Ірина Верещук. Фото: ФБ-сторінка Ірини Верещук
"Найбільше людей із резерву держслужбовців хоче їхати працювати в Крим"
— Яка наразі ситуація з кадрами на окупованих територіях? Що сталося з тими, хто працював у різних сферах раніше?
Звичайно, саме на тимчасово окупованих територіях у нас точної інформації немає, позаяк там не працюють міжнародні організації, окупанти не дотримуються міжнародного гуманітарного права. Але ми готуємося, бо маємо інформацію, наприклад, про Крим станом на 2014 рік, якщо це Херсонщина, Запоріжжя або території, які ще досі перебувають під тимчасовою окупацією, то в нас є дані щодо стану справ там. З липня ми маємо діючий кадровий резерв для державних службовців: наше Національне агентство з державної служби оперує цим резервом. Там уже більше 2,2 тисячі людей. Ми говоримо про кадровий резерв для освітян, така постанова вже прийнята, а також прийнята постанова кадрового резерву для Міністерства охорони здоров’я.
— Як загалом формується резерв для деокупованих територій? Чи маєте ви інформацію про те, скільки кандидатів подали відповідні заявки?
Якщо ми говоримо про державну службу, то в резерві 2200 осіб, більшість з яких – чоловіки. Більшість хоче їхати в Крим, найменше – в Луганську область. Але на сьогодні вже є запит від Харківщини на деокуповані території – Чугуївську громаду, Куп’янську військову адміністрацію. Вони потребують працівників, спеціалістів, звертаються до кадрового резерву, набирають звідти людей. Тобто це вже діючий резерв, який використовується.
Якщо говорити про МОЗ, то в них вже теж діючий резерв, бо деокуповані території в нас є і вони будуть збільшуватися. До прикладу, там уже більше 1000 працівників у кадровому резерві. Вони відрядним методом їдуть на території Херсонщини чи Харківщини, від 2 до 4 тижнів перебувають там у відрядженні і таким вахтовим методом повертаються і знову їдуть.
— А як взагалі формується цей резерв, якщо ми говоримо про цю сферу?
Найперше – це питання добровільне, тобто люди зголошуються. По–друге, це питання кваліфікації: якщо немає жодної спеціалізації, то, звісно, складно потрапити до кадрового резерву. Але якщо є середня спеціальна освіта, неповна вища або вища… Якщо людина претендує на категорію А, то є спеціальний кадровий резерв.
— Нагадайте, що таке категорія А.
Це високопосадовці: керівники адміністрацій, ті, хто будуть ухвалювати рішення. Для них є спеціальна програма в університеті Шевченка і вже 85 осіб пройшли навчання на цій програмі. Я спілкувалася з керівником цієї програми, дійсно є неабиякий інтерес до цього. Звертаються народні депутати, інші високопосадовці, які працюють в органах державної влади і хочуть пройти ці курси, щоб потім швидко їхати відновлювати нашу державу в Крим, Донецьк, Луганськ.
250 лікарів із резерву вже їздили працювати на деокуповані території
— А щодо сфери охорони здоров’я, як формується резерв?
Зараз він сформований для деокупованих територій Херсоншини та Харківщини. Вже 250 осіб з тисячі, про яку я казала раніше, вже їздили в такий спосіб у відрядження. Наші лікарі та сестринський персонал просять залишити такий формат, бо це і фінансово дуже ефективна модель, адже зараз вирішується питання, в який спосіб будуть відбуватися відрядження працівників. Тобто чи це буде звільнення на попередньому місці, а там набір, до прикладу, в районну військову адміністрацію, яка утвориться (в Криму в нас досі немає районних адміністрацій), чи це буде відрядження. Практика МОЗу показала, що відрядження – це ефективна модель.
Держава має допомагати ВПО щонайменше 5 років
— Тепер про внутрішньо переміщених осіб: які стимули пропонує держава і що власне планується запровадити? Як ми повертатимемо тих, хто переїхав у певні регіони, додому?
