"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко

"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко

Принциповий, пристрастний, талановитий, — журналістка Мар’яна Матвейчук створила літературний портрет диригента Юрія Керпатенка, вбитого росіянами в окупованому Херсоні для проєкту "Люди культури, яких забрала війна". Це спільний проєкт журналістів "The Ukrainians i літераторів PEN Ukraine, що веде облік вбитих після 24.02.2022 року українських митців. В цьому скорботному переліку вже 70 осіб. Створити проєкт в пам’ять загиблих митців журналісти і літератори вирішили після загибелі під ударом російської ракети письменниці Вікторії Амеліної. Саме Вікторія розслідувала вбивство диригента Юрія Керпатенка як військовий злочин. В студії Українського Радіо про збереження пам’яті про Юрія Керпатенка та інших митців розповіли авторка матеріалу про диригента Мар’яна Матвейчук і кураторка проєкту "Люди культури, яких забрала війна" Саша Довжик.

 

0:00 0:00
10
1x

Фото: Детектор Медіа

"Диригент з принципами"

Чому ви вирішили написати саме про Юрія?

Мар’яна Матвейчук: PEN Ukraine веде моніторинг людей культури, які загинули з 2022 року, з 24 лютого. Там вже більше 70 людей. Цей список, на жаль, постійно поновлюється. Історія Юрія Керпатенка мене вразила, про нього я дізналася ще до звільнення Херсону. Наш метод у проєкті — це інтерв'ювання, я беру інтерв'ю у якнайбільшої кількості людей. Це така афективна реконструкція цього образу. Завжди є якась риса, яку називає ледь не кожен співрозмовник. У випадку Юрія Керпатенка це була принциповість. Кожна людина, з якою я говорила, згадала щось про принципи, про його послідовність, про його силу характеру, силу волі і відданість позиції, яку він мав.

Що сформувало з нього людину із принципами? 

Мар’яна Матвейчук: Складно сказати, що сформувало, тому що я не так далеко йшла в дитинство, але мені вдалося дізнатися, що Юрій був сиротою. Я не знаю про батька, він десь зовсім рано пішов, а потім мама померла, коли йому було 15 років, його виховувала тітка.

Але при цьому він був дуже наполегливий. Спочатку вчився в Херсоні — в музичному училищі по класу баяна. Потім вступив в консерваторію нашу і там вже був на диригентському факультеті. Люди, які вчилися разом з ним, це або на одному курсі, або на паралелі, згадують, що вже тоді доволі він був сформованою особистістю. 

Росіяни вбили його за відмову виступати на організованому ними концерті до Дня музики. Але це не вперше, коли Юрій Керпатенко відмовлявся виходити на сцену через принципи. І цього в моєму тексті про Юрія немає, але був факт, що він відмовився в 2014 році теж диригувати концерт, який був призначений на двадцяті числа лютого, коли відбулися розстріли на Майдані. Директор театру, де тоді працював Керпатенко, сказав: заграєш щось сумне, там, чи трагічне. Але Юрій відповів: ні, я нічого грати не буду. Тоді диригувати запросили іншу людину, а Керпатенко звільнився з театру.

Багато інформації для статті я почерпнула з соцмереж. Це перше, що я зробила, почала читати в фейсбук. Там було багато цікавих думок, вони мені здалися дуже сучасними. 

Мар'яна Матвейчук. Фото: Українське Радіо

"Не треба приходити до мене в Херсон і робити з мене Новоросію"

Так, мені сподобався допис Юрія, який Ви наводите у своїй публікації: "Найбільша проблема в системі освіти полягає у тому, що нас, які прийшли в цей світ, більше навчають слідувати йому, а не досліджувати його, знання замість розуміння та інтересу до процесу пізнання". Мовляв, кожна людина, а не лише та, що називає себе науковцем, має бути дослідником, мати саме розвідувальний погляд на світ. Але ще важливий аспект, який от ви викладаєте в цій публікації, це те, що на сторінках його у Фейсбуці вже було видно його ставлення до тоді ще ймовірної широкомасштабної російської агресії і окупації Херсону. І суперечки щодо руського міра, так званого, із колегами. Розкажіть, будь ласка, про це. 

