Остап Українець, Юлія Вус та Іван Кипібіда про "Коротку історію української літератури"

Остап Українець, Юлія Вус та Іван Кипібіда про "Коротку історію української літератури"

"Я завжди хотів попрацювати у форматі мальопису", – зізнався Радіо Культура літературознавець і військовослужбовець Остап Українець, розповідаючи про історію створення своєї книги-коміксу "Коротка історія української літератури". Йому хотілося позайматися мистецтвом заради мистецтва. І це була одна з найкращих нагод. "А конвертувати величезну кількість інформації у візуальні підказки і ребуси – це була інтелектуальна задача для мене", – констатує Остап Українець. Ілюстраторами книги-коміксу є Юлія Вус та Іван Кипібіда. "Іван працював над ескізами, а я працювала над фінальними зображеннями", – зазначила Юлія Вус. За допомогою коміксу можна легше подавати складні теми, наголошує Іван Кипібіда.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Facebook/Видавництво "Видавництво"

Остап Українець: "Я завжди хотів попрацювати у форматі мальопису"

Розкажіть історію створення книги-коміксу "Коротка історія української літератури".

Остап Українець: Почалося з того, що я прочитав у Львові серію лекцій з історії української літератури. Ілля Стронґовський з видавництва "Видавництво" звернувся до мене з пропозицією зробити мальопис на цю тему. Я, як людина, котра не вміє малювати, але любить візуальну інформацію, погодився, оскільки завжди хотів попрацювати у форматі мальопису. Мені завжди було цікаво побачити, як візуал буде втілений в реальності. Ілля сказав, що над ілюстраціями працюватимуть Юлія Вус та Іван Кипібіда. Я на той момент уже бачив деякі їхні роботи. Я погодився, бо мав час та інтерес до того, щоб спробувати подати текстуальний і словесний жанр дуже не характерними для нього візуальними засобами. Дуже добре, що Іван та Юля в цьому починанні мене дуже вміло підтримали.

Чому ви обрали саме цей формат? Як обирали авторів і періоди, які були включені в мальопис?

Остап Українець: Періодизація доволі стандартна. Якщо ви візьмете "Історію української літератури" Дмитра Чижевського, знайдете там подібний поділ: середньовіччя, бароко, романтизм, реалізм, модернізм – це ключові епізоди; ренесанс і класицизм – як дискусійні. Адже зразків не настільки багато, і щодо багатьох зразків можна дискутувати, наскільки це власне українська література, бо деякі тексти перетинаються з польської літературою.

В цілому ідея була в тому, щоб подати історію ключових ідей. Зрозуміло, що на сотні сторінок неможливо викласти розповідь про історію української літератури з поясненнями за тисячу років. Це – основні ідеї, основні течії, основні впливи і автори, яких варто зауважити. Звісно, там абсолютно не все, що міститься в українській літературі, чи що варто було б подати. Але були обмеження жанру і в кількості сторінок і в тому, що велику кількість процесів і явищ доводилося передавати саме візуальними засобами. Велика частина історії, розказана в мальописі – це робота художників, а не текстова інформація.

Остап Українець. Фото: Kyrylo Rusanivsky/Facebook/Остап Українець

Юлія Вус: "Іван працював над ескізами, а я працювала над фінальними зображеннями"

Запитання до ілюстраторів: як ви розподіляли ролі? Хто що малював? Які візуальні референси ви використовували, щоб передати дух української літератури?

Юлія Вус: Це вже наш третій комікс. Ми постійно намагаємося експериментувати і по-різному ділити наші обов'язки. В цьому коміксі Іван працював над ескізами, а я працювала над фінальними зображеннями.

Іван Кипібіда: Ми по-різному розподіляємо етапи роботи, і цього разу я працював над ескізами. Загальну концепцію ми будували з Юлією разом, а вже потім ділили роботу по етапах. Стосовно самого коміксу і візуальних референсів, загалом роботи було дуже багато. Доводилося дуже багато шукати, дуже багато гуглити. Я і сам дізнався дуже багато інформації про різні етапи історії України та української літератури. Так ми і працювали: я робив ескіз, а Юля його фіналізувала.

Юлія Вус: Але основні візуальні референси та ідеї – це все робота Остапа. Наша робота полягала у візуалізації цих ідей. Лише в деяких моментах ми пропонували свої альтернативні ідеї. Ми намагалися робити їх зрозумілими читачеві.

Юлія Вус. Фото: yulia_vus/instagram

Іван Кипібіда: "Наша база – це сценарій Остапа та його ідеї для кадрів"

Як вдавалося вмістити мистецьке середовище в один кадр чи на одну сторінку?

