Удар ракетою по Охматдиту є апогеєм масових злочинів Росії проти України — історик Марочко

Удар ракетою по Охматдиту є апогеєм масових злочинів Росії проти України — історик Марочко

Скоєний Росією ракетний удар по українській дитячій лікарні Охматдит є апогеєм масових злочинів, які Московія чинить проти України. Це констатує провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Василь Марочко. Скоївши акт геноциду сьогодні, Росія зазирнула в минуле, зокрема, в 1933-й рік, рік Голодомору. В те, за що вона не була покарана, зауважує історик. Василь Марочко розповів в ефірі Радіо Культура історію Охматдиту. Хоча морально-етичний бік проблеми переважає історичний: коли і в якій спосіб з’явилися ці будинки, додає історик.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Наслідки вчиненого 8 липня цього року російського ракетного удару по дитячій лікарні Охматдит у Києві. Фото: ФБ-сторінка "НДСЛ Охматдит"

Назва з 1919 року

Ви вивчали історію Охматдиту.

Я вивчав її, як дослідник. Коли готували енциклопедію "Історія України", я вважав, що цей термін, це знакове явище має бути зафіксоване в енциклопедичному виданні. Справді, в інформаційному просторі після того, що сталося, а стався акт геноциду (8 липня цього року держава-агресорка Росія завдала чергового ракетного удару по Києву, в тому числі по дитячій лікарні Охматдит, де перебували тяжкохворі діти – ред.), абревіатура Охматдит звучала майже у кожному ефірі. Її використовували в будь-який спосіб транслітерації – і Ахматдит, і як завгодно. "Охорона материнства і дитинства" – це початкова назва системи лікувально-профілактичних заходів, які вживала радянська влада в 1919 році. Бо саме, як відділ охорони материнства і дитинства, він був створений при наркоматі соціального забезпечення  УРСР.

Ми звикли думати, що 1919 рік – це ще УНРівська Україна.

Україна була поділена на кілька політичних зон. Якщо говорити про Київ, то впродовж 1918-20 років 13 разів, як підрахували історики, змінювалася влада. І коли більшовики прийшли надовго, у 1919 році була створена ця система профілактичних заходів. Вона виглядала доволі дивно. Охорона материнства і дитинства існувала паралельно з червоним терором, масовим терором, вбивствами, депортаціями. Я думаю, що крім функцій медичних і соціальних, які мала виконувати лікарня Охматдит, однією з функцій була і політична пропаганда. Що, от, мовляв, революція приносить в побут охорону матерів і знедолених дітей. Але ж, якщо ви охороняєте материнство і дитинство, то потрібно охороняти всіх. І справа не в медиках, які складали клятву Гіппократа, а у владі. Але тим не менше, у 1919 році з’явився цей відділ. Це не означає, що він охопив всю Україну, він виконував свої функції. А от у 1920 році Охматдит перейшов до системи Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР. І в такому стані він існував.

Тепер це Міністерство охорони здоров’я.

Тепер так.

Хочу розібратися з датою заснування лікарні. Я знаю про 1891 рік.

Ми говоримо про систему охорони материнства і дитинства, як про явище. А не про систему лікарні. В Одесі теж швидка допомога в другій половині ХІХ століття функціонувала і виконувала свої медичні та соціальні функції. А що стосується Охматдиту, то він в 1920 році впродовж масового голоду 1921-23 років розширив свою мережу, що теж дуже дивно. Радянська влада, яка призвела до масового голоду 1921-23 років, паралельна мусила запобігти масовій безпритульності. Від 250 до 300 тисяч тоді було безпритульних дітей. Їм треба було давати раду. Зрозуміло, що можливості Охматдиту були обмежені. І важко було надати допомогу такій кількості безпритульних, цьому масовому явищу з елементами дитячої злочинності, непередбачуваної і дуже жорстокої. Тому система соціального виховання виконувала свої функції через дитячі будинки. А медична складова не могла цьому зарадити, тому що масовий голод був не дитячим. В сенсі оцінки. Система Охматдиту не могла подолати масовий голод, який був рукотворним явищем. А в 1923 році була комісія при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті. Це була комісія допомоги голодуючим. Але насправді це вже було подолання наслідків.

Місце Охматдиту сакральне

Якщо повернутися до 1891 року, що це за рік, і що тоді було засновано?

