Мобільний додаток

Андрій Овсієнко: Важко назвати це реформою судової системи

20.08.2020 р., 10:45

Як повернути довіру суспільства до суду? Яких змін потребує судова сфера? Як спростити доступ громадян до системи правосуддя? На ці та інші запитання в ефірі Українського радіо відповідає Голова Вищої ради правосуддя Андрій Овсієнко.

Як епідемія коронавірусу вплинула на роботу судової ланки влади?

Безумовно, ситуація з пандемією вплинула на роботу судів. Не можна сказати, що це відобразилося негативним або позитивним чином. Вона внесла істотні корективи в роботу. Ці корективи були обумовлені тим, що певні обмеження, викликані боротьбою з коронавірусом, запровадженням карантину, виявилися доволі різкими та всеохоплюючими. Насамперед, це відобразилося у фізичному доступі до будівлі, приміщення суду. Можливість взяти участь у судовому засідання істотно обмежилася через те, що було, фактично, зупинено роботу і громадського транспорту, на початку карантинних обмежень, і транспорту міжміського, міжобласного сполучення. Це вплинуло на можливість людей фізично взяти участь у розгляді справ, у яких вони є сторонами або учасниками.

Однак, жодні з органів та установ системи правосуддя не припинили свою діяльність навіть в умовах карантину. Суди продовжували відправляти правосуддя. Вища рада правосуддя, Державна судова адміністрація, Національна школа суддів, фактично, здійснювали свою діяльність у поточному ритмі з урахуванням тих обмежень, які склалися.

Можливість відеоконференцій, як форми роботи суду, передбачена цивільно-процесуальним кодексом, кодексом цивільного судочинства, кримінально-процесуальним кодексом. Тобто процесуальні кодекси передбачали весь час можливість роботи в режимі відеоконференцій. Тут мова йде, швидше, про можливість взяти участь у судовому засіданні з використанням власних технічних засобів. Процесуально така можливість з'явився після відповідних змін до закону і з набранням чинності таких змін суди мали змогу здійснювати правосуддя із участю осіб, які беруть участь у справі, з використанням власних технічних засобів. Відеоконференція раніше передбачала можливість віддаленої участі у засіданні за допомогою іншого суду, тобто особа не в місцезнаходженні суду, який розглядає справу, могла з’явитися до іншого суду, який забезпечував таку можливість. В умовах карантинних обмежень законодавець пішов далі і створив можливість участі у судовому засіданні з використанням власних технічних засобів, тобто телефону, айпаду тощо. Технічна можливість, безумовно, залежала від пропускної спроможності комунікаційних систем, до яких під’єднаний суд, від можливості якісного зв’язку в тих умовах або тій місцевості, де знаходилася сторона справи. Це багато факторів, які об’єктивно впливали на спроможність взяти участь у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Робота судів суттєво ускладнена не тільки через обставини обумовлені карантинними обмеженнями і їх послабленням або посиленням, а й через брак кадрів у суддівській системі. Коли є понад дві тисячі вакансій, які незаповнені, це покладає додаткове навантаження на тих суддів, які працюють у системі. І з цим також є об’єктивні складнощі.

Щодо ситуації з послабленням карантину, то, дійсно, можливість відвідати судове засідання безпосередньо та взяти у ньому особисту участь, багато сторін сприймає як можливість доступу до правосуддя і користується такою нагодою. В той же час, є непоодинокі випадки заявлення клопотань іншими учасниками процесу, які, побоюючись обґрунтовано за своє здоров’я, про відкладення таких судових засідань. Це питання процесуальної діяльності суду і в кожному конкретному випадку суд має керуватися тими обставинами, які у нього наявні, і вирішувати питання, чи розглядати справу за таких обставин, чи відкласти її, чи оголосити перерву в судовому засіданні.

Не так давно, 22 червня, президент України вніс до Верховної Ради законопроєкт про судову реформу. Це вже друга його спроба. Деякі експерти закидають вам, що Вища рада правосуддя загальмувала ініціативу президента реформувати суди під час першої спроби. Яка ваша позиція в цьому і якою ви бачите судову реформу?

