Фото: Світогляд
Всі ми час від часу стикаємося з критикою. І коли ми працюємо в команді, важливо щоб хтось міг сказати: "Слухай, ти можеш робити краще: тут трохи вигадливіше, детальніше тощо", – заради спільного результату, а не задля того, щоб образити чи принизити людину. Як можна навчитись конструктивному ставленню до критики і як відрізнити її від деструктивної, як обороняти свої кордони і що роботи з внутрішнім критиком – ведучі "РанокПро" на "Радіо Промінь" Анна Заклецька та Денис Денисенко довідались у кандидатки медичних наук, психотерапевтки Соломії Коломієць.
Ми не завжди можемо відрізнити конструктивну критику від негативної. Яка тут різниця?
Насправді, між конструктивною і деструктивною критикою дуже тонка грань. Конструктивна – тобто, корисна – критика спрямована на покращення процесу і в жодному разі не стосується особистості. А деструктивна якраз порушує межі і переходить на особистість.
Тут важливо ставити собі питання: чи можу я довіряти людині, яка висловлює мені критику? Чи розбирається вона в темі, чи можна вважати її експертом? Чи дійсно ця людина хоче, щоб я досяг успіху і міг покращити свій процес? І як ця людина доносить критику – доброзичливо, не принижуючи вас? Якщо відповіді на ці питання "так", то це конструктивна критика.
А може бути, що людина є експертом і хоче зробити якнайкраще – і при цьому трішки гостро висловлює свою думку. Тут можна сказати: "Мені твоя думка цінна, але мене не влаштовує такий формат, давай його змінимо". Таким чином ми допоможемо направити її критику в конструктивне русло.
Головне – не відповідати на критику агресією, щоб не спровокувати конфлікт
Але ми не завжди знаємо напевне, що людина компетентна щось коментувати. Тобто, нам потрібно виробити захисні механізми правильної здорової психологічної реакції на критику.
Найперше потрібно себе запитати – чи готовий я зараз сприймати критику? Чи вона для мене актуальна, чи взагалі зараз цей процес хочу покращувати? Якщо критика дійсно важлива, потрібно не боятися висловлювати свою думку – аргументувати, уточнювати, запитувати. Важливо пам’ятати: критика завжди стосується процесу, а не особистості. І якщо ця критика несе користь, можна дійсно направляти і коригувати форму подачі.
Тобто, алгоритм такий. Перше – коли лунає критика, маємо поставити питання: чи мені важливо почути оцінку від цієї людини. Друге – чи бажає вона розвитку мені або процесу. Третє – чи готовий я зараз до цього. І якщо мені щось не подобається – при тому, що й людина експерт, і бажає мені добра, але форма висловлювання критики мені не подобається – важливо це проговорювати. А як цьому навчитись? Як обороняти свої кордони?
Якщо ми відчуваємо, що форма подачі для нас агресивна – важливо не відповідати агресією на агресію. Можна сказати: "Дякую, твоя думка цінна для мене, але зараз немає можливості продовжувати цю тему. Давай я звернусь до тебе, коли буду готовий". Не потрібно заперечувати або ігнорувати зауваження, бо це може поглибити якусь певну проблему. А накопичення негативних емоцій може спровокувати конфлікт.
Ми не народжуємось з внутрішнім критиком. Важливо розуміти: чиїм голосом він говорить?
Наостанок про інший вид критики: що робити з отим самим внутрішнім критиком? Коли в моїх внутрішніх діалогах я постійно критикую і знецінюю самого себе?
Це вже більше про особисту роботу над собою. Важливо запитати, а чиїм голосом говорить внутрішній критик? Ми з цим внутрішнім критиком не народжуємось. Це може бути голос якоїсь авторитетної для нас людини: мами, тата, вчителя. І наступне питання: чого ми досягаємо з цим критиком – знецінення себе чи внутрішнього розвитку? Можливо, треба пошукати якісь ззовні джерела для покращення цього процесу, якщо включається внутрішній критик? Взагалі, цей критик частіше про знецінення – і точно не про любов. А критика має бути для досягнення успіху, а не для гноблення.
Ну, і ніхто не скасовував виписування на листочку своїх позитивних якостей – для нарощування самоцінності й для того, щоб критика не руйнувала. Ще класно виписувати раз на рік 100 своїх досягнень. І нагадувати собі таким чином: я дійсно дещо можу і вмію, мені є чим пишатись – і є чим відповісти внутрішньому критику.