Мар’яна Матвейчук: Мене пройняло до мурашок, коли я читала його сторінку, тому що за рік, ще до вторгнення Юрій написав: "Я російськомовний, що живе в Херсоні. Не треба рятувати мене, погрожуючи мені. Не треба приходити до мене в Херсон з "рускім міром" і робити з мене Новоросію". Він це написав в коментарі, очевидно, якомусь росіянину, а потім вже після вторгнення він це теж ще раз поширив. І до нього прийшла в цей пост його колега по Херсонській філармонії Надія Ситар і запитала, що він має на увазі. І Юрій відповів: "Я маю на увазі, що вони прийдуть і застрелять мене за те, що я розмовляю російською (!) мовою". А треба сказати, що він був російськомовним. В нього було розуміння того, що ці так звані самопроголошені республіки можуть дуже швидко з Криму підповзти до Херсона.

Юрій Керпатенко буквально за пів року до окупації Херсона отримав роботу своєї мрії — завкерівником Херсонської філармонії. Як він проявив себе на цій посаді?

Мар’яна Матвейчук: Будинок філармонії в Херсоні згорів ще у 90-х роках. У колективу було підвальне приміщення, де музиканти проводили репетиції. Виступали по різних будинках культури, в художньому музеї, в театрі. І навіть в таких умовах Юрій почав почав будувати свою філармонію, він одразу ставив дуже високі вимоги до колективу, почав проводити конкурс для музикантів, що для них було незвично.

Він звертався у своїй творчості до українських композиторів? 

Мар’яна Матвейчук: Він робив аранжування, українських народних пісень, є записи, які можна послухати в YouTube. Також він багато референсів робив і до Лятошинського, і до Ревуцького, і писав, що це про українську ідентичність.

Давайте ще поговоримо про Юрія Керпатенка не лише диригента, а я музиканта — баяніста.

Мар’яна Матвейчук: Перше, що я почула у його виконанні із запису на YouTube, — це "Лібертанго" П'яццоли, і мене його виконання дуже вразило — надзвичайно пристрасне. Цей запис був зроблений під час концерту у Херсоні 13 лютого 2022 року, тобто, зовсім-зовсім перед вторгненням окупантів у Херсон. 

Цей текст про Юрія Керпатенка є частиною проєкту, який робить PEN Ukraine і видання The Ukrainians "Люди культури, яких забрала війна"... Кураторка цього проєкту Саша Довжик приєднується до нашою розмови. Розкажіть, будь ласка, як ви працюєте над над цим проєктом?

Саша Довжик: Нас надихнула на створення цього проєкту письменниця, членкиня українського ПЕН і подруга багатьох із нас Вікторія Амеліна. Вона писала романи до повномасштабного вторгнення і після вторгнення росії перекваліфікувалася на розслідувачку воєнних злочинів. Влітку цього року вона була в Краматорську разом з групою письменників і журналістів із Південної Америки, яким вона показувала втрати України на Сході. І вони перебували в піцерії, в яку влучила прицільно російська ракета. Вікторія Амеліна загинула. Її робота надихала багатьох довкола неї. Після того, як її з нами більше не стало, вона продовжує таким дивним чином керувати якимось нашими виборами. І ми зрозуміли, що нам потрібно зберегти пам'ять про людей культури, яких ми втрачаємо через вторгнення Росії. І ми маємо це зробити через створення такої галереї літературних портретів, щоб дати нашим читачам і читачкам доступ до того місця в культурі, яке зараз є порожнім, яке спорожніло через російську війну.

Ви так сказали, що це саме літературні портрети. Чому обрано саме цей жанр?

Саша Довжик: Просто біографічні якісь дані можна побачити в Вікіпедії. А те, що ми намагаємося зробити — це зацікавити, дати якусь ключову метафору, яка розкриє цю людину по-новому.

Вбивство Керпатенка розслідувала Вікторія Амеліна, яка теж загинула від рук росіян

Наприклад як Юрій Керпатенко — диригенти з принципами, так? Як Мар'яна Матвейчук виокремила саме цю рису Юрія Керпатенка — принциповість.

