Ілюстративне фото: ДСНС
Цільова аудиторія кампанії – дорослі чоловіки
Інформаційна кампанія "Помічай зміни" має на меті підвищити обізнаність українців щодо мін та інших вибухонебезпечних предметів. Її реалізує BBC Media Action за технічної підтримки ДСНС України. Ініціатива є частиною програми ПРООН в Україні, що фінансується урядом Японії. Які особливості цієї програми і чим вона відрізняється від інших подібних?
Тетяна Нікітіна: Цільова аудиторія даної кампанії – це чоловіки, особливо у найбільш забруднених регіонах. Перш ніж запускати цю кампанію, ми провели і продовжуємо проводити великі дослідження для того, щоб зрозуміти, які є основні групи ризику, хто ці групи ризику і які взагалі інформаційні потреби? Під час кризових ситуацій ми помітили, що дуже сильно загострюється різниця у поведінці між жінками і чоловіками. Чоловіки ризикують переважно під час виконання робочих завдань, і це одна поведінка. У той же час жінки менш ризикові, але більш обізнані. Тому цільовою аудиторією нашої кампанії є дорослі чоловіки. Це буде масштабна кампанія на всю Україну, яка в себе включає соціальну рекламу на телебаченні, радіо, ролики у соцмережах, білборди. Ми йдемо за людьми, тобто на всіх можливих точках контактів із людьми у нас буде інформація.
Приблизно 10% людей готові брати міни у руки
Ви маєте на увазі, що чоловікам більш властиво "пиляти міни болгарками"?
Тетяна Нікітіна: "Пиляти міни болгарками" – це екстремальна поведінка, хоча є і таке. І наше дослідження це показало. Приблизно 10% людей готові брати міни у руки, розбирати, щось з ними робити, і це чоловіки. Жінки, в принципі, демонструють дуже високий рівень обережності. І якщо чоловіки на словах кажуть, що "я обізнаний", але це скоріша репутаційна історія, то жінка не так високо оцінює свою обізнаність. Але жінки більше ходять на курси, відвідують спеціальні заняття, більше шукають інформацію в інтернеті. Чоловікам властиво більше отримувати цю інформацію зі ЗМІ. Саме тому, оскільки чоловіки внаслідок своїх професій більше ризикують, ми розуміємо, що треба цю кампанію робити.
Ризик знецінюється
Йдеться конкретно про тих, хто виконує якісь завдання чи тут враховуються абсолютно всі?
Тетяна Нікітіна: Тут є різні рівні ризику. Якщо аналізувати ці інциденти, які сталися починаючи із 2022 року, то найбільше число інцидентів пов'язане із виконанням робочих завдань – 35%. 27% респондентів постраждали від побутового пересування. Тобто, тому що люди живуть у забруднених областях. І 23% ситуації спровоковані тим, що люди порушували правила поведінки. Свідомо чи несвідомо, але вони порушували правила поведінки. Чоловіки переважно страждають під час виконання своїх обов'язків. Зараз в Україні рівень ризику суттєво вищий, ніж у нормальному житті. Тому ризик знецінюється. І тому люди на фронті, якщо ти виконуєш робочі обов'язки і в тебе є ризик, то це не сприймається так критично, як в довоєнному житті. Це основна особливість.
Тетяна Нікітіна. Фото: facebook/Tatjana Nikitina
Чого більше із вашого досвіду, пане Олександре – робочих ситуацій чи таких побутових, мовляв, "схожу по грибочки, нічого не трапиться, ліс давно розмінований"?
Олександр Лобов: Дійсно, у нас чоловіки більше долучені до забезпечення сім'ї. Коли немає альтернативи чимось забезпечити, то люди, дійсно, йдуть у ліси, збирають дрова, гриби і так далі. І вони себе наражають на певну небезпеку. І звісно, повинен бути рівень певної досвідченості – що, як і коли робити. Тому що від нього також залежить сім'я. І сім'я повинна розуміти, і він повинен розуміти. Але в той же час ті організації, які долучені до цих кампаній, також повинні проводити відповідну кампанію і підвищувати рівень обізнаності, що є інші альтернативи, як запобігти всім цим небезпекам. Але так складається, що чоловіки у нас більш ризикова група.
"Зі мною це не станеться"
Яка загалом статистика у нас на сьогодні і як ця кампанія може змінити ситуацію?
