Анатолій Хромов. Фото: фейсбук-сторінка Anatolii Khromov
Яких заходів вживають зараз, щоб убезпечити архіви?
Усе залежить від регіону. Ситуація у різних областях різна, є більш загрожені, а є умовно безпечні регіони. Хоча, як показує практика воєнного стану, не існує жодної області, куди б не прилетів дрон або ракета. Вже протягом двох років, окрім перших місяців повномасштабного вторгнення, ми намагаємося працювати як завжди. Тобто працюють читальні зали, ми відповідаємо на запити, і точково, у разі критичної ситуації, коли є ризики захоплення архівних документів або відбувається просування лінії фронту, вживаються заходи щодо релокації архівних фондів.
Напередодні повномасштабного вторгнення чи проводилась якась робота зі збереження архівів?
У 2014 році абсолютна більшість документів на Донеччині та Луганщині була захоплена. А незначну частину державного архіву Луганської та Донецької областей, яка була під контролем української влади, вдалося вивезти. Ці регіональні архіви спрацювали найкраще, тому що у них був негативний попередній досвід 2014 року. Зараз вони знаходяться в інших регіонах і продовжують функціонувати. На Харківщині були неодноразово пошкоджені будівлі, але немає фактів викрадення чи знищення документів. Найбільш цінні фонди з деяких архівів ми перемістили. А в Херсоні була найкритичніша ситуація, тому що дуже швидко сталося захоплення міста й, відповідно, державного архіву області, а отже, за період тимчасової окупації росіяни великою мірою пограбували архіви ― викрадено до 40% архівних фондів. Зараз закінчується звіряння.
Чи є розуміння, що росіяни викрали, а що знищили?
Не можу стверджувати, що вони на місцях щось знищували. Якщо була можливість, вони викрадали документи, комп’ютерну техніку, інше обладнання. Серед актів вандалізму ― окупанти використовували архівні сховища як туалет, тобто на архівні документи справляли нужду. А знищення відбувалося саме внаслідок обстрілів, коли архіви горіли. Якщо говорити в цілому про ситуацію в Україні, то документально підтверджено, що втрати Національного архівного фонду від початку повномасштабного вторгнення РФ ― на рівні 0,3% від стану фонду на 1 січня 2022 року. Ми не знаємо всієї ситуації на окупованих територіях чи в сірій зоні, але станом на зараз втрати можуть бути максимум 1,5%. Це набагато менше, ніж у 2014 році, коли почалася агресія Росії у Криму й на Донбасі. Тоді Україна втратила 8% Національного архівного фонду.
На момент вторгнення були якісь алгоритми, як діяти?
Усі нормативно-правові акти, розроблені на такі випадки, спираються на досвід далекої Другої світової війни, тому що було певне розуміння, як війна розвивається. Сьогодні весь світ бачить, що ця війна абсолютно інша. Навіть коли ми розуміли, що буде загострення ситуації та певне вторгнення, думаю, мало хто прогнозував, що росіяни будуть швидко просуватися вглиб. Існуючі алгоритми передбачають хоча б два тижні на організацію та евакуацію. Ми не завжди мали цей час. Плюс ми знали, що він району до Києва має бути унітарна система галузевої вертикалі, але станом на зараз законодавчі зміни не пройшли, і регіональні архіви залишаються у структурі місцевих адміністрацій. У період хаосу регіональна влада не завжди могла діяти, а Державна архівна служба не мала навіть повноважень дати наказ на евакуацію. Та попри все, наш досвід є достатньо позитивним. Ми навіть реалізуємо зараз спільно з Міжнародною радою архівів проєкт з оцифрування та створення методичних рекомендацій, як взагалі архівам діяти під час війни. І цей досвід може бути релевантним для всього світу. Тобто Міжнародна рада архівів вважає, що так, як ми діяли, може бути корисним для інших країн.
Як працюють архівні працівники у прифронтових населених пунктах?
Намагаються працювати. Там є більше вакансій. Архівна галузь є більшою мірою жіночою галуззю. У нас був великий відтік працівників, коли жінки рятували дітей, виїжджали. Кабінет міністрів для багатьох держслужбовців у регіонах потенційних бойових дій передбачив відповідну доплату, щоб стимулювати працювати саме в цих областях. Але пріоритети у держави зараз інші, тому архівна справа як галузь культури зазнає втрат у підтримці з боку державного бюджету. Проте ми намагаємося це перекрити величезними обсягами міжнародної допомоги.
