Президент Польщі Анджей Дуда передає вірчі грамоти новому послу Польщі в Україні Ярославу Ґузи (праворуч). Фото: Agnieszka Romaszewska / Facebook
Це буде політика підтримки України
— Вітаємо вас із призначенням на нову посаду посла Польщі в Україні. Коли ви розпочнете роботу у Києві і які завдання ставите перед собою? Що буде пріоритетом?
— Я вже деякий час працюю, але офіційно розпочинаю своє перебування в Україні 12 грудня. Звичайно, я повноцінно приступлю до виконання своїх обов'язків лише після того, як вручу вірчі грамоти президенту України Володимирові Зеленському. Це може зайняти деякий час. Але я довго готувався до цієї роботи, тому маю певне уявлення про те, що я повинен там робити. Звичайно, важливо пам'ятати, що в Польщі відбувається зміна влади, тому постає питання зовнішньої політики, зокрема політики щодо України, яку проводитиме не тільки президент, який продовжує виконувати свої обов'язки, але й новий уряд, сформований опозицією. Важливо пам'ятати, що посол не створює зовнішню політику, він її імплементує. Тому я буду чекати нових концепцій або продовження старих. В одному я впевнений — це буде політика підтримки України. Як вона буде виражатися — залежить від нових людей, які з'являться в Міністерстві закордонних справ, в уряді Польщі. Але я припускаю спадковість, і з цієї причини, серед іншого, погодився обійняти посаду до виборів. Я був упевнений, що це має сенс, що не буде розвороту в політиці щодо України і що позитивна частина польської зовнішньої політики буде реалізована. Я братиму в цьому участь.
— Коли ви востаннє були в Україні і як бачите ситуацію в Україні, де вже майже два роки триває повномасштабна війна, розв’язана Росією?
— Я не був в Україні давно. Звичайно, я стежив за подіями. До цього я був в Україні дуже часто і в різних ролях. Це були питання економічних відносин, публічної дипломатії. Я також стежив за всім, що відбувалося. Звичайно, я мав зв'язки. Моя дружина займається східними справами, білоруськими справами, але також й українськими, російськими, тому вона, в свою чергу, була дуже часто і спостерігала за цими подіями як журналіст. У мене також були прямі зв'язки. Маю багато друзів в Україні. Тому в мене немає відчуття, що я їду в невідому країну.
Ми є повноправним членом Європейського Союзу і бажаємо того ж Україні
— Ваша дружина — відома журналістка, генеральний директор каналу "Белсат", пані Аґнєшка Ромашевська-Ґузи.
— Тут у нас є спільні інтереси. Мене більше цікавить зовнішня політика не тільки на східному напрямку, але й відносини Схід-Захід, тому що Польща, до речі, як і Україна зараз і в майбутньому, буде десь між Сходом і Заходом. Це дуже особливе місце. Тому ці західні відносини для України є важливими. А для Польщі вони вже є важливими в тому сенсі, що вона є частиною інституційного Заходу. Це також шлях, який чекає на Україну, тому тут є багато речей, які цікаві з огляду на польський досвід. З точки зору того, що буде відбуватися в Україні в найближчі роки. Звичайно, у нас не було війни, ми скористалися вікном можливостей, подавши заявку на вступ до НАТО. Я брав участь у процесі підготовки до членства в НАТО дуже інтенсивно. Ми є повноправним членом Європейського Союзу і бажаємо того ж Україні. Але ми знаємо, що це важкий шлях, і він особливо важкий в умовах війни з російською агресією, що триває. Росія також відрізняється від тих часів, коли Польща рухалася на Захід. Тому Україна для мене є такою державою, яка є надзвичайно важливою. І це завжди було моїм переконанням. З точки зору долі Польщі, наші долі також єдині. Нас розділяє кордон. Звичайно, державні кордони нас об'єднують, але вони також іноді розділяють нас історичним досвідом. Але ми перебуваємо в одній частині Європи, яка має свій власний історичний досвід, відмінний від Заходу. Це є основою спільності, яка існує між поляками та українцями і яка так спонтанно проявилася, коли почалася війна. Це допомога українським біженцям, які тікали з країни від загрози війни, і це була не лише державна політика, це була реакція суспільства Польщі.
І це той фундамент, на якому має базуватися зовнішня політика, яка буде переформатована чи модифікована. Ми повинні розуміти, по один бік кордону і по інший, що ми маємо спільність долі. І ця спільність об'єднує нас більше, ніж так звані інтереси, політичні відносини, які часто змінюються. Я маю на увазі наші непрості польські відносини із Заходом, тому що дуже часто з Польщею поводилися, а з Україною тим більше, як з країною на периферії Європи. А для нас Європа не закінчується ні на Одрі, ні на Бузі. Вона закінчується десь на кордоні з Росією. Насправді ми завжди вважали Білорусь і Україну частиною європейського ландшафту, європейської спадщини. І це не завжди розуміють на Заході, де до справ нашого регіону, до справ таких країн, як Україна, Білорусь, часто ставляться як до менш знайомих і більш екзотичних, ніж до того, що відбувається в Африці чи Латинській Америці. Я говорю переважно про Західну Європу, адже американський і канадський підхід відрізняється від підходу в Західній Європі.
Парадоксально, але проблеми Східної Європи іноді краще видно із Вашингтона, ніж із Парижа чи Берліна
Парадоксально, але проблеми Східної Європи іноді краще видно з Вашингтона, ніж з Парижа чи Берліна. Це було помітно, зокрема, у реакції на російську політику щодо України. Без підтримки Вашингтона важко уявити створення західної коаліції. Такі країни, як Польща чи країни Балтії, навіть працюючи разом з Великою Британією, не змогли переконати Берлін чи Париж змінити цю примирливу, угодницьку політику щодо Росії. Хоча сама Росія зробила в цьому питанні найбільше, показавши своє справжнє обличчя. Але Сполучені Штати мислять стратегічно, це глобальна наддержава. Тому саме з Вашингтона можна побачити світ з вищої точки краще, ніж з перспективи столиць, які часто бачать власне подвір'я. Вони зосереджені на своїх власних інтересах.
Пам'ятаймо, що ця різниця між Східною і Західною Європою полягає, серед іншого, в рівні її безпеки, адже безпека — це фундамент функціонування всіх наших націй, суспільств. Західна Європа була в безпеці завдяки американській парасольці протягом усієї "Холодної" війни. Ми ж були по цей бік залізної завіси. І більше того, повертаючись на століття назад, згадаймо, що в 18 столітті, в часи політики Меттерніха, Віденського конгресу, жодної з країн нашого регіону не було на карті. Хоча сто років тому ми знаємо, що це були країни, які існували в Європі. Ці країни мають свою давню історію, невідому на Заході, часто ігноровану. Це та історія, до якої не випадково зараз звертаються українці, коли йдеться про традиції їхньої державності та національної ідентичності. Для нас національна ідентичність українців очевидна. Всі нісенітниці, які можуть говорити росіяни з цього приводу, які виливаються в Кремлі, — це нісенітниці, до яких ми ставимося так, як вони заслуговують, щоб до них ставилися.