Початок 90-х років ХІХ століття – це початок голоду. Одна справа лікарня, яка виконувала свої функції і для дітей, і для дорослих. Інша справа – система Охматдиту, яку ми маємо сьогодні. Це два різних явища. Позаяк ми можемо до Охматдиту залучити всі лікарні, які були на території Києва. Вони так чи інакше охороняли і материнство, і дитинство. Місце Охматдиту сакральне. Це територія, де були установи, покликані рятувати життя. Давати життя. Контролювати і плекати його формування. Здавалося б, сам Бог мав її охороняти. Але чому ми так довго говорили про 1921-23 роки? Тому ще це була територія болю. Особливо, в 1932-33 роках. А сам інститут охорони здоров’я вже без абревіатури  в інституційній назві з’являється наприкінці 1920-х років. І на початку 1930-х він оформлюється, як радянська лікувально-профілактична установа. Тому, коли ви говорили про 1891 рік, як інститут, треба розуміти, що це два різних заклади.  І саме цей, який був створений в 1929-30 році, він власне і започаткував цю абревіатуру, яка проникла в побут, в спілкування, і сьогодні на слуху. Чому це сталося, що ракета Х 101 – не має ікса. Всім відомо, звідки вона прилетіла. Тому що за голод 1921-23-го, за голод 1932-33 років, за цей геноцид Російська Федерація не понесла відповідальності. А якщо непокаране зло існує, то воно неминуче повернеться. І воно повернулося у такій брутальній формі. Морально-етичний бік проблеми переважає історичний: коли і в якій спосіб з’явилися ці будинки. Але морально-етичний бік проходить через життя кожної родини.

Василь Марочко. Скриншот із відео Ютуб-каналу Holodomor Museum - video

Понад 7 000 операцій і лікувальних заходів там проводилися. І це не просто діти, хворі на грип. Це дуже важкі форми захворювань. Мами і батьки сподівалися на порятунок, стояли в чергах, якщо це онкологія чи інші тяжкі захворювання. Там було найкраще обладнання. Такого немає в районних чи навіть обласних лікарнях. І люди чекали на порятунок. Ми маємо сприймати цю трагедію через загальне і особливе, одиничне. Чому вона викликала такий гнів в українському суспільстві і в усьому світі? Я думаю, що це накопичувалося. Починаючи з Бучі та із загибелі понад 500 дітей. Бо життя – це найдорожче, особливо життя дитини. Дитина лише стала на ноги і мала пройти свій шлях, подарований Богом. Ми забуваємо про те, що внаслідок геноцидної війни РФ було понад 7 мільйонів емігрантів. Це біженці війни. З них більше половини – діти. Вони зазнали психологічної травми. Вони б хотіли повернутися до своїх будинків, до своїх дворів, до своїх друзів. Ми маємо це сприймати саме так. А як говорити про викрадення дітей, про депортацію дітей? Це пункт Конвенції 1948 року – фізичне примусове переміщення дітей з однієї етнічної групи до іншої. Тому рішення Гаазького суду про визнання Путіна злочинцем невипадкове, а цілком закономірне.

1933-тій рік знецінив життя

Що було тут в 1940-х роках? Що було тут, коли почалася німецько-радянська фаза Другої світової війни?

Нічого власне не було. Хрещатик зруйнований. Київ зруйнований. Ви згадали про 1932-33 рік, і це знову пов’язано із початком війни 1941 року. Бо голод, Голодомор, геноцид виховав ненависть до режиму. Тому, коли ми кажемо про колаборантів, крім свідомих, із нацистським режимом, була частина населення, і це зафіксовано в документах, які чекали визволення від радянського режиму. Але мова не про те. 1933-тій рік знецінив життя. Я думаю, країна-агресор, Московія, яка вчинила акт геноциду сьогодні, вона десь зазирнула в минуле – 1933 року. В те, за що не була покарана. Коли ми працювали над "Національною книгою пам’яті жертв Голодомору в місті Києві", це книги, створені по кожній області, я безпосередньо зі своїми колегами опрацював понад 50 тисяч записів про смерть. Дуже вразила категорія дітей-підкиднів. Так і зафіксоване було соціальне походження – підкидень. Інколи – з іменами. Бо мами клали в кишеню прізвище дитини і приносили до Охматдиту. Він був оточений дітьми, жертвами Голодомору. Можливості Охматдиту були обмежені.

Ми сьогодні говоримо про кількість 600 осіб в модерній лікарні з обладнанням. Але лікарняних ліжок і сьогодні не вистачає. Охматдит міг би втричі збільшити їхню кількість, якби була можливість. А тоді про це мова взагалі не йшла. І лікарі, покликані зберігати і захищати материнство, вони брали цих дітей. Коли я в архіві знайшов протокол засідання медичної комісії Інституту охорони здоров’я Охматдит, побачив, що ця абревіатура збереглася. Я був просто вражений, як лікарі разом із демографами в 1930-х роках радилися про реєстр смерті. Що треба вилучити його із ЗАГСів і передати поліклінікам. Тобто реєстр має бути безконтрольним. Тобто, по суті, ніхто не займався обліком смертей. Дуже прикро, що ми звикаємо до масової смертності. І смерть втрачає соціальну і психологічну функцію сакральності. Бо люди гинуть. В протоколі засідання Інституту Охматдит було зафіксовано: "ми не повинні збирати по одній-дві смерті в морг, а накопичувати десятками і ховати масово". Це 1933 рік, травень.

