war

Говерла, віра в Бога і терпіння врятували її від депресії. Дружина героя про невідомість та очікування звістки щодо чоловіка у полоні

23.09.2022 р., 10:45

Україна повернула з полону 215 людей. Серед яких 124 офіцери. Про це повідомив Андрій Єрмак. Звільнено 108 бійців полку "Азов", зокрема і Вадима Лосєва. Про свого чоловіка поза війною та на війні, про свої довгі очікування на хоч якусь звістку з полону, про те, що утримувало на світі від поганих думок, депресії та апатії розповіла слухачам Українського радіо дружина Вадима Оксана Лосєва.

"Я дізналася про звільнення свого чоловіка вчора ввечері. Він набрав мене з українського номера 063. Я питаю: "Ти де?" Він каже: "Я в Україні". "О, де саме?" "Не знаю, але в Україні". 

Для мене це було несподіванкою. Я знала, що їх до теракту вивезли із Оленівки, а потім жодного зв'язку вже не було. Тільки було сказано, що напевно, могли вивезти таки до Донецька. Тому почути його через 2 місяці було дивом. Він мене назвав за іменем в формі, в якій лише він це робить. Голос був бадьорим, веселим. Значить все більш-менш в порядку. 

Вчора ми спілкувалися дуже швидко, секунд 30-40, коли їх завезли, я так зрозуміла, в Чернігівську область. Вони там десь зупинилися. Якась дівчинка пригощала всіх бутербродами. І він попросив телефон. І швиденько мене набрав. Він надіслав своє фото. Я була шокована. Від кремезного чолов'яги у 100 кіло і зрістом 1.90 зараз залишилося 73 кілограми. Мінус 27. Дуже сива борода. 

Діти дуже щасливі. У мене старший син від першого шлюбу. Я йому одразу про це написала. Він не міг довго повірити. Молодша дитина в цей час їхала потягом, добиралася до місця навчання. Зв'язок був нестабільним. Вона цього звільнення дуже чекала. 

Їх всіх одразу доправили до шпиталю в Чернігові на обстеження, де він мені зміг сказати ще кілька слів. Зараз він не відповідає на повідомлення. Щодо здоров'я свого він ніколи не буде жалітися, ніколи не скаже, яке до них було ставлення в СІЗО і в Оленівці. 

Коли я дізналася, що він вивезений до Донецька, у мене був настрій, близький до депресії. Я вирішила поїхати в туристичний тур і піднятися на Говерлу. Це було важко. Але коли я туди дерлася, я загадала бажання, що якщо впораюся, то чоловік повернеться цього року. Треба підніматися на Говерлу, бо це місце сили. 

Він за фахом не військовий і змінив не одну професію. В 2014 році ним було вирішено беззаперечно, що він їде на фронт. Він просто поставив мене перед фактом. Я чекала цього, оскільки я знаю свого чоловіка. Влітку, після того, як старша дитина вступила до вишу, чоловік пішов у добровольчий батальйон. Восени і взимку вони були у Щасті. Там тоді відбувалися страшні бої. А вже до "Азова" він перейшов у 2015 році, ближче до осені. 

З перших днів за власним бажанням він був у Маріуполі. Спочатку велися бої на вулицях, а потім усі опинилися на "Азовсталі". 

Ми сьогодні трохи поговорили про наше з ним майбутнє. Самі ми з Мелітополя і туди поки що не повернемося. Оскільки я зараз в Луцьку, а дитина моя вчиться в Дніпрі, то все буде залежати, де далі формуватиметься "Азов". Чоловік не припинить там службу. Він пройде першу реабілітацію, потім родинну, і там, де буде місце дислокації, поїдемо туди. 

Я йому скажу при зустрічі, що ним дуже пишаюся, що відчуваю гордість від його вчинку. Якщо я йому скажу, що більше нікуди не відпущу, то тоді я буду не українською жінкою. 

Саме з підрозділу, де служив мій чоловік, вийшли не всі, менша частина з тих, що залишилася. Дехто залишився в полоні в Оленівці, дехто в СІЗО в Донецьку. Ці люди сильні духом, жоден із них не опустив руки, дехто навіть продовжує навчання. 

Зараз інформації занадто багато саме щодо цього обміну. Путін не міг допустити, щоб Медведчук залишився в полоні. Є Китай, є Туреччина, країни Близького Сходу, які хоч якось можуть впливати на ці перемовини. 

Родичі проводили і проводять акції постійно. Ми спілкувалися всі у великій групі. Було вирішено, якими лозунгами користуватися, хештегами, щоб не було забагато крові. Всі обов'язки було рівномірно розподілено. Хто з наших жінок вміє спілкуватися із журналістам, вони це роблять, хтось робить посилання в соцмережах, хтось займається плакатами. Наші сестри і матусі в Польщі і Німеччині теж брали активну в цьому участь. Після того як мій чоловік вже вільний, я буду продовжувати все це робити далі. 

Усім, хто чекає рідних з полону, хочу побажати терпіння. Треба знайти для себе таку справу, яка буде хоча б трішки відволікати. Дуже важко постійно варитися в котлі інформації і таких сильних емоцій. Треба приділяти увагу і собі, і своїм домашнім. І вірити в Бога". 

Фото: Суспільне Луцьк

Говерла, віра в Бога і терпіння врятували її від депресії. Дружина героя про невідомість та очікування звістки щодо чоловіка у полоні

Новини по темі