Якщо пригадати історію прийняття закону 193, а попередньо законопроєкту 1008, то ми пам’ятаємо, яка була бурхлива реакція не лише судової системи, а й усієї професійної правової спільноти. Асоціації, адвокатська спільнота, міжнародні експерти неодноразово застерігали від прийняття такого роду документа, який, на їхню думку, певною мірою призведе до погіршення стану незалежності у судовій системі України, порівняно з тими міжнародними європейськими стандартами, які існують. Вища рада правосуддя висловлювала свою думку щодо законопроєкту на рівні консультативного висновку, де вказала на ряд тих істотних недоліків, які, на її думку, можуть в подальшому істотно відобразитися на стані суддівської незалежності. Зокрема, щодо реформування таких ключових інституцій як Вища кваліфікаційна комісія, як Вища рада правосуддя, як Верховний суд. Пам’ятаєте, що дуже багато було з цього приводу зауважень, і критичних, в тому числі від міжнародних експертів. Це було питання критики з боку Венеціанської комісії як ключового міжнародного експерта з питань законопроєктів, які стосувалися системи судоустрою, судів.

Послідовно Вища рада правосуддя висловлювала свої застереження щодо окремих положень закону 193, а попередньо законопроєкту 1008, де наголошувала, що це призведе до істотних негативних наслідків. Часто лунали заклики, коли закон був прийнятий, що Вища рада правосуддя не створює якоїсь комісії. Ми пам’ятаємо, що недовго часу пройшло, коли в березні місяці Конституційний суд визнав неконституційними положення, зокрема щодо комісії з питань доброчесності і етики при Вищій раді правосуддя. Ви уявляєте ситуацію, яка б склалася, якби ця комісія була б з якихось причин створена, почала б свою діяльність і були б перші рішення, які стосувалися б зокрема суддів. Вона була спрямована, насамперед, щодо суддів Верховного суду. Тоді були б наслідки в разі визнання неконституційними положень закону, який відпочатку критикувався, із якого приводу висловлювалася Вища рада правосуддя.

Які б це були наслідки?

Вкрай деструктивні, тому що визнання неконституційним положень закону щодо створення окремого органу, наділеного владними повноваженнями, і в разі прийняття таким органом рішень, ці всі рішення були б згодом визнані такими, що не мають під собою правової законодавчої бази і суперечать конституції. Діяльність конституційного органу, який суперечить конституції, є неприпустимою в будь-якій державі, в тому числі в Україні.

А що тепер робити? Як ви оцінюєте новий законопроєкт?

В цілому, Вища рада правосуддя висловилася щодо даного законопроєкту, погодилася з тим, що більшість його положень заслуговують на увагу і зможуть розблокувати роботу ключових інституцій, таких як Вища кваліфікаційна комісія суддів України зокрема, з окремими застереженнями, які стосувалися питань окремих норм та положень. Цей консультативний висновок був наданий і Офісу президента, і згодом Верховній Раді.

Він був проголосований комітетом про внесення в сесійну залу для розгляду. Безумовно, на цьому етапі можливі корективи положень законопроєкту, які стосуються тих чи інших питань, і суддівська спільнота згідна і готова взяти участь у таких консультаціях і діалогах.

Тобто реформа судової системи нам потрібна?

Важко назвати це реформою. Нам потрібні законодавчі зміни, які дозволять ліквідувати прогалини. Я наведу приклад. Законопроєкт 3711 стосується, зокрема, відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На сьогодні більше двох тисяч суддів не завершили процедуру кваліфікаційного оцінювання. Це виключне повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ми розуміємо, що без створення такого органу, який передбачений законом про судоустрій і статус суддів, неможливо буде завершити ці процедури. Дві тисячі суддів залишаються в стані певної невизначеності. Є питання наповнення існуючих вакансій  – це також понад дві тисячі вакансій. Їх потрібно заповнити через конкурсні процедури, які передбачені законодавством, а це повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Тому 3711  – законопроєкт, покликаний, в тому числі, вирішити існуючу колізію або прогалину у сфері функціонування суддівського врядування.

Міхеїл Саакашвілі, голова Виконавчого комітету реформ, вніс концепцію реформи судової системи. Рада суддів розкритикувала ініціативи Саакашвілі. Йдеться про ліквідацію множинності існуючих органів контролю над судовою системою, зокрема Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Державної судової адміністрації, створення єдиного органу нагляду за ефективністю судової системи і так далі. Як ви відреагували на ці ініціативи?

Тут йде мова про концентрацію повноважень не лише Вищої кваліфікаційної комісії, а й Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії в одних руках або в одному органі шляхом поєднання цих функцій. По-перше, щоб мені, голові Вищої ради правосуддя, коментувати будь-яку позицію, потрібно згадати, що Вища рада правосуддя є колегіальним органом. Колегіальні рішення є лише предметом того, що я можу як голова коментувати з приводу діяльності Вищої ради правосуддя. Ми наразі не кажемо про законодавчу ініціативу, яка б втілила ідею такої реформи. Ми кажемо лише про позицію дорадчого органу, який таким чином бачить для себе розвиток судової системи і її трансформацію, зокрема трансформацію органів суддівського врядування.