Саша Довжик: Це велика вдача, коли авторці вдається намацати ось цю ключову метафору.

Метафору, яка стане провідником і допоможе нам якось підійти трохи ближче до цього спорожнілого місця в нашій культурі. Я тут ще думаю про один з нещодавніх наших текстів, який я писала, про львівського ресторатора львівського і добровольця Андрія Гудиму. Розмовляючи з його близькими, з його колегами, знову ж таки читаючи його сторінки в соціальних медіа, мені чомусь спадало на думку, що це такий сковородинівський образ. Це людина, яка за життя змінила сім професій, яка довго не затримувалася в одному якомусь амплуа. Він був митцем, кулінаром, юристом, у нього кілька художніх освіт. І останнє його амплуа – це штурмовик.

Він загинув, його вбили росіяни влітку цього року. І ось ця його невловимість, оця легкість, з якої він подорожував своїм життям, вона мене наштовхнула до якихось таких сковородинівських метафор. І потім мені було дуже приємно почути, що і для його близьких, для його доньки, для його колишньої дружини ось ця сковородинівська метафора про те, що світ його ловив та не спіймав, вона теж була значущою. Це саме те, як вони його сприймали. Якщо нам вдається намацати щось подібне, такий ключ до цієї фігури, то ми вважаємо, що ми добре справилися зі своїм завданням. 

Юрій відмовився диригувати концерт до Дня музики — росіяни хотіли зробити такий показовий концерт, щоби по їхньому телебаченню, в соцмережах сказати: "дивіться, в нас все добре, в нас концерти, в нас люди приходять, в нас життя, всі задоволені". Він принципово відмовився. І хтось, очевидно, сказав, де він живе, тобто хтось здав його адресу, і до нього просто ввечері додому прийшли. Його дружина Марина Ацеховська розповідала, що коли постукали, то вони в останнє ніби обійнялися, зрозуміли, що це, мабуть, вже за ними прийшли. І двері не відчинили, але росіяни розстріляли через двері. Це воєнний злочин, розслідуванням якого займалася та ж сама Вікторія Амеліна. Вона підтримувала зв'язок з дружиною Мариною, яка була поранена, але вижила. 

Саша Довжик. Фото: Facebook Sasha Dovzhyk

Письменник Володимир Вакуленко, якого російські окупанти замучили до смерті в Ізюмі, говорив, що письменник живе доти, доки його читають. Перефразовуючи пана Вакуленка, ми можемо сказати з вами, що музикант, живе доти, доки слухають його музику. В YouTube є запис від 28 вересня 2021 року, де оркестр Херсонської філармонії "Гілея" під орудою Юрія Керпатенка виконує музичний твір в його ж обробці  "В'язанка українських пісень". Можливо, ви, Мар'яно, щось ще знаєте саме про його роботу як аранжувальника?

Мар’яна Матвейчук: Юрій з колегами заснували компанію, яка називалася "Сіріус Прайм", там Юрій займався серйозним аранжуванням. До нього багато хто звертався в Україні. От якщо треба якесь аранжування, то можна звернутися. Ця компанія робила аранжування до фільмів. Там була і студія звукозапису. Зараз ми не знаємо, чи вона ще взагалі збереглася — в Херсоні постійні обстріли. Для Юрія та студія була великим досягненням, що от в Херсоні вони на досить високому професійному рівні займалися аранжуванням.

Мар'яно, наостанок хочу запитати, де та людина з Херсонської філармонії, з якою Юрій Керпатенко посварився через прихід у Херсон "руського міра", яка радила йому бути не настільки принциповим і, взагалі, не розуміла його спротиву цієї експансії "руського міра"?

Мар’яна Матвейчук: Вона поїхала разом з росіянами і зараз перебуває на Лівому березі, здається, в Генічеську. Її звати Надія Ситар. В суперечках із нею у фейсбуці Юрій Керпатенко написав: "Співпрацювати з руснею не буду".

Текст "Юрій Керпатенко: диригент із принцирами" можна знайти тут.