Олександр Хорунжий: Дуже часто ми стикаємося з такими словами, взагалі з такою думкою, що "зі мною це не станеться". І так, на жаль, відбувається. Хоча ДСНС провело понад 40 тисяч заходів загалом із населенням. Цими заходами було охоплено понад 1,1 млн людей, дітей і дорослих, але, тим не менш, маємо наступну статистику. За даними секретаріату Національного органу з питань протимінної діяльності, від початку широкомасштабного вторгнення РФ у нас загинуло 297 людей і поранено 673. Із них загиблих 15 дітей. Якщо брати за гендерним розподілом, то переважна більшість серед дітей це хлопчики – 14 хлопчиків і 1 дівчинка. Тобто, як і дорослі, так і діти чоловічої статі більш схильні до ризиків. Тому така от статистика. Ця кампанія, звісно, є однією із ланок вибудовування взагалі й державної інформаційної програми, інформаційно-роз'яснювальних заходів з мінної безпеки. І ми тільки за проведення таких кампаній. У цьому випадку – з ПРООН і з BBC. Також працюємо із ЮНІСЕФ, зокрема, щодо дітей, і з іншими організаціями. І ми завжди будемо підтримувати такі кампанії.
Міни можуть бути там, де ми їх навіть можемо не очікувати
Тетяна Нікітіна: Я б хотіла додати, що за даними нашого дослідження, тільки 25% оцінюють небезпеку для себе, імовірінсть постраждати від вибухонебезпечних предметів. І що мене здивувало, що цей відсоток статистично не відрізняється в розрізі "вся Україна" і "забруднені території". Тобто, як сказав пан Олександр: "це не станеться зі мною", на жаль, є фактором.
І хочу додати кілька слів про назву кампанії – "Помічай зміни". Чому саме така кампанія? Тому що я як соціолог розумію, що треба шукати рушії небезпечної поведінки і мотиватори безпечної. Ми запитали у людей, які дали низку правильних і неправильних тверджень щодо поведінки. Наприклад, таке твердження, як "ця людина добре знає місцевість в якій мешкає, тому впевнений/впевнена, що може уникнути небезпеки" – це найпопулярніший мотиватор небезпечної поведінки. Людина живе у своєму населеному пункті, знає ліс, узбіччя, дорогу, і в неї ця безпека просто вшита, тому що це – "моє рідне". А, на жаль, воно змінилося. І на жаль, міни або вибухонебезпечні предмети можуть бути там, де ми їх навіть можемо не очікувати. І вже ж час настав, вони можуть виходити і з'являтися навіть там, де люди знають, що вже нібито чисто. І ще один момент. Люди можуть ігнорувати таблички, тому що інші ходять. Навіть якщо висить табличка, але "якщо всі ходять, то і я піду".
Міни-пастки і міни-сюрпризи
Що небезпечніше – фрагмент або цілий боєприпас, чи просто якийсь дивний предмет, який я не можу розпізнати і підходжу на нього подивитися?
Олександр Лобов: Я хочу сказати, що крім тих предметів, які ми можемо розпізнати, що це вибухонебезпечний предмет, є ще міни-пастки і міни-сюрпризи, які повністю виглядають як звичайний предмет побуту. Тому, ми маємо розуміти, якщо ми перебуваємо на території, де велися бойові дії, то вона може бути вже потенційно небезпечна. Тобто будь-який предмет, який приваблює увагу, потрібно оминати. І що саме головне – в жодному разі не вчиняти жодного фізичного впливу на цей предмет. Побачили предмет, відійшли, подзвонили. Ніякого фізичного впливу, адже тут велись бойові дії і тут можуть бути різні сюрпризи і мінні паски серед них.
Олександр Хорунжий: Я доповню думку пана Олександра. Друга позиція, яку ви озвучили, дійсно найнебезпечніша. Чому? Тому що коли людина бачить вибухонебезпечний предмет і, в принципі, десь знає, що тут є небезпека, то вона навіть інстинктивно відійде. А там, де не бачить, то, звичайно, ризик більший. Людина може потрапити на незнайому територію і просто підірватися.
Олександр Лобов. Фото: facebook/mrcshrdsnsukraine
"Обережно – міни!"
Як позначають території, які можуть бути потенційно небезпечними. Як вони маркуються?
Олександр Хорунжий: Є відповідні маркувальні знаки – "Обережно – міни!". Вони бувають трикутної форми, бувають прямокутної форми. Як правило, підрозділи ДСНС маркують їх на червоному тлі, білим написом або іншим. Але є і несертифіковані маркування, які ставлять або звичайні люди, або інші якісь організації, які помітили, що тут може щось бути і промаркували. Ще можуть бути маркувальні стрічки, або певні написи на стінах чи будівлях, що тут небезпека. Тому це треба помічати і, відповідно, реагувати на зміни.