Іван Кипібіда: Складно сказати. Перед нами був сценарій. Ми робили розкадровку. І дивилися, як загалом усе сприймається, чи зчитується ідея, чи зчитуються кадри, скільки всього ми маємо туди помістити. І відповідно підбирали стилістику. На перших сторінках коміксу у нас простіша, примітивніша промальовка, а коли ми переходимо на наступні етапи історії України, вона у нас потроху насичується, з'являється більше деталей. Наша база – це сценарій Остапа та його ідеї для кадрів. За нами – розподіл, пошук референсів. З цим нам також допомагав Остап.

Як ви працювали над образами відомих літературних діячів? Чи є в коміксі персонажі, яких було особливо складно зобразити?

Юлія Вус: У більшості випадків все залежить від рис обличчя. Якщо у людини риси обличчя впізнавані, це набагато легше малювати. У когось є притаманні йому риси. Наприклад, ми малювали досить типовий образ Шевченка. Більшість залежить від зовнішності, важливо, чи буде одразу вгадуватися особистість, чи ні.

В анотації до книги йдеться про те, що це "не розповідь, а запрошення у галерею сотень текстів із різних епох, які чекають на сучасне прочитання і звитяжців, які розшифрують усе, що заклали в ілюстрації".

Остап Українець: Оскільки у форматі мальопису неможливо детально пояснювати якісь складні процеси, бо на це потрібно дуже багато місця, то я цілеспрямовано обрав жанр, який в українській літературі в різні часи був популярний. І який згадується впродовж мальопису в різних місцях і в різних концептах. Це жанр паломницької літератури або мандрівної літератури, коли ти в екскурсійному режимі ніби проходиш галереєю. Якщо людина, йдучи галереєю, не хоче витратити весь день, щоб прочитати кожен підпис і кожен детальний опис до картини, вона йде для того, щоб, передусім, надивитися. Навіть якщо ми не знаємо деталей про створення робіт, візуал усе одно запам'ятовується. Ми починаємо впізнавати ці роботи, починаємо впізнавати референси до них. Нашою метою було зробити щось подібне. Якщо хтось відчуває, що йому не вистачає бази в українській літературі, недостатньо прочитаних текстів, аби зрозуміти, про що йдеться на певній сторінці, можна звернутися до переліку текстів в кінці.

Але в першу чергу це написано так, щоб людина, яка не знає нічого, мала б з огляду принаймні розуміння про якісь глобальні процеси, які відбувалися в літературі. Для тих, хто має певну читацьку базу, це буде, як охрестила літературна оглядачка Ярослава Стріха в своєму відгуку, літературний стендап. Тому що дуже багато цілеспрямовано додано гумору, дуже багато інформації я пробував донести саме через гумористичну подачу, тому що вона дозволяє доволі безпечно спрощувати складні питання. Комікс для тих, хто хоче або ознайомитися з окремою авторською подачею, бо кожна історія літератури завжди буде іншою, це завжди буде історія, написана конкретним автором; або ж освіжити загальну тяглість української літератури. І це вже достатньо складний ребус.

В ілюстраціях можна доволі надовго залипнути, розбираючи додаткові контексти описаних періодів. Наприклад, там є одна зі сторінок про початок українського бароко. На одній сторінці головний герой і його екскурсовод, його Вергілій, який веде його цією літературою, стоять біля суспільної піраміди. На її вершині – король, далі – шляхта, духовенство тощо. І він в руках тримає камінь, на якому написано "грецька церква". А на наступній сторінці ми бачимо, як Сагайдачний із Петром Могилою будують Києво-Могилянську академію, закладаючи туди той самий камінь грецької церкви. Можна просто роздивитися ілюстрації і зрозуміти, що це той самий камінь, та сама деталь, яка переходить зі сторінки на сторінку. Можна піти далі і побачити, наприклад, масонську символіку на ілюстрації з пірамідою, згадати цитату про те, що "камінь відкинутий стане наріжним". І побачити трохи глибшу історію української літератури в той час. Це залежить від бекграунду, і текст можна прочитати незалежно від літературного бекграунду. Рівень розуміння і кількість інформації, яка буде безпосередньо доступною, будуть дуже сильно відрізнятися.

Остап Українець: "Мені хотілося позайматися мистецтвом заради мистецтва"

Мені мальопис здався складнуватим. Ви на презентації говорили, що дітям його краще читати з учителем або батьками. Як ви намагалися зробити його доступним?

Остап Українець: Питання в тому, для кого доступним. Мені здається, що для сучасної літератури часто характерний саме оцей підхід, коли є верхній рівень сюжету, він доступний для сприйняття усім. І під цим верхнім рівнем сюжету є додаткові рівні контексту, який читач розуміє залежно від того, наскільки він в курсі теми, про яку пише автор, контексту, в якому творить автор.