Як на мене, ефективність судової реформи  – це не лише її ідеальність з точки зору законодавчої конструкції, це і механізм її реалізації. Реалізовують реформу виконавці. Тому в цьому випадку ми не можемо говорити про гарантії, ми можемо говорити про чергове бачення, як могла б функціонувати судова система на думку окремих представників дорадчого органу.

Реформа Зеленського та ініціативи Саакашвілі є відмінними за своєю суттю і за тою моделлю існування органів суддівського врядування, які пропонуються законопроєктом 3711 і тією позицією, яка була озвучені Міхеїлом Ніколозовичем. Але ми мусимо розуміти, що ми маємо вже законопроєкт, який внесений на розгляд парламенту у сесійну залу, який пройшов певну процедуру обговорення. Він містить супроводжувальні консультативні висновки, висновки науково-експертного управління Верховної Ради, його заслуховував комітет, де обговорювався цей проєкт, і ми маємо позицію, яка на сьогодні потребує реалізації для того, аби вона була оформлена як законопроєкт і відповідно була підставою для обговорення на різних майданчиках.

У нас не лише президент є суб’єктом законодавчої ініціативи. Це і народні депутати, і Кабінет Міністрів, тобто будь-який суб’єкт законодавчої ініціативи може взяти для себе за основу і реалізовувати будь-яку ідею стосовно реформування, як власне законопроєкт і власне бачення.

Наскільки Вища рада правосуддя є незалежним органом?

Я вважаю, що в діяльності Вищої ради правосуддя дотримуються ті принципи, які закладені законом і конституцією. І Вища рада правосуддя здатна ефективно, на високому професійному рівні виконувати покладені на неї завдання. Безумовно, як в роботі будь-якого органу, в роботі Вищої ради правосуддя є недоліки, які потребують коригування, які можуть бути об’єктом або предметом критики. І це є нормально, тому що не помиляється той, хто нічого не робить, а робота в таких складних умовах законодавчого врегулювання, в умовах пандемії, в умовах нестабільної судової практики, безумовно, коригується і підлягає коригуванню. Для цього ми чуємо ті скарги, зауваження, пропозиції, які надходять, з приводу нашої роботи. І вважаючи їх прийнятними, ми, безумовно, це враховуємо для того, аби відкоригувати свою роботу і в подальшому.

Як на мене, ми маємо ситуацію, яка обумовлена також тим, що на сьогодні чотири вакансії у Вищій раді правосуддя, з числа членів Вищої ради правосуддя, незаповнені. Ми чекаємо якнайшвидшого заповнення таких вакансій, тому що це дасть змогу діяти органу у повному складі, і більш оперативно, і в більшому об’ємі вирішувати ті завдання, які сьогодні стоять перед Вищою радою правосуддя. Це вакансія, яка належить до квоти наукової спільноти, вакансія, яка підлягає заповненню прокурорською спільнотою, і Верховна Рада також на сьогодні не обрала жодного з двох, передбачених законом і конституцією, своїх представників, які можуть бути членами Вищої ради правосуддя.

Новий радник Ірини Венедіктової Святослав Піскун висловив пропозицію, щоб Вища рада правосуддя здійснювала контроль ще й над прокурорами, а не лише над суддями. Ви вважаєте це можливим?

Кількість тих думок, експертних бачень і пропозицій, які стосуються діяльності Вищої ради правосуддя є надзвичайно великою і ця палітра є дуже широкою. Насправді, певна логіка, мабуть, може бути, оскільки конституція в розділі правосуддя містить норми, які стосуються діяльності трьох інституцій, фактично,  – це судова влада, прокуратура і адвокатура. Тому певна логіка в таких міркуваннях є. І в силу закону та конституції Вища рада правосуддя наділена повноваженням розглядати скарги щодо рішень дисциплінарного органу, який є в сфері прокуратури, тобто ці повноваження певною мірою перекликаються і така позиція, можливо, також має право на існування.

Але я також ще раз наголошу, що є кардинальні позиції, які розбігаються в баченні того, якими повноваженнями має бути наділений цей орган. І на сьогодні концентрація таких повноважень є доволі значною. Ті питання, які належать до сфери або компетенцій діяльності Вищої ради правосуддя є істотними, об’ємними і чисельними. Тому, мабуть, потрібно поетапно підходити або до збільшення, або до зменшення існуючих повноважень на основі глибокого аналізу повноважень того чи іншого органу.