Тетяна Нікітіна: Ми питали людей, на які вони знаки реагують. На офіційні знаки реагують набагато краще. Неофіційні знаки у них менше викликають загрозу. І ще хочу додати, що для більшості людей це неусвідомлена історія. За даними нашого дослідження, тільки 7% сказали, що вони продовжують вести свою діяльність, незважаючи на небезпеку. І це переважно чоловіки, які виконують свої професійні обов'язки. 9% опитаних опинялися на територіях, які були заміновані. І це, знов ж таки, переважно молоді чоловіки. Але є люди, які роблять це не усвідомлено, і це якраз більш широка група. І саме на них скерована наша кампанія. Тому що вони можуть цього не знати, не усвідомлювати і вважати, що все в порядку. Саме тому треба помічати ці зміни.
У нас сертифіковано понад 30 операторів протимінної діяльності
Як співпрацюють між собою розміновувачі – ДСНС, приватні, державні структури, які займаються цією роботою? Між ними є якась комунікація?
Олександр Хорунжий: Комунікація відбувається. У нас сертифіковано понад 30 операторів протимінної діяльності. Обласна військова адміністрація визначає ділянки, є план і є ще заявки від людей. Тобто, якщо говорити про ДСНС, то є планові роботи, які треба зробити, і є оперативні заявки, на які реагує додатково ДСНС. Комунікація безумовно є, вона здійснюється через місцеві органи влади. І саме на місцеві органи влади, ОВА надходить вся необхідна інформація. Тому що, наприклад, є вибухотехніки Національної поліції, є сапери Нацгвардії, є Збройні Сили, є різні оператори протимінної діяльності, і є ДСНС. Відповідно, у кожного є відповідні ділянки і завдання. Вся ця інформація обробляється і надходить саме на місцеві органи влади. І там же людина може дізнатись, де і які території можуть бути очищені від вибухонебезпечних предметів. Тому комунікація завжди відбувається і в плануванні роботи також. Є Національний орган з питань протимінної діяльності, він колегіальний, і там акумулюється вся необхідна інформація.
А де зараз найбільше роботи такої проводиться?
Олександр Хорунжий: Найбільше це, безумовно, Харківська область, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Донецька області. Там найбільше зараз піротехніків ДСНС. А якщо взяти в цілому, то це "по підкові", де були бойові дії – це Сумщина, Чернігівщина, Київщина і вниз через Харківщину, Донеччину й далі.
Олександр Хорунжий, Фото: Укрінформ
Зупинись, не панікуй, повернись своїми же слідами на безпечну ділянку
Що можете розказати про типи і види боєприпасів, та їхній вік?
Олександр Лобов: Будь-який боєприпас, який не вибухнув, може пролежати в землі багато років і бути дуже небезпечним ще протягом багатьох років. Можна навести навіть приклади залишків Другої світової війни, які досі знаходяться в нашій землі. На що б я хотів звернути увагу? ДСНС, дійсно, очистила на всіх деокупованих територіях основні міста, вони більш-менш безпечні для повернення людей. Але є околиці, клумби, городи. Буває, що боєприпас потрапляє на доволі велику глибину, на якій неможливо перевірити. Але є такий природний феномен, коли земля виштовхує ці предмети і через певний час вони можуть з'являтись. У ДСНС називають їх "пролісками". Особливо після зими їх вилучають. Тому повинна бути певна обізнаність населення і певна безпечна поведінка, як поводити себе на території, де велись бойові дії.
"Не підходь". "Не чіпай". "Дзвони 101". Чи існують ще якісь додаткові речі, які варто пам'ятати?
Олександр Лобов: Можна стикнутися з будь-яким небезпечним предметом. І якщо ви його побачили, то найголовніше – зупинитися. Зупинитися, не панікувати і продумати повністю перелік своїх дій. Якщо хтось ще йде з вами, то їх теж треба зупинити. Далі потрібно оглянути навколо себе, бо можуть бути інші сховані небезпечні предмети, і лише після цього повернутися своїми же слідами на безпечну ділянку. Це може бути ділянка, де ведуться якісь господарські роботи, чи з твердим покриттям. І, звичайно, викликати ДСНС. І ще один важливий момент – в жодному разі в цей час не треба маркувати це місце, бо поруч можуть бути інші небезпечні предмети.