Можна прочитати "Ім'я Рози" Умберто Еко як історичний детектив і залишитися задоволеним від прочитання. Але при цьому все одно буде залишатися фрустрація, адже читач розуміє, наскільки багато дрібного контексту цієї історії пройшло повз нього. Моїй мамі, приміром, детектив дуже сподобався, але все, що було під цією поверхнею детектива для розуміння було дуже складним. Я розумів, що із великою долею ймовірності читач буде відчувати подібну фрустрацію, якщо йому зрозуміло не все. Це доречно читати з учителем чи батьками, тому що через обговорення відомого і через візуальні підказки, які є в мальописі, можна приходити до своїх висновків.

Я пропрацьовував деякі сторінки, коли ми проводили підліткові табори. Я обговорював ті речі, які були вже намальовані принаймні в форматі ескізу з нашими деякими учасниками, і це працювало. Тобто невеликої, навіть шкільної бази знання української літератури, відносно достатньо для того, аби зрозуміти, що відбувається, якщо людина зацікавлена ставити запитання. Або людина має з ким з приємністю для себе це обговорити. Тобто вчитель української літератури, який українську літературу знає, може використовувати готовий візуал, як опорний матеріал, як ілюстрацію для своїх пояснень. Це задумане використання мальопису. Перш, ніж він вийшов публічно, 1000 примірників державним коштом розійшлися по бібліотеках. Тобто з цією метою мальопис вже використовується. Перші відгуки були саме від учителів і бібліотекарів.

Наскільки, на вашу думку, жанр коміксу має місце на життя в Україні? Чи готове суспільство сприймати мальопис, як серйозну тему?

Юлія Вус: У нас в Україні насправді історія мальопису тільки починається. У нас немає такої багатої історії мальопису, як, наприклад, в Бельгії, Франції чи Америці. У нас він сприймається більше, як дитячий жанр, як дитяча література. Тому з нашого боку нам набагато цікавіше руйнувати ці стереотипи і складні теми подавати за допомогою коміксу, за допомогою мальопису. Тому що насправді візуальна частина дуже допомагає. Особливо допомагає зацікавити підліткову аудиторію якоюсь складнішою темою.

Іван Кипібіда: Загалом цей жанр досить легко сприймається. Як ми вже говорили, за допомогою коміксу можна легше подавати складні теми, розповідати деталі з більш художнього боку. Нам з Юлею дуже подобається працювати з коміксами. І хоча ми не так давно цим займаємося, кожного разу кожна співпраця надзвичайно цікава для нас. Ми бачимо, як цей жанр в Україні розвивається, отримуємо хороший фідбек. І я думаю, що далі буде тільки краще.

Остап Українець: Я, навпаки, виходив з того, що мальопис – це жанр, дуже придатний для обговорення складних тем. Можливо тому, що мої знайомства з мальописом почалися в доволі дорослому віці. Я підходив до роботи над цим мальописом, закінчивши роботу над "Неономіконом" і "Провидінням" Алана Мура. Це був доволі тривалий проєкт із реально складним і дорослим матеріалом. І робота з Муром мені дуже добре показала, наскільки більше можна передати візуальними засобами, ніж лише текстом. Наскільки паралельне використання тексту і візуалу дозволяє будувати метафори, які неможливо збудувати самим лише текстом. Мені хотілося позайматися мистецтвом заради мистецтва. І це була одна з найкращих нагод. Тому що дуже багато інформації і дуже мало місця. А конвертувати цю величезну кількість інформації в візуальні підказки і ребуси – це була інтелектуальна задача для мене. І мені подобалося її розв'язувати.

Останні новини
Історія родини журналіста Українського Радіо Володимира Пищика на тлі 20-го століття
Історія родини журналіста Українського Радіо Володимира Пищика на тлі 20-го століття
До трьох голодоморів ХХ століття в Україні голоду не було — Кабачій
До трьох голодоморів ХХ століття в Україні голоду не було — Кабачій
Висвітлення Чорнобильської трагедії, правда про Голодомор та політична агітація з парламенту: історія Українського Радіо у 80-90-х
Висвітлення Чорнобильської трагедії, правда про Голодомор та політична агітація з парламенту: історія Українського Радіо у 80-90-х
Олег Скрипка на Радіо Промінь ексклюзивно представив два релізи
Олег Скрипка на Радіо Промінь ексклюзивно представив два релізи
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Новини по темі
Історія родини журналіста Українського Радіо Володимира Пищика на тлі 20-го століття
Улюблене для чотирьох поколінь: історія Радіо Промінь
"Вони були однієї крові". Історія двох родин із Західної України — жертв сталінської депортації
Люди нині відчувають величезний запит на відкриття історії своєї країни, свого коріння, ідентичності — Акім Галімов
Легко про важливе. Суспільне презентує фільм "Як українці українською заговорили"