Мобільний додаток

Українці звикли до простих стереотипних жартів — резидент "Підпільного стендапу"

27.06.2019 р., 15:24

Про стендап-культуру та гумор в Україні загалом в ефірі програми "РанокПРО" на Радіо Промінь розповів Антон Тимошенко, резидент "Підпільного стендапу".

Ведучі:

Павло Туптинський, Ольга Бабчук

Ольга Бабчук: — Чи небезпечно бути стендапером?

— В Україні це дуже небезпечна робота. Треба жартувати дуже обережно, щоб люди не подумали, що ти можеш щось змінити в країні. Бо якщо будеш дуже смішний, люди скажуть: "Ану давай, на роботу йди і змінюй тут все!"

Павло Туптинський: — Це тобі мама так каже?

— Ні, це я після виборів подумав. Треба бути обережнішим.

ОБ: — Стендап для тебе — це хобі чи все-таки робота?

— Зараз вже має стати роботою. Колись я починав у рекламному агентстві, за освітою я політолог, магістр політології.

ОБ: — Коли ти зрозумів, що смішно жити тобі значно цікавіше, аніж жити політологічно?

— Я був дуже іронічний ще у школі, і це мені створювало деякі проблеми з навчанням. Коли я вступив до Шевченка, ми почали грати в КВК, і тоді я зрозумів, що ці відчуття на сцені та цей сміх людей — це, в принципі, усе, що мені потрібно. Ну, ще трошки грошей бажано, але сміх на першому місці.

Ви питали, чи це хобі, чи це робота. Стендап — такий жанр, що наш дохід багато в чому залежить від людей, і що більше їх прийшло, то більший наш дохід. Але оскільки цей жанр дуже молодий та ще й не дуже медійний в Україні, ми не можемо брати з людей величезні кошти. Середній квиток на стендап коштує десь 200 гривень. А зал — десь на 100 людей. Оренда звуку, на кожного коміка, на ведучого — і виходить, що за виступ ти можеш заробити десь 1000 грн, менше чи більше — залежить від людей.

Тому потрібен якийсь підробіток. Один з моїх підробітків, де я пишу жарти — Телебачення Торонто. І ще якісь різні фріланси для якихось проєктів.

ПТ: – Чи багато власне твоїх жартів потрапляє до випусків "#@)₴?$0"?

— Там небагато залишається від авторів. На кожен випуск припадає десь 7 сюжетів, ти пишеш один з них. Плюс у нас є загальні брейншторми на якусь тему.

Коли я писав сюжет про хутро, в підсумку там залишилося десь 60% моїх жартів. 60% — моїх, і 40% — несмішних, які вибрали вони.

В принципі, я задоволений, що хоч така частка потрапляє.

ОБ: — Чи важко жити, жартуючи?

— Дуже важко. У мене є такі друзі, які кажуть: "Ти ж стендап комік, давай пожартуй". У мене більше нема таких друзів, я ненавиджу таких людей, і я ніколи цього не приховував.

Стендап — це депресивна професія, тому що ти завжди думаєш, що не так.

Як взагалі будується гумор? Гумор — це ж якийсь парадокс, якась проблема. Чому так багато жартів про корупцію — тому що це неадекватно. Ти завжди шукаєш якісь неадекватні речі у своєму житті, у житті інших людей, а коли ти їх знаходиш, ти думаєш: "О Боже, де я живу? І що взагалі відбувається?"

Тому потрібно мати таку іронічну стійкість до всього, що відбувається в житті.

ПТ: — Це зрештою не призводить до емоційного вигоряння?

— Якщо ти жартуєш про якісь побутові теми — про гопників чи про свою дівчину — вигорання не відбувається. Але якщо ти береш більш серйозні теми, пишеш щось складне, тобі не так легко жити.

ОБ: — Як ти оцінюєш якість українського гумору?

— Зараз мені буде дуже просто сказати, що "Квартал" чи "Дизель шоу" — це щось вторинне, несмішне і бла-бла-бла. Але ситуація неоднозначна. Вони роблять такий продукт тому, що на нього є масовий запит у суспільстві. Тому що люди, в більшості своїй, звикли до якихось стереотипних жартів про відносини з жінками, про гопників та корупцію. Люди звикли до простого.

ПТ: — Там думати не треба.

— Тому стендап не може затриматися на телебаченні. Це жанр, коли людина дає монолог хвилин на 15, з якимись думками, жартами, з парадоксами, де треба бути уважним, щоб зрозуміти, до чого взагалі уся ця історія. У нас до цього ще не звикли.

Якість гумору у нас зростає, у нас зростає стендап. Йому у нас десь років 6-7, я займаюсь стендапом десь 3,5 роки, і за цей час стендап від невеличких виступів у барах, де коміків було більше, ніж глядачів, переріс до масштабних подій, де ми "Підпільним стендапом" збираємо Будинок кіно, Bel etage, ми виступатимемо у Зеленому театрі, робимо стендап-тури по Україні.

Я планую свій сольний стендап-тур по Україні, є багато клубів у Києві, які паралельно роблять стендап. Усе це розвивається, і це дає розуміння того, що у людей є запит на щось нове, щось свіже, щось проблемне і більш гостре.

ОБ: — Може, проблема в тому, що стендапу немає на телебаченні? Саме телебачення зазвичай виступає точкою доступу. Може, люди й хотіли подивитися щось інше, але вони не знають, що це є?

— Щодо телебачення — пробували робити проекти. На Новому каналі було стендап-шоу, "Квартал" знімав стендап-шоу, ще окремі люди знімали. Воно не заходило.

Воно не дає такої частки переглядів. Що у нас люди люблять дивитися? Реаліті-шоу та серіали. І стендап на цьому тлі виглядає дивно: як це, слухати одну людину, яка розповідає "дуже довгий тост".

Ми сподіваємося, що це зміниться. Зараз у нас є Ютуб-канал, там десь 8 тисяч підписників, є перегляди, але цього недостатньо. В Україні йому потрібен якийсь медійний поштовх.

Та й увесь український Ютуб, якщо порівнювати, має схожі проблеми з українським стендапом. В українському Ютубі є певний вакуум. Там є Телебачення Торонто, є політичні шоу українські, а саме розважальних каналів — дуже мало. Для порівняння, в Росії купа цих каналів.

Можливо, у нас російський ринок забрав цю частку, і ми поки не можемо створити щось своє.

Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!

Українці звикли до простих стереотипних жартів — резидент "Підпільного стендапу"

Новини по темі