"Більше слухати, ніж говорити": психолог порадив, як спілкуватися з колишнім військовополоненим

"Більше слухати, ніж говорити": психолог порадив, як спілкуватися з колишнім військовополоненим

Психологічна допомога потрібна як тим, хто чекає, так і тим, хто перебуває в полоні, переконаний військовий психолог ЗСУ Андрій Козінчук. На його думку, "найбільша емоція військовополонених — це сором". Тож в ефірі Українського Радіо він порадив, як говорити з людиною, яка повернулася з полону. "Варто встановити контакт та не ставити питання про життя в полоні. Тобто необхідно більше слухати, ніж говорити, а також поважати особисті кордони", — каже він. Водночас Козінчук наголосив, що "похід до психолога — це не про маніпуляції і примус, а тому дайте можливість людині обрати самостійно".

0:00 0:00
10
1x

Українські військовополонені, які повернулися додому в результаті одного з перших обмінів від початку великої війни. 2 квітня 2022 року. Фото: тг-канал Ірини Верещук

"Психологічна допомога потрібна як тим, хто чекає, так і тим, хто в полоні"

Треба допомога обидвом сторонам: як тим, хто чекає, так і тим, хто в полоні, наголошує Андрій Козінчук. "Необхідно берегти свій ресурс і піклуватися про себе, коли ваша рідна людина в полоні, саме для того, щоб коли вона повернеться, цей ресурс використати на підтримку. Ви маєте право їсти, пити, спати, купувати собі класні речі. Як би це не було дивно, але ви маєте право навіть дивитися кінокомедії, якщо це збільшує ваш ресурс і це покращує вас. Якщо вас хтось побачить у кав'ярні або суші-барі, то це нормально, що ви піклуєтеся про себе. На жаль, дуже важко людям таке пояснити. Вони відмовляються від будь-якої психологічної допомоги і кажуть: "Мені нічого не треба, зробіть що завгодно, аби повернувся мій близький", — зазначає він.

"Похід до психолога — це не про маніпуляції і примус"

Якщо ви бачите, що хтось із вашої родини або оточення потребує психологічної допомоги, вам треба запитати самого себе — чому я так вирішив? Тому що дуже часто люди ставлять діагнози й тягнуть до психолога. Але є золоте правило — не можна насильно вести людину до психолога або психотерапевта, зазначає психолог. Він також додає, що важливо не маніпулювати. "У моєму досвіді було, що чоловік чи жінка приходили на прийом і розповідали: "Мій партнер казав, якщо я не піду до психолога, то він розлучиться, в нас буде проблема". Але людина має бути відкритою до цього. Якщо ви ведете на допомогу якимось насильницьким чи маніпулятивним шляхом, це не буде допомогою чи терапією, бо так це не працює", — каже Козінчук.

"Коли ви бачите, що у людини є проблеми, незадоволені потреби, тобто вона постійно сумна, в неї порушився графік життя, щось змінилося, то необхідно встановити контакт, сказати про те, що ви помітили і що вам сумно таке бачити. Що ви дуже сильно хотіли б якимось чином допомогти. І додати: "Чи дозволиш ти мені або найти тобі психолога, або порадити когось, або просто сказати про свої переживання". Бо людина може відмовлятися і казати, що все нормально, я просто втомився", — радить він.

"Найбільша емоція військовополонених — це сором"

Щодо людей, які пережили полон, то переважна більшість погоджується, що щось не так, але дуже важко йде на контакт із психологом. Найбільша емоція, яка є у полонених, це сором. Їм дуже соромно за те, що вони були в полоні, що їх взяли, і це річ, якою не пишаються. І вони хочуть, щоб воно само прийшло. Це стосується навіть тих військовослужбовців, які не піддавалися тортурам, тобто їх там просто били, вважає психолог. 


Андрій Козінчук. Фото: ФБ канал Андрія Козінчука

"Більше слухати, ніж говорити"

Коли ми спілкуємося з людьми, які повернулися з полону, варто думати не про те, що треба правильно сказати, а про те, що слід більше слухати, наголошує Козінчук. "В жодному разі не треба ставити питання: "Що там в полоні? А чи були в тебе тортури? Чи були жахливі речі над твоїми зубами чи статевими органами?". Тобто людина сама розкаже, якщо відчує, що вона в безпеці. Тобто перше правило — ми більше слухаємо, ніж говоримо. Друге правило — я поважаю кордони людини, яка повернулася з полону. Дайте можливість людині обрати, хоче вона бути з людьми, чи поїхати в подорож, чи повернутися додому", — вважає він.

"Щодо того, як називати людину, яка повернулася з полону, то мені теж не подобається цей статус "полонений". Але я спілкуюся з полоненими, і вони не мають ніяких ідей на рахунок того, що це має бути. Вони нейтрально до цього ставляться. І суть не в тому, щоб вони змінили свій статус на "військовослужбовець" або "цивільний пацієнт лікарні". На жаль, система повернення людей з полону зараз дуже недосконала. І те, що нам розповідають, що вони проходять психологічну та медичну реабілітацію, це настільки поверхнево, що тут ще дуже багато чого треба здійснити. Бо максимум, що там роблять — їх просто один раз послухають, і на другий день після полону лікар цікавиться, чи є в тебе скарги? А на другий день після полону тобі хочеться літати від щастя і зізнаватися всім у коханні. І після цього їх виписують майже абсолютно здоровими", — резюмує психолог.