90% поранених хочуть повертатися на фронт, але заважає бюрократія — Андрій Кучер

Ілюстративне фото УНІАН

"Без шани і поваги не буде нормального сприйняття ветеранського середовища у державі"

На сьогодні в Україні вже понад мільйон ветеранів і ветеранок. Такі дані під час форуму "Реінтеграція ветеранів: Стратегія, виклики, перспективи" оприлюднив заступник міністра у справах ветеранів Руслан Приходько: "На сьогодні ми маємо понад 1 млн 300 тис. ветеранів війни та родин загиблих. Ця цифра постійно зростає. Орієнтовно 80% від усіх військовослужбовців, поліцейських, усіх сил та засобів безпеки та оборони ― це мобілізовані люди. На жаль, переважна більшість ветеранів, які повертаються, отримали тяжкі поранення і були звільнені зі служби за цією підставою".

Руслан Приходько. Фото: mva.gov.ua

Заступник міністра у справах ветеранів Максим Кушнір окреслив, які цілі в контексті ветеранської політики ставить перед собою міністерство: "Ми визначили три головні цілі у питанні щодо ветеранів. Перш за все, це оборонний потенціал, тому що ми розуміємо, що будь-який ветеран ― це потенційно людина, яка може бути знову призвана до лав Збройних Сил або до інших підрозділів сектора безпеки та оборони. І ми розглядаємо ветеранів як людей, які можуть стати на захист нашої країни. Другий напрям ― це фінансова незалежність і третій ― це шана і повага. Без третього напряму не буде нормального сприйняття ветеранського середовища у державі та взагалі нормального ставлення до ветерана". 

Максим Кушнір. Фото: mva.gov.ua

"Є спільні речі, які мають бути чітко озвучені самими ветеранами для ветеранів" 

Із проблемами ветерани стикаються вже під час поранень. Засновник "Спілки поранених військових України "Міцні 300" Андрій Кучер каже, що чимало викликів є спільними для багатьох, а отже, потребують системного вирішення: "Системні проблеми як правило однакові для поранених військових, хоча у кожного з нас індивідуальне поранення. У цьому аспекті можна виділити те, що ти у невідомості. Зі стабілізаційного пункту відбувається евакуація, лікарі тобою займаються, роблять свою роботу, але ніхто не повідомляє тобі, що ти маєш зробити і на що звернути увагу. Наприклад, форма 100, яка є первинним медичним документом про стан здоров’я або складність поранення військового. Цей папірець видається тоді, коли сам військовий може перебувати абсолютно в різних станах, від відключки до напівпритомного. Але цей папірець треба завжди мати при собі. Якщо втратите форму 100, її відновити майже нереально, бо вона видається на стабілізаційному пункті, тобто майже в окопах. Це стосується і довідки про обставини поранення. Раніше її взагалі було дуже складно отримати, припускалися помилок. У мене, наприклад, двічі робили помилки, бо там має бути чітке формулювання, що поранення пов’язане із захистом Батьківщини. Такі дрібниці у паперовому вигляді можна чекати місяцями, адже два тижні до тебе йде цей папірець і два тижні ти його надсилаєш назад. Зараз ніби вже з’явилася електронна форма довідки про обставини поранення. Я постійно кажу, що треба скорочувати шлях відновлення військового. Тому що 90% поранених, з мого власного досвіду, хочуть повертатися на фронт. Я і сам такий, бо, маючи ще третю операцію з п’яти, я вже вивчився на оператора безпілотників, щоб після закінчення лікування та реабілітації повернутися до хлопців. І таких нас 90%. Але оцей бюрократичний шлях ― затягнутий, часто невдячний, він просто тебе демотивує, і вже немає того бажання. Або просто не дозволяє здоров’я, як у моєму випадку та випадках моїх колег, які виключені з обліку за станом здоров’я через поранення".

Андрій Кучер. Фото: Фейсбук

Хотілося б, щоб поранених направляли лікуватися за місцем проживання. Причина в тому, що немає спеціалізованих лікарень, чи якась інша?

