Експерт зауважує: "Ходити до школи і навчатися – це різні процеси. Якщо ми міряємо ефективність навчання тим, що всі діти ходять до школи і, наприклад, просто механічно виконують завдання, які їм дає додому вчитель, вирішують задачки, відповідають біля дошки, що вчора сказав вчитель, то це не є якість навчання.
У тієї системи навчання, яку ми вважаємо нормальною, є як слабкі, так і сильні сторони. П’ятиденне відвідування школи для учнів починаючи з сьомого-восьмого класу з 8:30 до 14:00 чи до 15:00, і потім ще необхідність дві-три години витратити на завдання, плюс додайте час на дорогу, – чи завжди це оптимальний формат навчання? За моїми спостереженнями і за спілкуванням з різними спеціалістами-психологами, в тому числі з перегляду аналітичних звітів низки організацій, я розумію, що це не є оптимальний варіант. Учні дуже часто втомлюються від такого. Не враховується, скільки часу вони тримають увагу. Резюме таке: те, що ми вважаємо нормою і поверненням до норми, насправді, нормою не є. Можливо, карантин варто використовувати як момент переосмислення, пошуку форматів близьких до оптимальних. Не буду стверджувати, що суто дистанційний формат є найкращим. Бум онлайн-освіти в Україні стався ще за кілька років до карантину. Ми маємо як мінімум п’ять потужних шкіл, які мають відповідну ліцензію, видають документ про повну середню освіту. Спостерігався процес перетікання туди учнів із загальноосвітніх шкіл саме через момент незадоволення як обсягом навантажень, так і неможливістю гнучко під себе підлаштувати темп навчання, і вимогами педагогів, які дуже часто просто бачать помилки учнів, але впритул не помічають їх старань".
Микола Скиба у розрізі навчання згадує Барбару Оклі та її книгу "Навчитися вчитися". "Те, що відбувається в школі – далеко не те, що пропонують люди, які навчилися вчитися", – каже експерт.
Щодо доступності навчання він додає: "Це є одна із проблем, яку зауважили експерти ЮНЕСКО у звіті щодо впливу ковіду на систему освіти, який був випущений наприкінці травня. Там один із моментів, який потрібно вирішити, – це саме доступність. Тут немає якоїсь країни, з якої можна повністю копіпастити, тому що відрізняється географія, склад населення, рівень цифрових навичок – дуже багато обставин, які кажуть, що немає одного прикладу. Наприклад, в Естонії досить вдала система освіти, вона номер один за оцінюванням за моделлю Піза. Але це маленька країна, дуже цифровізована. Є так само Фінляндія. Але також перенести їхні практики не можна, тому що це країна із зовсім іншим рівнем довіри до уряду, довіри до школи як інституту. Там дуже класна система освіти, там дійсно немає різниці між сільською та міською школою. Вони виглядають як космічні кораблі, але перенести це в України на ту систему цінностей, на ту довіру до інституцій, нам теж не доводиться. Є інші приклади, де менше довіри до інституцій, наприклад Уругвай, але там більше волюнтаризму і державно-приватного партнерства. Там кожен учень забезпечений простеньким планшетом. Це те, що до ковіду, як відповідь на четверту індустріальну революцію, цифрову трансформацію. Можливо, їм тепер в чомусь краще навчатись, але ще немає остаточних даних, наскільки саме ця модель допомогла.
Повертаючись до цього звіту ЮНЕСКО, там зазначено, що дистанційне не завжди значить цифрове. Вони збирають дані саме з тих країн, де є цифровий розрив, наприклад, африканські країни, країни субсахарної Арфрики. Йдеться про те, що іноді дистанційна освіта – це відправити поштою, тобто налагодити поштові відправлення. Іноді дистанційна освіта – це використання звичайного телефона. Суть від цього залишається, просто, йдуть більші проміжки часу. Але в усіх випадках діє загальний принцип, який виписаний в цьому звіті ЮНЕСКО, що дуже важливе при дистанційному навчанні формувальне оцінювання, тобто регулярний зворотній зв'язок. Не оцінка як констатація якогось рівня, а як формування його ставлення до навчання, підсумок того, що відбулося. Дуже важливо, щоб це двічі-тричі на тиждень відбувалося через завдання, які можуть перевірити те, що учень засвоїв".
Другий з важливих моментів, на думку експерта, – це співпраця між вчителями, коли вчителі налагоджують взаємонавчання між собою і доповнюють одне одного. На це також звертається окрема увага.
