Цього тижня у вас на сторінці незвична активність – ви почали банити коментаторів. Що сталося?
– Мені пощастило, що у мене немає такої кількості хейтерів, яка могла би бути у людини з моїм рівнем популярності. Рідко таке буває, що мені доводиться розчехляти банхамери і відправляти всіх у бан.
Але не сьогодні.
У США днями проходив саміт ООН з екологічних питань, і там виступала 16-річна шведська активістка Ґрета Тунберґ, яка, як то кажуть, "топить" за те, щоб зберегти планету. У неї була дуже емоційна промова про те, що "як ви смієте брехати молоді в очі і розказувати, що ви щось робите для порятунку планети, а насправді лише сидите на своїх грошах". Так вона зверталася до політиків.
Не секрет, що у Ґрети діагностовано декілька психічних розладів, серед яких синдром Аспергера. І людей чомусь зачепило те, що вона якось не дуже гарно виглядає і відкрито демонструє свою агресію. Хоча, як на мене, це не агресія, а просто розпач, вона реально волає від розпачу.
Та люди звернули увагу навіть не на злість, а на її зовнішність, що вона якась психічно хвора і негарно виглядає. Лише тому, що людина дозволила собі відкрито демонструвати свої емоції.
І цим людям ви погрожуєте баном. Чому?
– Мова не про те, що я одразу всіх відправляю в бан, бо мені начхати на їхню точку зору. Але людина, яка просто прийшла в коментарі і з порогу заявила, що дівчина хвора на голову, і нам нема про що з нею говорити, бо їй потрібно до психолога, і не може бути жодного діалогу з людиною, у якої психічний розлад…
І навіть цю людину я не одразу відправила у бан. Я попередила двічі чи навіть тричі, перш ніж це зробити.
Я завжди намагаюся вибудувати діалог. Але якщо діалогу не виходить – я відправляю в бан.
Нещодавно відбувся Львівський форум видавців. Чим він вам запам’ятався?
– На цьогорічний форум у мене вийшло аж три книжки. Зокрема вийшла книжка "Сапієнси", яку написав український письменник Володимир Арєнєв. Це книжка для дітей 11+, і вона розповідає про пригоди в космосі. Цікавою вона буде не лише молодшим читачам, але й дорослим, які захоплювалися космічною фантастикою у 1980-х роках. Тому що там є багато відсилань до олдскульної science-fiction, і письменник цим дуже пишається.
Найбільше я пишаюся тим, що вийшла книжка Ніла Ґеймана "Дітлахи Анансі" з моєю обкладинкою. Для мене це був суттєвий левел-ап, тому що цю книжку помітив у Твіттері сам Ніл Ґейман і зробив ретвіт. Від цього вся українська літературна спільнота трошки стала на вуха.
А третя книжка польського автора Ярослава Гжендовича – перша книга з тетралогії "Володар крижаного саду". Я думаю, що поки що це найкрутіша обкладинка за всю мою недовгу ілюстраторську кар’єру. Сама книжка – це скандинавське космічне епічне фентезі з Босхом. Найкрутіший коментар, який я отримала стосовно своєї обкладинки, – це те, що вона схожа на rulebook до гри Dungeons&Dragons. Це гра, яка популярна вже дуже багато років, і коли мою обкладинку порівняли з rulebook до неї, я була неймовірно щаслива.
Як ілюстратори обирають книги до прочитання? Орієнтуючись на обкладинку?
– Можливо, десь років 10 тому я би дивилася, у першу чергу, на обкладинку. Бо тоді я не розуміла, що відбувається у книговидавництві у цілому. Але мені пощастило у тому, що я не лише ілюструю, але й рецензую книжки. Мені доводиться читати багато книжок різних жанрів, виданих різними видавництвами. Тому часто мені не доводиться обирати книжки за обкладинкою чи якимись іншими характеристиками. Я просто приходжу і кажу: мені потрібні ваші новинки, щоб я могла написати на них рецензію.
Мені висилають ці новинки, і я вже пишу їм, що ось – на це я зможу написати рецензію, а ось це мені якось до душі не припало. Я можу написати чесно, але чи потрібно вам це?
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