Фото: фейсбук-сторінка Anatolii Khromov
Чи є можливість відстежувати, де знаходяться вкрадені архіви?
Про це частково відомо з відкритих джерел. За кожним таким фактом відкрито кримінальні провадження, цим займаються правоохоронці. Щодо Херсона, російська влада створила фейковий "Государственный архив Херсонской области", адже за їхньої конституцією це частина вже РФ, і вивезла ці вкрадені документи до Криму. Безпосередню участь брали відряджені працівники з кримських архівів, саме вони допомагали військовим знаходити ті документи, які треба вивозити. На сьогодні ми не знаємо фактів якогось великого вивезення на територію РФ наших документів.
Чи є серед працівників архівів колаборанти?
Таких фактів зафіксовано не було. Ми знаємо, що колаборанти допомагали викрадати документи в Херсонському архіві, але це були не працівники архіву, а люди, що колись приходили в архів як користувачі ― дослідники, краєзнавці, які приблизно знали цінність документів. А вже кримські колаборанти зі стажем, які знали архівну топографію та могли орієнтуватись у сховищі, якраз і показували, які конкретно короби треба виносити і вантажити.
Чи можна привернути міжнародну увагу до розкрадання архівів і наскільки це цікаво нашим партнерам?
Це питання може бути вирішено після перемоги України, зараз я не бачу реальних шляхів. До того ж це питання набагато глибше. Росія систематично обкрадає українські архіви з ХVIII століття. Іноді через імперську політику, коли просто переміщуються фонди. Практика у росіян усталена, вони протягом багатьох століть вивозять документи. Очевидно, що українська перемога передбачає і реституцію культурної спадщини, і повернення цих документів як частини культурного надбання українського народу. Станом на зараз у нас є велика підтримка профільного середовища у світі. Призупинена будь-яка участь і членство російських інституцій у Міжнародній раді архівів, а також країни-сателіта ― Республіки Білорусь. У них співпраця лише з окремими пострадянськими країнами, тож загальнополітичний тиск відбувається. Але все залежить від мілітарного аспекту, зокрема і повернення культурної спадщини.
Яку допомогу у збереженні архівів надають нам інші країни?
Дуже багато допомагають. Наша міжнародна діяльність стала порятунком і причиною, чому архівна галузь працює під час війни. І не просто працює ― ми розвиваємось. У минулому році система державних архівів України встановила рекорд із темпів оцифрування. За два роки війни українські архіви оцифрували більше, ніж за всю попередню історію нашого розвитку. Торік ми створили 21 млн цифрових копій документів, це надзвичайно багато. Зараз збираємо статистику по світу, але мені здається, що Україна точно ввійде у топ-5 країн щодо темпів оцифрування. Це можливо лише завдяки міжнародній підтримці. Наші партнери надають відповідну техніку та фахові команди з оцифрування ― операторів сканерів. Плюс пряма грошова і матеріально-технічна допомога, матеріали для реставрації документів, комп’ютерна техніка, архівні короби, спеціальні сейфи, які зберігають документи навіть в епіцентрі пожежі протягом двох годин ― це німецькі протипожежні кабінети. Навіть далека Японія постачає спеціальний реставраційний папір і цим забезпечує реставрацію історичних документів. На мій погляд, як мінімум половина матеріально-технічного забезпечення системи державних архівів зараз компенсується коштом наших партнерів.
Процес оцифрування документів. Фото: фейсбук-сторінка Anatolii Khromov
Навіщо росіянам викрадати архівні документи?
Федеральне архівне агентство Росії прямо підпорядковане президенту РФ. І архіви є частиною державної агресивної пропаганди. У принципі, якщо насмикати окремі документи з архівних справ, можна без контексту та критики джерел виправдати будь-яку божевільну імперську теорію, як це і роблять російські архівісти. З огляду на це, окупанти сконцентрували свою увагу на захопленні документів періоду Російської імперії, зокрема Херсонської губернії, для того щоб доводити, що це історичні російські території. Це перше. Другий момент ― це документи, пов’язані з радянською владою, особливо з репресивною машиною. На відміну від України, де ці документи з 2015 року спеціальним законом абсолютно відкриті та доступні, у Росії вони становлять і досі державну таємницю. Відкриття таких документів є загрозою руйнування міфу і тієї радянської спадковості, яка ще залишається в політиці РФ. І третє ― це інтереси певних колаборантів, які викрадали окремі справи періоду незалежної України, наприклад, якісь фіскальні документи по своїх фірмах.
