Після перемоги для України відкриється реальний шанс стати членом НАТО — Володимир Огризко

Після перемоги для України відкриється реальний шанс стати членом НАТО — Володимир Огризко

9 липня 1997 року в Мадриді відбувся саміт НАТО, де було підписано унікальну і стратегічно важливу хартію про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним альянсом. Більше про те, як розпочинався рух України до НАТО, в ефірі Українського радіо розповів дипломат, міністр закордонних справ України 2007-2009 рр. Володимир Огризко.

0:00 0:00
10
1x

Якою була позиція тодішнього президента України Леоніда Кучми щодо НАТО

Позиція Кучми була проєвропейською та пронатівською, інакше б ми не підписали цей документ. Тоді працювала дуже потужна дипломатично-безпекова команда, яка готувала цей документ. До неї входили тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, секретар РНБО Володимир Горбулін, в Брюсселі нашим послом працював Борис Тарасюк, який був одночасно і спеціальним представником України при НАТО, а я працював в Адміністрації Президента. І президент Кучма в цьому плані фактично йшов у перших рядах, бо він свідомо розумів, що до певного етапу треба буде зважати на Росію, але вибір європейського напрямку був однозначним.

НАТО не хотів бачити Україну в своєму складі 

Тодішній Генсек НАТО Хав’єр Солана був справжнім другом України. Але в 1997 році НАТО не хотів бачити Україну в своїх рядах, на відміну від поляків, угорців і чехів, яким саме на тому саміті відкрили двері. І вони скористалися цим шансом і дуже скоро стали членами альянсу. Нас поманили красивим документом, але, на жаль, до 24 лютого цього року всі ті речі, які відбувалися у відносинах між Україною і НАТО, у мене викликають щонайменше сум. Тому що ми могли б пройти цей шлях значно швидше, якби тільки наші західні партнери дивилися на Росію не через рожеві окуляри, а оцінювали її так, як це необхідно було робити за її вчинки. 

Вони ще вірили в те, що Росія може стати демократичною країною. Тоді керівником РФ був Борис Єльцин. У всіх у пам’яті були його потужні виступи в Конгресі США,  європейських парламентах, де він щиро обіцяв зробити з Росії демократичну країну. Це було вигідно також й економічно, тому що Росія поглинала все те, що виробляли американські та європейські компанії. Тому все склалося в пазл, і європейців справді хотіли мати в Росії партнера, не розуміючи, що вони заводять себе і всіх інших у глухий кут. У цьому плані Україна була на других ролях, і головна увага була, безумовно, спрямована в бік Росії.

Про ставлення НАТО до Росії 

Були події, на які Захід мав би чітко реагувати. Дві чеченські війни російський уряд назвав "наведенням конституційного порядку". Він полягав в тому, що місто Грозний було знищене килимовими бомбардуваннями, було вбито десятки тисяч мирних жителів, звірства, які чинили російські війська в Чечні, не вписувалися в жодні нормальні голови. Але Захід на це закрив очі. 

Потім була Грузія, 2014 рік в Україні, і все це проходило повз реальну тверезу оцінку. Тому що все-таки продовжували наївно вірити в якісь особливі відносини з Російською Федерацією. І лише 24 лютого нарешті повернули хід думок в інший більш прагматичний бік.

Україна теж давала дуже різні сигнали альянсу 

Ми теж давали дуже різні сигнали альянсу. Як міг регулювати альянс на наші євроатлантичні запевнення, якщо в 2010 році Янукович і його партія влади змінили курс, оголосили, що Україна більше не йде до НАТО, що вона буде нейтральною країною, що всі ці розмови про альянс треба забути. Очевидно, що це впливало на позицію альянсу. 

Якщо говорити про ті речі, які нам повторюють ще й досі, то для того, щоб вступити до альянсу, треба відповідати певним критеріям. І про рівень корупції та непослідовність реформ в Україні не говорив хіба що лінивий. Тобто ми, з одного боку, просували правильні гасла, але, з іншого боку, не підтверджували їх конкретними справами. У підсумку і в штаб-квартирі, і в столицях країн членів-альянсу складалося враження, що ми не є послідовними. Тому є помилки як з боку НАТО, так і з боку України. 

Але я думаю, що після цьогорічного мадридського саміту ситуація корінним чином змінилася, і для нас відкривається реальна можливість після переможного завершення війни скористатися своїм шансом і стати членом альянсу.

Досі те, що ми чуємо від НАТО — це те, що альянс не хоче бути втягнутим у війну з Росією. Це можна зрозуміти, бо країни НАТО живуть десятиліттями в комфортних умовах, і поняття "війна" для них є розривом шаблону. І вони всіма можливими способами хочуть уникнути такої ситуації. Але я би не сказав, що вони вже не бояться Росії.

З іншого боку, дивлячись на те, як українська армія дає відсіч "другій армії світу", вони пересвідчуються в тому, що не такий страшний чорт, як його малюють. І тому, я думаю, цей процес відмови від перебільшень відносно Росії починає набирати темпу. Українці допоможуть країнам НАТО зрозуміти, що Росію можна дуже швидко ставити на місце, якщо ми будемо мати всю необхідну зброю, і максимально швидко.

Про вимоги України щодо гарантій безпеки від НАТО 

Нам не потрібні гарантії, щоб на нас напали, а потім після цього нам будуть гарантувати, що до нас через 72 години надійдуть пропозиції, що робити і як оборонятися. Нам потрібні гарантії від ненападу на Україну — те, що передбачає стаття 5 Вашингтонського договору, на основі чого і базується фактично діяльність альянсу: напад на одного — напад на всіх. Тому і будь-який агресор думає, що я нападу на маленьку Литву, а отримаю відповідь від великих Сполучених Штатів Америки, і це спрацьовує як гарантія ненападу. 

А те, що нам сьогодні пропонують чергові "сірі" варіанти небезпеки, а не безпеки, — я думаю, що все це робиться з подачі Москви. Але не зрозуміло, чому у нас так активно займаються міфотворчістю відносно питань безпеки. У нас має бути дві речі — вступ до НАТО і вже Україна як член НАТО і країна, яка може себе реально захистити. Це буде 100% гарантією нашого майбутнього процвітання. 

Фото: Getty Images