Мобільний додаток

Ми – не "втрачене покоління", ми тільки знаходимо те покоління, що рухатиме країну вперед – ветеран АТО

9.05.2019 р., 13:58

Військовий Володимир Шевченко воював у 95-ій бригаді, після повернення працював у Pizza Veterano, а згодом став одним з перших ветеранів, хто відкрив власну кав’ярню Veterano Coffee. Про повернення до мирного життя, ветеранські бізнеси та історію своїх кав’ярень, Володимир Шевченко розповів в ефірі "РанокПРО".

Ведучі:

Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський

Ярина Скуратівська: – Чи легко було після війни, після вашого бойового досвіду розпочинати свій мирний бізнес?

– Чесно кажучи, у мене якось не стояло питання, чи починати щось, чи не починати. Для мене це було природно, що я повернуся і знову започаткую якийсь бізнес. Це у мене вже четвертий бізнес.

До війни у мене було три власних справи, але у зв’язку з початком бойових дій і тим, що мене мобілізували, вони розвалилися самі, коли я був у армії. Я повернувся, відпочив кілька днів, відіспався, відмився…

ЯС: – Не було після повернення відчуття зовсім іншого життя?

– Було дуже сильне відчуття коли нас вперше вивели у ППД (пункт постійної дислокації – ред.) з Авдіївки у Слов’янськ. Ми, я і майже всі мої друзі, не могли звикнути до тиші. Тому я цей етап пройшов ще влітку 2015 року. Потім у мене була одна маленька відпусточка, я на три дні приїхав до Києва, потім я восени приїхав до Києва, уже, мабуть на тиждень, і вперше за півроку побачився з родиною. Коли я вже мобілізувався, цих усіх штук не було. Але я їх усіх пройшов раніше.

Євген Павлюковський: – Повернувшись з фронту, ти розпочав свою звичну справу – почав займатися бізнесом. Деякі військові ж, коли повертаються додому, розпочинають свій бізнес вперше, і Veteranoїм у цьому допомагає. Як це відбувається?

(Коли повертаєшся з війни – ред.), не треба сидіти вдома, треба занурюватися у якесь суспільне життя, треба спілкуватися з друзями, побратимами, ветеранами, треба відвідувати якісь заходи – зараз ось Veteran Hub відкрився в "Олівці". Там цікаво, часто проходять якісь зустрічі, якісь лекції, якісь воркшопи. Щонайменше, потрібно зануритися в оце активне суспільне життя, навіть не для того, щоб почати щось, а просто дійти до того, що "потрібно щось робити".

Це необов’язково має бути бізнес.  Можливо, людина прийде до того, що вона крутий програміст, але колись з якихось міркувань це полишила і хоче повернутися. Чому ні? Можливо, людина стане крутим дизайнером. У мене є щонайменше два крутих приклади, коли ветерани організували свій бізнес у будівництві, вони працюють, будують, і їх розклад розписаний на два роки вперед.

ЯС: – Продовжуючи попереднє запитання: після Першої світової війни покоління, що пройшло бойові дії, називали "втраченим поколінням". Те ж говорили і про молодь часів Другої світової – люди, які пройшли війну, не могли пристосуватися до повоєнного життя. На ваш погляд, чи можна називати "втраченим поколінням" тих, хто повертається з війни зараз?

– Та ні, звісно. Навпаки, ми тільки знаходимо своє покоління, яке буде рухати країну вперед. По-перше, ми воюємо на своїй території, ми воюємо за свою землю. Люди, які пішли туди (на фронт – ред.), на 80% пішли туди свідомо, навіть ті, які пройшли через мобілізацію. Тому що давайте говорити відверто, від цієї мобілізації не треба було якось "відкошувати": просто не бери цю повістку до рук – і все, ти нікуди не йдеш. Жодну людину не посадили за те, що вона "уклоніст", редиска і нехороша людина.

Люди, які пройшли цю війну, загартувалися. Вони отримали шалений досвід, який необхідно впроваджувати у мирне життя у бізнесі і взагалі скрізь.

ЯС: – Ветеранський бізнес – він відрізняється від звичайного?

– Звісно. Є велике відчуття "плеча" одне одного. Ти розумієш, що у будь-який момент ти можеш розраховувати на допомогу: чи фізичну, чи якусь пораду, чи просто зателефонувати о другій годині ночі – і слухавку візьмуть. Це дуже важливо.

ЄП: – Фінансову допомогу також?

– Так, є можливість. Наприклад, є компанія, з якою співпрацюю я і багато моїх друзів, це компанія "Каштан 2000", власник Сергій Позняк – теж ветеран. Він воював у Нацгвардії, пішов у перших рядах добровольцем.

Ця компанія допомагає відкривати ветеранські бізнеси, надаючи позики на дуже цікавих умовах. Але у мене декілька людей, ветеранів, зверталися і не отримували позики, і були дуже розчаровані. Ти починаєш з людиною спілкуватися, і розумієш, що у неї не було бізнес-плану, не було чіткого розуміння, нащо їй ці гроші і як вона буде їх повертати.

