Мобільний додаток

Біографічна драма "Приватна війна": погляд на війну очима воєнної журналістки

19.04.2019 р., 14:02

Чи варто дивитися біографічну драму "Приватна війна" про воєнну журналістку Мері Колвін, в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла ведуча Віра Сивачук.

Ведуча:

Віра Сивачук

Наш кінопрокат до смішного прогнозований. Найбільшу касу – 17 млн гривень – за минулий вікенд зібрав "Шазам!" Чує моє серце, що й цього тижня під поп-корн добре пішла ще одна супергеройська стрічка "Хелбой". Але я пішла в кіно дивитися не на те, як міфічні герої рятують світ від міфічного зла, а на те, як реальні люди боряться з реальним злом.  Звісно, у цій боротьбі все не так запрограмовано.

Отож, біографічна драма "Приватна війна", режисер Меттью Гейнеман, Великобританія – США, 2018 рік.

Сюжет

Фільм розповідає про життя американської військової журналістки Мері Колвін, яка висвітлювала події у різних гарячих точках. Класичний байопік? Ні, скоріше, щоденник – нарізка кадрів з найнебезпечніших відряджень, між якими – депресивні періоди мирного життя.

За точку відліку сценаристи беруть 2001 рік. Головна героїня вирушає на Шрі-Ланку. Через конфлікт між урядом та законами тамільських тигрів сотні людей опинилися в ізоляції, без їжі і ліків. Мері дуже ризикує, бо тут не діє жодний імунітет, що захищає журналістів у зоні конфлікту, але все одно їде – заради тих самих сотень, які голодують і помирають від хвороб. З цього відрядження мері повернеться з чорною пов’язкою замість ока, яку вже ніколи не скине.

Далі – тільки страшніше: Афганістан, Лівія і, нарешті, Сирія. Сюжет побудований таким чином, що кожна наступна поїдка на війну – це ще більший шок і ще більший розпач для людини, яка поклала життя на те, щоб усе це припинити.

Персоналії

Розамунд Пайк, яка зіграла Мері Колвін, на жаль, не отримала Золотого глобуса. Та їй таки вдалося зіграти жінку з двома обличчями: одне для війни, інше – для миру. На цьому контрасті побудований увесь її портрет. Там вона – сильна і безстрашна, а тут – слабка, самотня і з невиліковним посттравматичним розладом. Здається, що їй краще на війні, бо там є сенс, а тут – принаймні, у її житті – сенсу немає.

Акторка весь час шукає у своїй героїні щось людське й жіноче. Після кожної війни Мері дивиться на себе в дзеркало – такий суто жіночий спосіб саморефлексії. Водночас образ воєнної журналістки чимось нагадує підручник: 8 з 10 першокурсників описали б її приблизно так само. Жінка, в якої тут, у мирному світі, не склалося сімейне життя, гасає по гарячих точках у пошуках правди і миру. І що найгірше для режисури, вона весь час однакова – на початку фільму і в кінці. Тільки біль сильнішає з кожним репортажем і з кожною війною.

Чому треба дивитись?

Особистість Мері Колвін для людини, яка закінчила факультет журналістики, – це величина. Це репортерка, для якої не було чужих воєн і чужих загиблих. Цього вже достатньо, щоб знімати про неї кіно. Це фільм про роботу журналістів у гарячих точках – небезпечний і водночас романтичний бік професії. Мері не влаштовує робота в полі – вона вишуковує людські історії і проникає туди, куди інші не наважуються навіть думати.

Не скажу, що сюжет дуже динамічний, але деякі моменти можуть полоскотати нерви. Документальний стиль Меттью Гейнемана занурює глядача в реальність війни, точніше – різних воєн. Шрі-Ланка, Афганістан, завжди неспокійна Сирія, розкопки стихійних поховань, зізнання воєнних злочинців, вибухи, руїни, поранені і загиблі – вразливим краще не дивитись. Цей фільм змушує поглянути на війну зблизька, наскільки це взагалі можливо через об’єктив камери.

Біографічна драма "Приватна війна": погляд на війну очима воєнної журналістки

Новини по темі