Отже, на території Охматдиту є масові поховання дітей-підкиднів. Якби ця ракета потрапила у місце масового поховання, і всі ці дитячі черепи з’явилися на поверхні, це було б, напевно, як якесь прокляття. Я не знаю, як це сприймати.

Удар ракетою – це апогей

Чи працюють історики з цим місцем масового поховання? Чи є історичні дослідження?

Я думаю, що вперше сьогодні я про це згадав. За ці років 20, відколи я знайшов цей документ, я обережно про це заявляв, але журналісти на мене накинулися, мовляв, "давайте поїдемо туди, проведемо ексгумацію". Про яку ексгумацію мова? Ви хочете сенсації? Чи ви хочете спокути?

А як правильно історики мали б з цим працювати?

Ми маємо знати про це. Ми з вами зараз озвучили, що відбувається ланцюг злочину. Починаючи з голоду 1921-23, 1932-33, 1946-47 років. Антропологічним типом жертв голоду була дистрофія. В картах 1932-33 йдеться про гостру форму виснаження. В 1946-47 роках було півтора мільйони дистрофіків. Але це окрема тема. Визволителі, захисники, які повернулися, не загинули на фронті, а загинули від голоду. Дивлячись, як їхні діти помирають. І це жах. Це страшні муки, бачити безнадійно хвору дитину, або дитину, яка помирає від голоду. Ось в чому весь жах. І удар ракетою – це апогей.

Якщо повернутися до місця масових поховань, яких дій істориків ви б чекали? Щоб вона була ефективною з точки зору історичного дослідження і присутності в наративі цього сюжету, вочевидь катастрофічного. Але в той же час зберігало етичні межі? Як могла б з цим працювати академічна наука?

Академічна складова тут доволі проста. Тут немає теоретичних концептуальних складнощів. Є факт, зафіксований в конкретному документі. Йдеться про засідання комісій Інститут охорони здоров’я в травні 1933 року. І один з пунктів, який я цитував – про приховування смертей. В протоколі є таких жахливий пункт – раціоналізація обліку смерті. Нібито він міг полегшити долю жертв і унеможливити масову смертність. Просто жахливе формулювання. Після того, як ми знайшли цей документ, були дискусії, чи видавати його, адже він дуже вразливий. Тим не менше, він опублікований у книзі 2008 року "Національна книга пам’яті жертв Голодомору міста Києва". Я думаю, що це непоодинокий факт. Я не буду називати адреси, де були виявлені поховання. Неподалік Охматдиту, якщо підніматися вгору колишньою вулицею Леніна, коли будували дитячу лікарню, теж виявили поховання. Різні були журналістські розслідування, писали про ймовірні експерименти над дітьми. Це наслідки Голодомору 1932-33 років, коли їх масово ховали за місцем скупчення. Важко навіть уявити цю картину. А ми сьогодні дискутуємо довкола того, чи це була російська ракета. Є, на жаль, ще такі "правдошукачі".

Якби не персонал Охматдиту, наслідків Чорнобиля було б більше

Що відбувалося в лікарні 1986 року, коли сталася Чорнобильська катастрофа?

Мені дуже не хотілося торкатися цієї теми. Тому що вона персоніфікована. Двоє моїх племінників, евакуйованих з Чорнобильської зони, потрапили до мене в Київ, і я сприяв, аби їх обстежили. Це була особлива історія. Ми говорили на початку розмови про особисте. Коли ти бачиш виразні ознаки недокрів’я, наслідки аварії і передаєш дитину в руки професіоналу, молишся на нього і сподіваєшся. Тому оцих закривавлених лікарів, яких я бачив, я сприймав по-своєму. Колись наш видатний кінорежисер Олександр Довженко вчив своїх учнів – сприймайте чуже горе глибиною внутрішнього потрясіння. Якщо ви не здатні так сприймати, то подумайте над своїм морально-етичним обліком. Якби не персонал Охматдиту, наслідків Чорнобиля, горя було б більше. А так лікарі надали раду, врятували багатьох. І сьогодні мій племінник вирощує хліб. На жаль, так поталанило не всім.