Андрій Кучер: "Тут треба звертатися до Міністерства охорони здоров’я. Ці принципи були створені ще за радянських часів, і етап евакуації діє, я вважаю, за тими нормами. Це стосується і проходження ВЛК. Не всі військові знають, що вони можуть проходити ВЛК за місцем проживання, навчання і фактичного місця проживання. Для цього достатньо тільки написати рапорт, щоб ВЛК пройти саме в такому от закладі. В іншому місці військові мають платити за проживання, харчування, а так вони могли б провести цей час з родиною. Про це право військовослужбовця у частині ніхто не говорить, а самі хлопці про це не знають. Тому я намагаюся говорити про ці важливі речі. Я сам так зробив і свою евакуацію відповідно підлаштував, бо дізнався раніше і сказав: "Не треба посилати мене в Чернівці. Я проживаю у Києві, тут є класний госпіталь, поруч моя родина". Те ж саме стосується проходження ВЛК ― я написав рапорт, щоб мене направили саме сюди. Є речі, які спільні для всіх, але вони мають бути чітко озвучені самими ветеранами для ветеранів, я вважаю".

"Вже на етапі працевлаштування з ветераном треба говорити чесно"

На початку року "Український ветеранський фонд" провів щорічне анонімне онлайн-опитування серед ветеранів і ветеранок та діючих військовослужбовців і військовослужбовиць щодо їхніх актуальних потреб. На запитання "Якої допомоги ви потребуватимете в майбутньому?" більшість опитаних ― майже половина ― зазначили про потребу в підтримці фізичного здоров’я. Під час опитування цікавилися також планами військовослужбовців після повернення до цивільного життя. На запитання "Чи плануєте ви повертатися до своєї роботи або навчання після демобілізації?" ствердно відповіли понад 50 відсотків респондентів. Третина опитаних сказали, що їм важко відповісти на це запитання.

Працевлаштування ветеранів не в останню чергу залежить від готовності працедавців приймати на роботу демобілізованих військових. Один із працедавців, який потенційно залучатиме до себе на роботу велику кількість ветеранів, це "Укроборонпром". Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" є стратегічним виробником озброєння та військової техніки і налічує понад 50 тисяч співробітників. Керівниця Центру реінтеграції ветеранів "Укроборонпрому" Марина Соколова каже, що вже зараз  велику увагу приділяють роботі з колективами: "Військовий і ветеран ― це не тотожні поняття. Людина є військовим протягом певного періоду, а ветераном залишиться на все життя. Дуже велике недопрацювання нашої інформаційної політики щодо формування образу ветерана. На сьогодні, і так було останні кілька років, є крайність. Або ветеран ― це історія успішного успіху, де сьогодні він поранений, а через тиждень підкорив Говерлу на протезі (і це справді надихає!), але ж перед цим ішла величезна робота над собою самого ветерана, робота родини, лікарів тощо. Або ― заголовки, що ветеран скоїв ДТП, побили і т. ін. Тобто у нас дуже полярні розуміння про ветерана ― або він герой, або все погано. Але військові та ветерани ― це зріз суспільства, це просто люди, вони бувають різними. Для того, щоб наші працівники не приписували якісь позитивні або негативні явища певній людині винятково через статус ветерана, ми намагаємося їм пояснювати, навчати їх. Це така велика просвітницька робота, яку часто неможливо виміряти якимись конкретними показниками. Тобто починається все з дуже простого базового рівня. Керівник підприємства, керівник дільниці, керівник відділу не може бути заточений на створення комфортних умов для ветерана. Ветеран у відділі може бути один, а ще може бути десять інших працівників. Я як керівник мушу зробити комфортні умови для всіх. Бо окреме виділення ветеранів в окрему касту ні до чого хорошого не призведе, а призведе до їхньої ізоляції. Насправді правильна комунікація вирішить дуже багато питань. Вже на етапі працевлаштування з ветераном треба говорити чесно. Зрозуміло, я хочу, що він прийшов до нас працювати, для нас цінний його досвід, але вже на етапі співбесіди з військовослужбовцем треба правильно будувати картинку того, що буде відбуватися, тобто його очікування. Адже найгірше ― це обмануті очікування. Наприклад, я хочу, що наші рекрутери чітко говорили, що у нас ось така ситуація. І коли людина до цього готова, вона завжди може більш прогнозовано відреагувати на ті чи інші варіанти подій". 

Марина Соколова. Фото: ukroboronprom.com.ua

Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі планують восени

Одна із цілей ветеранської політики, про яку говорили представники Мінветеранів, це формування у суспільстві поваги до ветеранів і гідне вшанування пам’яті полеглих захисників і захисниць. Щоденно о дев’ятій годині ранку проводиться загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Мама загиблого військового Віра Литвиненко каже, що для неї важливо, аби цим ритуалом не нехтували. 

