"Він розчинений у нашій генетиці". Брати Капранови про "народну канонічність" Шевченка

"Він розчинений у нашій генетиці".  Брати Капранови про "народну канонічність" Шевченка

Україна відзначає 207 років від Дня народження Тараса Шевченка. Чому Кобзаря називають пророком, як радянська влада намагалася девальвувати його постать та який головний вибір у житті зробив Шевченко, в ефірі Українського радіо розмірковували письменники та видавці брати Капранови.

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Письменники розповідають, що ставленню українців до постаті Тараса Шевченка вони навіть придумали  назву   "народна канонізація". "Запитайте в будь-якого українця він скаже, що Шевченко  пророк. І це не постанова ЦК, ні якісь там масони зібралися на своїй ложі й зробили з Тараса пророка. Це народна думка, народ вирішив, що він пророк".    

На думку братів Капранових, радянська влада намагалася протидіяти Тарасу Шевченку у досить незвичний спосіб: "Вони не могли його заборонити, здолати, вони вирішили його девальвувати. Щоб він припинив бути символом. І почалося: вулиця імені Шевченка, залізнична станція імені Шевченка, метро імені Шевченка і  увага  Театр опери й балету імені Шевченка, який ні до опери, ні до балету стосунку не мав. Це знущання".

Попри перенасичення та примітивізацію постаті, радянській пропаганді все одно не вдалося нівелювати образ Шевченка. Він продовжує надихати й українських сучасних митців. І брати Капранови пояснюють, що такою і є робота класика: "Коли треба не бути просто у вигляді портрета на стіні, а брати участь у створенні наступних шарів культурного процесу. Не будемо забувати, що на Біблії побудоване все європейське мистецтво. Їх і сьогодні переосмислюють,  вони й сьогодні беруть участь у творенні сучасного модерного продукту. Так само і класика національна. Вона не просто лежить  на полиці, а бере активну участь у формування продукту. Класику цитують, класику переосмислюють, класику навіть пародіюють, з неї іноді кепкують, це зворотна сторона. До класики ставлять як до об’єкта роботи. І у Тараса Григоровича це його доля бути класиком, а значить об’єктом для співпраці у сучасних митців".

Також письменники і видавці зауважують на ще одному феноменові Шевченка: "З віком більшість українців стає схожими на Тараса Григоровича. І йдучи вулицею в будь-якому місті, ви можете запросто зустріти людину один в один схожу на нього. З одного боку, Шевченко має графічну зовнішність, його легко запам'ятати й намалювати. А з іншого ви його зустрінете на вулиці завтра. Тому картини з кулеметом, картини з шинами на Майдані  це не Шевченко, це ми. Він феноменальний тим, що він він розчинений в генетиці. Нам дуже пощастило з таким пророком".

Коли людина пише вірші, вона перебуває у пошуку, продовжують Каправнови,  і на це дивляться як на пошук себе, свого місця, своєї родини, свого народу. "Творячи мистецькі твори, ми розибраємося, хто ми куди йдемо й навіщо. Ми кожного разу шукаємо нюансик, який називається національною ідеєю".

Картина "Шевченко на Майдані" Юрія Шаповала, Фото: kunews.knu.ua