Їх не треба стимулювати, вони самі повертаються. Вони хочуть поїхати, хочуть до своєї рідної домівки, навіть напівзруйнованої. Вони їдуть щойно вщухають обстріли, а безпекова ситуація більш-менш кращає, вони повертаються, не питаючи владу. Хоча я закликаю не повертатися, тим паче зараз, у зимовий період.
— Якщо зруйновані оселі, знищена інфраструктура, але люди хочуть жити, тому що це їхній дім, як буде відновлюватися інфраструктура? Адже на це потрібен час. Який має бути стимул, що через 2-3 роки вони повернулися до своїх домівок?
Ми не можемо говорити узагальнено про стимул повернутись. Він є в людини, він природній. Кожен хоче повернутися до свого рідного дому, до того середовища, де він був. Але воно змінилося і змінилося назавжди. Ми зараз говоримо про державну політику. Якщо казати про деокуповані території Херсонщини, то люди повертаються, але й виїжджають. Ми оголосили обов’язкову евакуацію, а з деяких населених пунктів – примусову, оскільки під обстрілами дуже сильно страждають діти. Там само на Харківщині: одні повертаються і живуть в Харкові, а інші – виїжджають і це щоденний процес. Зараз говорити про відновлення деокупованих територій, щоб ми сказали, що стратегічно, просторово це буде от так, я не візьмусь.
От зараз у нас є питання статусу ВПО: скільки років людина вважається ВПО? Бо в нас ВПО з 2014 року, на тимчасово окупованих територіях. Чи статус громадянина України, який перебуває на тимчасово окупованих територіях? Чи статус внутрішньо переміщеної особи, яка перебуває на тимчасово окупованих територіях? Ми можемо й не знати, де він, в якому він стані, а виплати він отримує. І нам треба зрозуміти: ідентифікація ВПО на тимчасово окупованих територіях потрібна чи ні? І через який період?
— То вирішилося питання?
Вирішується. Я прошу, щоби продовжили ідентифікацію, бо розумію, що люди не мали фізичної змоги…
— На який термін?
Ще на пів року. Ми мали до грудня 2023 року, я прощу ще на пів року продовжити, бо розумію, що об’єктивно хтось не міг дістатися територій, які підконтрольні урядові.
Також питання у нас обговорюється щодо ВПО: скільки років людина вважатиметься ВПО, бо 10-15 років ніде за кордоном немає. Статуси завжди мають термін, безстроково, довічно його давати не можна. Я вважаю, що має бути щонайменше 5 років, тому що людині важко адаптуватися. Перший рік йде на те, щоб дійсно зрозуміти і ментально трішки відпочити. Треба, звісно, працевлаштовуватися, але змушувати людину, коли вона була з корінням вирвана зі своєї території і тут ще не прижилася…
— Й людині може бути некомфортно і вона захоче переїхати…
Так, що вони й роблять через якийсь час, щоб осісти і вирішити, що я буду тут жити і своє життя облаштовувати. На це теж потрібен час. Тому я за те, щоб щонайменше 5 років людині допомагала держава. Але це мають бути конкретні види допомоги. До прикладу виплати: зараз уже два роки як виплати здійснюються. Це друга бюджетна програма після витрат на оборону, 73 млрд цього року на виплати для ВПО. Й ми кажемо, що перші пів року виплати мають бути обов’язково, без прив’язки працевлаштована людина чи ні. Вона повинна мати безумовну підтримку від держави. Це мінімум, який може дати держава.
А далі вже виплати-стимули, якщо ви пішли на роботу. Як правило, люди переїхали з промислових регіонів, де в них були великі зарплати. Вони мають, наприклад, гірничі професії або професії в хімічній промисловості. Важко себе знайти, наприклад, на Львівщині або на Тернопільщині. Тому ми маємо дати їм цей період адаптації, допомогти перекваліфікуватися. Якщо ми допомогли, а далі людина не хоче – це вже інше питання. Але якщо людина хоче… До прикладу, Запоріжжя, мама з двома дітками неповнолітніми. Садочки через безпековий стан в Запоріжжі взагалі не працюють, тож мама не має з ким залишити дітей, щоб піти на роботу і дати собі раду самій. Таким держава має допомагати. І от чим ми займаємося на наших штабах.
