Ілюстративне фото з відкритих джерел
Війна – "де тонко, там і рветься"
Війна, констатує Анастасія Голота, це потужний негативний фактор впливу на поведінку людини. Це екстраординарна критична подія, яка суттєво впливає на емоційний стан, є потужним тригером того, що називають "де тонко, там і рветься". Зокрема, війна стала розлучницею для тих подружжів, що мали труднощі у стосунках. Ми не мали досвіду життя у повномасштабній війні, яка охоплює зараз всіх. Тому й відчуваємо потребу якось на все це впливати, підкреслює психологиня. "Але окрема особистість не може на це вплинути вирішальним чином. І тому в нас виникає час від часу відчуття безнадії, якщо ми не можемо щось змінити. Ми не можемо прийняти той факт, що не тільки від нас, від наших зусиль щось залежить", – стверджує Анастасія Голота.
Варто фільтрувати
Психологиня зауважує, що багато людей, які відчувають себе патріотами, хто дійсно щиро вболіває за Україну, постійно чутимуть голос всередині, який питатиме, "чи достатньо ти зробив"? Це можна порівняти із батьківством. Бо батьки також часто запитують себе: "чи достатньо я зробив, щоби бути хорошим батьком?" Не надмірні думки – це нормально. Якщо вони не переважають над іншими почуттями, то вони можуть залишатися". Варто пам'ятати при цьому про впливи ззовні на наші думки і дію так званих ІПСО, які веде з нами ворог, звертає увагу Анастасія Голота. Бо вкиди, які викликатимуть звинувачення та присоромлення, теж можуть бути. І обов'язково варто фільтрувати це все, закликає психологиня.
Треба обирати щодня щось корисне
Почуття провини виявляється через думки, які постійно крутяться в голові людини, каже психологиня. А це емоції пригнічення, сорому, провини, безнадії, те, що "я роблю недостатньо, мало". "Виникає багато етичних дилем, зокрема у чоловіків, особливо тих, хто не на фронті. Вони можуть відчувати внутрішнє напруження від того, що "я маю захищати" і, з іншого боку, "не можу з певних причин це зробити". Кожен робить свій вибір. Але тоді варто зважати на свої цінності й пріоритети, які людина має зараз, і дивитися, як в інший спосіб можна допомагати армії, як наближати перемогу, як бути задіяними у соціальному житті? Щодня обирати щось, що можна зробити".
Висловіться рідним, психологу чи духівнику
Почуття провини є найвразливішою емоцією, констатує психологиня. Якщо є довірливі стосунки, тоді можна цією емоцією поділитися із близькою людиною і отримати розуміння та підтримку. Це зближуватиме подружжя, родину, друзів, каже Анастасія Голота. "Якщо ж людину не сприймають, то це відгороджуватиме її ще більше і провокуватиме більшу дратівливість, дистанціювання, може проявитися агресивність. Треба шукати тих, із ким можна поговорити: рідні, духівник, психолог".
Анастасія Голота. Фото: ФБ-сторінка "Anastasiia Golota"
Депресія чи… нав'язливість думок?
Коли внутрішній голос постійно за щось докоряє, то це може бути і ознакою депресії, застерігає психологиня. "Такі думки можуть поширюватися не лише щодо теми війни, а й на інші аспекти життя. Тоді такій людині треба якомога частіше підкреслювати, як ми цінуємо і помічаємо, що вона робить, давати альтернативний голос реальності, а не спотворений внутрішній голос. Когнітивний голос знецінює досягнення і применшує те, що я роблю. Підсвічує тільки негативне, погане, безнадійне. Можна бути тим альтернативним голосом реальності", – переконує Анастасія Голота.
Головне – добре і здорове ставлення до себе
Наслідками того, що людина начебто недостатньо щось робить, може бути занижена самооцінка, пригнічене ставлення до себе. Треба дивитись, що є причиною, а що наслідком, зауважує Анастасія Голота. "Такі думки виникають переважно тоді, коли людина мала певною мірою умовну самооцінку: "я хороший тільки тоді, коли роблю достатньо, коли добре заробляю чи коли я класна мама. А коли в мене щось не виходить або коли хтось робить краще і більше, то тоді це стає тригером появи такого роду думок, пов'язаних із самооцінкою людини".
Думка може стати звичкою. Є думки корисні й некорисні
Важливо пам'ятати, що це всього-навсього лише думки, які у нас виникають, нагадує психологиня. "Думка також може стати звичкою: якщо ми з ранку і до ночі будемо "крутити", що "я мало чогось роблю", з часом вона стане автоматичною, нав'язливою, вона приходитиме більше і більше. Заполонятиме увесь простір свідомості. Ми не обираємо думки, які приходять, але можемо обирати, що із ними робити далі: чи дослухатися, чи розкручувати? Чи все ж подивитися на себе збоку і зрозуміти, що ця думка лише пригнічує наш стан". Немає думок правильних чи неправильних, наголошує психологиня. Бо ми не можемо сказати, чи "ця людина дійсно робить достатньо і чи вона могла би зробити ще більше. Бо це абстрактні й відносні речі. Є думки корисні, які нас надихатимуть, спонукатимуть до дій та змін, щоби свою енергію кудись скеровувати. І є некорисні, які нас будуть приводити в пригнічення, до депресії, і демотивувати". І це буде замкнене коло, що призводитиме до більшого спустошення, коли людина не зможе щось робити достатньо, наголошує Анастасія Голота. "Треба критично ставитися до своїх думок: чи ця думка веде мене до хорошого життя, допомагає солдатам на передовій? Ні. Що я можу сьогодні зробити, що є в моїх силах? При цьому обмежувати свою частинку впливу. Бо ми не можемо зробити все, щоби завтра припинилася війна. Проте щодня ми можемо обрати для себе певний набір дій залежно від свого ресурсу, від можливостей, пріоритетів життєвих. Критично підходити до того, які виникають думки і обирати дії, які втілюватимуть ті цінності", – резюмує психологиня.
Звертатися до фахівців за потреби
До психотерапевта і психолога треба звертатися за потреби, радить Анастасія Голота. Це турбота про себе і про близьких. Треба чесно дивитися на себе. Або акуратно і обережно скерувати таку особу до фахівців близьким людям. Багато є зараз безкоштовної психологічної підтримки, гарячих ліній. Психологи та психотерапевти проводять ревізію того, що людина вже робить. "Перевіряємо, наскільки відповідає реальності ця думка, ми дивимося на ресурси і те, що ще можна зробити, як її можна втілювати далі".
