war

Про три книжки, які роблять контрольний постріл у бік міфу "булгаківського Києва"

24.06.2022 р., 07:50

Щоб полюбити Київ, треба прочитати романи Михайла Булгакова. Бо там був такий Київ, який втрачено 1917 року. Цей міф про "булгаківський Київ" чули всі. Про три контрольні постріли, які робить українська література, пропонуючи справжній Київ у шпаринках між новими будинками та новими міськими звичками, про Київ, який ми ніколи не втратимо ― в ефірі Українського радіо міркувала літературна критикиня і волонтерка Ірина Ніколайчук.

Програма:

Чому треба попрощатися з міфом про "булгаківський Київ"

Треба попрощатися з ідеєю про те, що будь-які письменники-носії сторонньої від української ідентичності мають захопити собі та підім’яти під себе наші власні міфи. Аби ці міфи набували додаткових конотацій, вони мають усталитися. На превеликий жаль, київський міф став невіддільним від Булгакова, а Булгаков від київського міфу, ледь не заступивши його собою повністю. На запитання, а які ще існують книжки про Київ зламу століть, людям буде дуже важко відповісти. Тому що Київ, сучасний до Булгакова, який писався українськими письменниками, ми переважно не бачили. А хотілось би все-таки побачити.

Про роман Івана Нечуя-Левицького "Хмари"

Це трохи бальзаківського штибу текст, який показує життя міста в динаміці. У ньому є ландшафти, різноманітні життєві історії, міський колорит сучасного Нечуєві Києва, де абсолютно нормально і спокійно поєднується умовно висока інтелігентська культура з умовно низькою сільською культурою. Тут ми не бачимо цього розмежування, все існує в симбіозі. Як на мене, це той настрій Києва, який мав би стати ключовим для київського міфу, а не той, що його задав Булгаков. Він якраз посилив цей розрив між сільським, темним, неосвіченим та міським, рафінованим, вишуканим і російськомовним.

Про роман Гео Шкурупія "Жанна-батальйонерка"

Тут теж київська інтелігенція. Здається, в усіх цих книжках, і в Булгакова також, відбувається боротьба за образ київського інтелігента, людини, яка є носієм цінностей та високої культури, є ментальним осердям спільноти, що формує навколо себе Київ. Усі події роману розгортаються навколо Жанни, бачу тут перегук із романом Валеріана Підмогильного "Невеличка драма". Конфлікт полягає в тому, що дівчині треба вибрати одного з чоловіків, які до неї залицяються. Один із них Стефан Бойченко ― це і є класичний образ київського інтелігента, він україномовний, зазнав усього, що може зазнати  київський інтелігент з боку російської імперії. Попри те, що він вірить у настання великого й чудового комунізму, ілюзія драматично розбивається. Щодо Жанни, вона розчарована і вирішує долучитися до жіночого батальйону, де розкривається як воїтелька. Київ Жанни відрізняється від Києва Турбіних тим, що він значно ближчий до усвідомлення своєї ролі для конструювання нової української ідентичності. Оскільки це експериментальна проза ― ми знаємо, що Гео Шкурупій панфутурист ― письменник у картину Києва вводить авторське коментування. І ми можемо бачити, чим живе і про що мислить той Київ. Автор не витрачає багато сторінок на те, що герої переживають учуднення і здивування від того, що "кот" українською  буде "кіт". Бо вони говорять українською.

Про роман Валеріана Підмогильного "Невеличка драма"

Він дещо пізніший, але якраз підсумовує весь той Київ, який, на превеликий жаль, став невидимим. Увесь той Київ у літературі від кінця ХІХ століття і до 1920-х, побіжно згаданий у творах модернізму, неореалізму, той Київ, який ми могли б не втратити внаслідок усіх драматичних подій української історії наступних десятиліть. Якби не сталося сталінського терору, репресій і якби цей міф Києва можна було добудовувати і збагачувати в реальному часі. У романі Підмогильного все базується нібито на банальній історії про дівчину, яка має багато залицяльників. Але у випадку героїні Марти Виговської кожен із залицяльників репрезентує якусь свою соціальну роль. Один із них взагалі її начальник, професор, який переймається, чи не перебили його відкриття в галузі хімії західні вчені, йому цікаво читати західні напрацювання, а не російські. Є тут і простий пролетарій Льова, нова радянська людина. Є палкий революціонер Дмитро, трішечки націоналіст. Усі ці ролі та іпостасі присутні у новому Києві. Із цього всього вибудовується його новий ландшафт, співіснують різні контексти, з них витворюється дуже динамічне й барвисте, трошки з непівським колоритом, київське життя. Багато уваги Підмогильний приділяє суто побутовим деталям, особливостям роботи в установах. Тобто йдеться про дуже любовне і бережливе складання київського пазлу. Тому що Київ того часу ― дуже розмаїтий і поєднує в собі непоєднувані речі. Якраз він і схожий найбільше на той Київ, який ми знаємо сьогодні. Це Київ, що заохочує і приймає численні ідентичності з їхніми проблемами і переживаннями, плюралізмом думок, відчуттям якоїсь вітальності й натхненності з того, що ось воно світле майбутнє ― справді поруч. Здається, цією атмосферою і був просякнутий Київ до 24 лютого, коли наше життя безповоротно змінилось...

Насамкінець Ірина Ніколайчук зазначила: "Дуже сподіваюся, що цей дух вітальності та різноманітності, що витає у Києві, вдасться повернути. Через воєнні події Київ зміцнився й усвідомив, що варто повернути собі право на власну ідентичність, на власний міф. І достатньо жорстко пересіяти нав’язаний імперський наратив. Як в України з’являється право на суб’єктність, на усвідомлення власного голосу, так це право з’являється і в нашої столиці. А щоб створити власний міф, треба розібратися зі своєю історією".

Фото: www.dnipro.libr.dp.ua

Про три книжки, які роблять контрольний постріл у бік міфу "булгаківського Києва"

Новини по темі