Людина, яка вам просто позичить гроші ­– це погано, насправді. Потрібно зрозуміти, куди ці гроші підуть, як вони будуть працювати, як вони будуть повертатись. Наприклад, я коли отримував свою першу позику у цій компанії, я витратив десь тиждень, при тому, що у мене все було налагоджено. Вони взяли мій бізнес, буквально розклали на молекули, загнали це в комп’ютер, сіли, разом подивилися, і я зрозумів деякі речі, які не розумів до цього. Мені це теж допомогло.

ЯС: – Тобто це не працює за принципом: "Я ветеран, пройшов війну, хочу отримати гроші"?..

– Ні, і так не має бути. Це хибний шлях, і в першу чергу для того, хто ці гроші отримає. Повинна бути шалена відповідальність за те, що ти робиш, за гроші, які ти береш, за людей, які на тебе працюють. Бізнес – це відповідальність, у першу, другу і третю чергу.

ЯС: – Чи важко було розпочати ваш бізнес, Veterano coffee? Це були великі гроші?

– Я почав з дуже маленькою сумою. Але, по-перше, я вважаю, що мені дуже пощастило, а по-друге, у мене було багато чого зі старих бізнесів, я вмію працювати руками і 99% усього я перші два роки робив сам. Проводку, сантехніку, ремонти, з деревом працював. Тільки те, що було пов’язано з залізом, мені мої друзі варили й фарбували.

ЄП: – З якою сумою зараз в Україні можна розпочинати свій бізнес?

– Я би починав не з сумою, а зі знаннями. Почати можна з маленькою сумою, а вже скільки буде заробляти цей бізнес – це вже інше питання. Чим більше ви вкладаєте в бізнес, тим більше він заробляє. Але якщо бездумно вкласти велику суму грошей, вона не повернеться.

На мій погляд, якщо стартувати зараз, то це сума 250-300 тисяч гривень. З меншою сумою розпочинати можна, але, наприклад, я вже так не буду робити. Але я до цього йшов 3 роки, і раніше я ще йшов до цього 16 років, з попередніми бізнесами.

ЯС: – Говорять, що для того, аби бізнес став успішним, треба пройти декілька падінь і помилок.

– В Америці є взагалі така цікава практика, коли наймають на роботу топ-менеджерів у великі компанії, обов’язковим пунктом резюме є те, що цей менеджер вже збанкротував хоча б одну компанію.

ЄП: – Тобто це запорука, що він зробить усе, щоб такого більше не станеться?

– Ну звісно. Він отримав шалений досвід.

У бізнесі не буває поганого досвіду. Є просто дорогий досвід, а є досвід, який тобі заробляє гроші.

ЯС: – Повернемося до ветеранського бізнесу. Чи присутня у ньому соціальна складова?

– Ми надаємо знижки тим же ветеранам. Це діє по всій мережі, але розмір знижки самостійно визначає кожен власник. У мене для ветеранів АТО знижка 50%.

Ми підтримуємо "тонку синю лінію" – це патрульна поліція, для них 30% знижки. У мене багато друзів працюють у патрульній поліції, я знаю, як зсередини виглядає ця робота.

Ми допомагаємо дітям загиблих, від чистого прибутку йде відсоток. Поки що я не сильно це афішую, тому що хочеться зробити, щоб це було максимально прозоро. Кінцева мета – дійти до якогось фонду, щоб можна було перевірити кожну копійчину, яка туди надходитиме.

ЄП: – А що за історія з "підвішеною кавою"?

– Це ідея не нова, вона прийшла з заходу. Це популярно в Америці та Європі, де у супермаркеті можна просто залишити на касі зайвих 25 доларів на те, щоб якась людина, в якої немає можливості, змогла б оплатити цими грошима свій чек.

ЯС: – Скільки ви зібрали "підвішених кав", коли їхали на Схід?

– Чесно кажучи, я більше доклав своїх коштів.

Це був фан, і це була моя мрія. Я не просто так почав займатися кавою. Я все життя любив каву, і коли ми були в АТО, мені більш за все бракувало саме якісної натуральної кави. Розчинну каву я не пив взагалі, тому що розумів, що окрім того, щоб збігати "до вітру", вона нічого не дає.

Нас коли вивели на ППД, перше що я побіг шукати – не пиво чи ще щось, а каву. У Слов’янську з цим, звісно, були проблеми, але я знайшов.

Рік тому ми їздили на передову з "підвішеною кавою" разом з капеланом 30-ої бригади. Завантажили в машину кавоварку, кавомолку. Ми приїжджали на ВОП (взводно-опорний пункт – ред.), розкладали все, організовували бар – і вперед: чай, кава, капучино.

Слухай більше в ефірі Радіо Промінь!

Ми – не "втрачене покоління", ми тільки знаходимо те покоління, що рухатиме країну вперед – ветеран АТО

Новини по темі