не байдужа реакція глядача, до того ж це відома особистість, тому для мене це дуже високий рівень відповідальності. Для мене важлива саме людська доля та життєвий шлях Казимира Малевича.
Це передчуття прем’єри схоже з тим, як ви очікуєте на прем’єру вистави у театрі? Адже на сцені ще можна внести якісь правки, а тут нічого вже не виправиш ― фільм є.
Саме тому дуже страшно, бо нічого вже не виправиш. Я буду в залі й дивитимуся це кіно вперше, разом із глядачами. Буде дуже цікаво й цінно подивитися разом з усіма.
Ви ― авангардист у театрі. Мені здається, ваша бунтарська сутність дуже дотична до бунтарської сутності Малевича. Як вам запропонували цю роль?
Себе аналізувати важко. Коли мені сказали, що зараз буде розмова з режисеркою майбутнього фільму, я зовсім не відчував віри, що мене чекає наступний шлях і кастинги на цю роль. Це був якийсь сюр, що мене бачать у ролі Малевича, бо в українському кінематографі я не дуже формат. Але коли почав вивчати життя художника, то побачив певні збіги.
Як і де відбувалися зйомки?
Усі зйомки відбувались у Києві, у перший рік повномасштабного вторгнення. Пригадую момент, коли ми знімали в Академії мистецтв біля Львівської площі. У мене була перебіжка на переодягання, а над головою летить ракета. І я пригадую це відчуття: ви з великою кількістю людей знімаєте дуже важливе кіно для українського суспільства у таких реаліях і таких умовах. Знімали також у консерваторії, усі локації були в Києві.
Що вас надихало у створенні образу художника, про якого так мало відомо?
Я дуже люблю поезію. І Малевич писав поезію, вона, знову ж таки, бунтарська, не завжди римована. Напевно, саме поезія Малевича мене дуже надихала. Там дуже багато образів, символів і такої філософії! Малевича можна розбирати на цитати. До того ж у нас була дуже крута команда, і я багато черпав від людей довкола. Режисерка Даша Онищенко завжди підтримувала, заряджала, було неймовірно цікаво працювати. Я міг також дуже довго дивитися на "Чорний квадрат" і думати про те, що в ньому бачив художник, чому він його малював. Розуміння мистецтва у кожного різне. А для актора дуже важливою є інтуїція. Це такий шлях, коли не знаходиш відповіді, а рухаєшся інтуїтивно, на відчутті.
Фільм має цікаву структуру ― чотири сюжети, чотири квадрати, які охоплюють різні періоди творчості Казимира Малевича. Як виявилося, улюбленою піснею художника була "Гуде вітер вельми в полі".
Так, є там такий коротенький наспів, я мугикаю цю мелодію у фільмі.
У фільмі взяли участь багато ваших колег-франківців.
Це велика фортуна зніматися в кіно з колегами, з якими працюєш на сцені. Першою дружиною Малевича у фільмі була Христина Федорак, це було дуже пристрасне кохання. Велику прихильницю і другу дружину зіграла Марина Кошкіна. Крім того, Іван Шаран, Олександр Рудинський, Марія Рудинська, а ще відомі актори Олексій Горбунов, Ірма Вітовська, Олександр Новіков, Наталія Васько. Зіркова команда. Це була моя перша співпраця з Олексієм Горбуновим, який зіграв НКВДшника, який стежив і псував життя Казимиру Малевичу. Це було дуже цікаво, Олексій доволі екстравагантна людина, з великим досвідом. Його навіть можна боятись у реальному житті, така шалена енергія.
Як авторам фільму вдалося вплести сюжет фільму в контекст нинішньої російсько-української війни?
Якщо дуже просто сказати ― нам не дають нормально жити. Це відбувається зараз і відбувалося так само й тоді. Хоча зараз ми маємо можливість відбуватися культурно, а тоді все було просто жахливо. Дуже важливо, що цей фільм вийде саме в Україні, що його не зняла ніяка інша країна, котра могла би претендувати на творчість Малевича.
Малевич любив казати: "Я і є Бог". Я не сприймаю це як якусь релігійну цитату, а сприймаю як віру в себе. Ця віра в себе, напевно, дозволила Малевичу все це створити і перевернути світ мистецтва.