В Україні тривалий час не могли визначитися з локацією Національного військового меморіального кладовища. Були пропозиції облаштувати його поряд з урочищем Бабин Яр, на Співочому полі, на території урочища Лиса гора. Усі ці пропозиції зрештою відхилили. Згодом  з’явився ще один варіант ― Биківнянський ліс. Втім, це рішення також не стало остаточним. Врешті-решт, Національне військове меморіальне кладовище вирішили створити  на території  Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області. Заступник міністра у справах ветеранів Фархад Фархадов у коментарі Українському Радіо розповів, на якому етапі реалізація цього проєкту: "Проєкт НВМК перебуває в активній стадії реалізації, оголошено необхідні тендери. Ми  вийшли з експертизою, отримали позитивний експертний звіт. Зараз триває перевірка тендерних пропозицій і буде обрано підрядника, що, за законом, здійснюватиме будівництво першої черги ― пускові комплекси. Перші поховання плануємо восени цього року".

Фархад Фархадов. Фото: mva.gov.ua

Місце кладовища кілька разів переносили. Чи вдалося досягти порозуміння з родинами загиблих, з одного боку, та з місцевими мешканцями цієї громади, з іншого боку?

Фархад Фархадов: "На сьогодні місце визначено рішенням уряду. Воно було обране за результатами опрацювання всіх експертних висновків, в тому числі щодо природних, будівельних вимог, дотримання будівельних стандартів. Отже, місце на сьогодні є. І при запиті на пояснення, чому обрано це місце, ми надаємо всі документи та результати експертиз. З родинами загиблих питань не виникає. Хто звертається ― пояснюємо. Нещодавно у нас був круглий стіл щодо вибору матеріалів могильної споруди, тобто ми проводимо постійну комунікацію з експертним середовищем, родинами загиблих, для того щоб враховувати при реалізації цього проєкту думку громадськості". 

"Якщо тіла не буде, то зведуть кенотаф, тобто фальш-могилу, де можна буде зустрітися із побратимами та покласти квіти"

Мама загиблого військового Віра Литвиненко каже, що рідні загиблих дуже болісно сприймають ситуацію навколо створення Національного військового меморіального кладовища. Зокрема, те, що місце розташування так багато разів змінювали, і кожного разу називали все нові й нові терміни перших поховань. Син Віри Литвиненко Владислав служив у полку "Азов" і загинув у Маріуполі. Після загибелі сина пані Віра заснувала громадську організацію "Серце назовні", яка об’єднує родини загиблих захисників. Каже, чимало родин вже не чекають на створення військового меморіального кладовища: "Люди дуже розчаровані. Згаяно багато часу. Родини не можуть тримати урни з прахом десь удома, бо по-християнськи це нормальна історія, коли героя треба з почестями поховати. Тому багато родин ухвалили рішення вже остаточно поховати. Спершу, коли все це починалось, вони хотіли чекати, розуміючи, що у 2023 році закінчуються терміни тимчасового зберігання у Київському крематорії, і були згодні трошки почекати. Дуже сподівались на це кладовище, щоб побратими були поряд, щоб це було почесно, щоб це була пошана від держави. Але час плине, з’являється зневіра. Обране місце не сподобалося нікому, хто там побував. Тобто ― повне розчарування. Звісно, про нас забудуть, невелику купку родин, які залишилися невдоволені. Якщо все це буде реалізовано, то для держави це великий плюс, але нас у цьому питанні просто зневажили. Багато родин поховали самі, бо чекати не можуть. Єдине, на кого ще можна орієнтуватись у цьому питанні, це родини, які не отримали тіл. Якщо тіла не буде, то зведуть лише кенотаф, тобто фальш-могилу, де можна буде хоч зустрітися із побратимами та покласти квіти".

Віра Литвиненко. Фото надано Вірою Литвиненко для fakty.ua

Нещодавно Верховна Рада ухвалила Закон про здійснення військового поховального ритуалу під час почесного поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі. Серед іншого, в законі є пункт про те, що поховання людей, оголошених судом померлими, з числа осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, може здійснюватися без тіла. Тобто на військовому меморіальному кладовищі буде можливість встановити кенотаф ― символічну могилу, до якої приходитимуть вшанувати пам’ять людини, яка віддала життя за Україну.