Коли нам вдасться розв’язати проблему перевантаженості судової ланки та браку суддів?

Це не питання того, скільки тисяч справ у провадженні судді. Це питання системності. Ми маємо ситуацію, коли брак суддівських кадрів призвів до росту навантаженості на тих суддів, які залишилися і здійснюють правосуддя. Ця проблема виникла не за останній рік чи півроку. Вона склалася впродовж останній чотирьох-п’яти років.

Ми кажемо про суди загальної юрисдикції, так би мовити. Ми поки що дещо осторонь лишаємо питання наповнення судів таких як адміністративні та господарські. Але ця проблематика стосується не лише першої інстанції. Для прикладу, у загальному апеляційному суді Харківської області з понад 67 штатних одиниць суддів працює лише 15 чи 16 суддів, якщо не помиляюся. Тому що, особливо останнім часом, судді йдуть масово у відставку. Є питання правової визначеності. Часта зміна законодавства, яке стосується статусу суддів, зачіпає питання суддівської незалежності. Суддя має почуватися незалежним у всіх аспектах цього поняття  – фізично, від політичного і будь-якого іншого впливу, в плані забезпечення соціальних, матеріальних, побутових умов. Суддя має відправляти правосуддя, не думаючи про те, яким буде його заробіток завтра, чи раптово не виникне закон, який обмежить його заробітну платню або змінить його в рази, яким буде рівень його пенсійного забезпечення. Це питання правової визначеності, а, отже, й захищеності судді. Мабуть, такі коливання в законодавчому плані щодо нормотворення, яке стосується соціального статусу суддів призводить до виникнення у них відчуття невпевненості в завтрашньому дні. Якщо спекулювалося неодноразово питання високих заробітних плат в суддів, то навіть таки високий рівень винагороди не гарантує, що судді бажають працювати в таких непростих умовах.

Конституція, закон визначають, що зміни до закону про судоустрій та статус суддів з будь-якого приводу можливі лише шляхом внесення законопроєкту про внесення змін до закону про судоустрій і статус суддів. Неодноразово Конституційний суд наголошував на тому, що регулювати питання суддівської винагороди законом про державний бюджет є неприпустимим. З цього приводу є численні рішення Конституційного суду. Вища рада правосуддя якраз і закликала до того, аби цей порядок не був порушений.

Однак, відбулося те, що відбулося, і ми працюємо в тих реаліях, які визначені законом про внесення змін до закону про державний бюджет.

Яку кількість скарг доводиться розглядати Вищій раді правосуддя і скількох суддів притягнули до відповідальності?

Кількість скарг, які розглядає Вища рада правосуддя є дуже значною. Це більше десяти тисяч скарг щороку. Впродовж перших трьох років роботи Вищої ради правосуддя така кількість складала в середньому 15 тисяч скарг на рік. Це величезний об’єм роботи. Кожна скарга, безумовно, це не лише питання оцінки дій судді, а й питання вивчення того, в яких умовах працював суддя, його навантаження, супутній комплекс тих питань, які підлягають вивченню. В тому числі, потрібно глянути матеріали самої судової справи. Є випадки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і на сьогодні Вища рада правосуддя продовжує вироблення єдиної дисциплінарної практики.

Не слід забувати, що є питання, які також коригуються Верховним судом як органом, який здійснює розгляд позовів проти Вищої ради правосуддя, зокрема в питаннях, які стосуються притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Ми працюємо над тим, аби дисциплінарна практика була чіткою, зрозумілою і прогнозованою, щоб кожен суддя чи заявник міг розуміти, що такі порушення безумовно будуть тягнути за собою дисциплінарну відповідальність судді, а не лише будуть підстави для скасування або зміни судового рішення. І кожен, відповідно, міг би прогнозувати свою роботу. Суддя зі свого боку, сторони або інші особи, які звертаються зі скаргами на суддю, зі свого боку.

За даними Державної судової адміністрації станом на 18.08.2020 у Вищій раді правосуддя з початку року розглянули 8738 дисциплінарних скарг щодо дисциплінарного проступку судді. Ухвалили рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності 80 суддів. Зокрема, попередження – щодо 39 суддів, подання про звільнення – щодо 7 суддів. Підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачені частиною першою статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". 43 судді та працівників апарату суду хворіє на COVID-19, одужало  – 164 особи.

Андрій Овсієнко: Важко назвати це реформою судової системи

Новини по темі