Це не правосуддя, а воєнний злочин — адвокат про вироки "судів" "ЛДНР" полоненим

Це не правосуддя, а воєнний злочин — адвокат про вироки "судів" "ЛДНР" полоненим

Так званий "суд" так званої "ЛНР" засудив до 13 років ув'язнення українського правозахисника, військовополоненого Максима Буткевича за обвинуваченням у нібито скоєних ним воєнних злочинах. Про це йдеться у повідомленні Слідчого комітету РФ. Зараз Буткевич перебуває у списках на обмін. Він долучився до лав ЗСУ невдовзі після російського вторгнення — на початку березня 2022 року і через кілька місяців потрапив у полон. Про те, як російські окупанти розправляються з українськими військовополоненими у так званих "судах", розповів Українському Радіо юрист Андрій Яковлєв, член адвокатського об'єднання "Амбрелла", експерт Медійної ініціативи за права людини та Регіонального центру прав людини.

0:00 0:00
10
1x

 

На фото: Максим Буткевич, 21 травня 2018 р. Фото УНІАН

 

"Це фактично є воєнним злочином"

Андрій Яковлєв зазначає: вироки українським військовополоненим "суди" російських окупантів ухвалюють часто і всі за однаковою процедурою. "Це фактично є воєнним злочином, тобто одним із видів міжнародних злочинів. І пов’язано це з тим, що саме військовополонені позбавлені права на справедливий суд. Ми навіть можемо не аналізувати наведені факти, а бачити за зовнішніми ознаками, що має місце серйозне порушення права на справедливий суд. Чому?

— По-перше, ми бачимо, що все це відбувається без правової допомоги. Якщо окупаційна адміністрація і надає безпосередньо адвокатів, то вони дуже залежні від неї. Ці адвокати не мають незалежної позиції й не можуть захищати.

— По-друге, більшість таких вироків ухвалюють на підставі самовизнання полоненого себе винним. Ми маємо багато свідчень від тих осіб, які вже повернулися за обміном, що було катування і застосування інтенсивного фізичного примусу. Відповідно, в таких умовах особа визнає себе винною.

 — І по-третє. Нещодавно було рішення Європейського суду за скаргою України проти Росії, де було визнано, що на території квазіреспублік "ЛДНР" існує квазіправова система і застосовується адміністративна практика. Тобто продовження адміністративних дій виконавчої "влади". Це не судова процедура, де невідомо, який буде результат, коли суд визначає обґрунтованість обвинувачення, а адміністративна процедура, де чітко зрозуміло крок за кроком який буде результат. Якщо Європейський суд визнав, що всі засуджені позбавлені права на справедливий суд, то варто говорити не лише про воєнні злочини, а про більш широкомасштабне явище — злочини проти людяності".

На фото: адвокат Андрій Яковлєв, Укрінформ

Від польових сталінських судів до кодексу РФ

"Закони не писані, хоча щодо воєнних злочинів давність відсутня. Тобто може пройти навіть 30 років — і до відповідальності можуть притягнути. Правову базу можна розділити на дві частини. Після окупації була умовна сурогатна система, яка суміщала стару українську систему, їхню власну (маріонеток Росії у "ЛДНР" — ред.) і запозичену російську. Очевидно, що після проведення "референдумів" окупанти почали застосовувати російське законодавство, Кримінальний кодекс РФ. На сайті Слідчого комітету написано, що вони застосовують статтю-аналог про вчинення воєнних злочинів. До цього моменту вони використовували зовсім іншу правову систему. Але чи можемо ми говорити, що це правова система? Вона ж ніким не ухвалена, виборчого органу немає, всі особи призначені, навіть депутати. Це була не правова система, а фактично нормативні приписи, які окупанти використовують для засудження. Ці приписи дуже ієрархізувались — від польових судів на підставі ухвал Совнаркому 1940-х років мігрували до старого українського кримінального кодексу 1963 року, а потім до кодексу РФ. Росіяни відчувають свою безкарність, але у них немає іншого вибору. Ми ж бачимо, як там з усіма поводяться, відправляють на підвали. Воєнні злочини — це злочини проти міжнародної спільноти, проти світового правопорядку. Відповідно, кожна країна може боротися з цими злочинами. Ми вже бачили такі випадки, наприклад, у Польщі було провадження щодо Бучі, в інших країнах також розслідують злочини проти людяності. Росіяни, напевно, реагують, просто ми це не дуже бачимо. Коли ще до повномасштабного вторгнення прокуратура Криму застосовувала арешт або підозру, то вони спочатку сміялися, а потім почали гостро реагувати. Гадаю, ми побачимо той час, коли вони будуть сильно переживати за такі свої вироки. Багато залежить від нашої поведінки, наскільки ми правильно будемо комунікувати ці кейси, говорити, що в даному випадку є воєнний злочин, і чітко пояснювати — чому".

Насамкінець Андрій Яковлєв зазначив: "Кожна сторона може утримувати військовополонених. Однак коли якась сторона обвинувачує когось у вчиненні воєнних злочинів, то вона може утримувати "засудженого" значно довше, ніж утримують полоненого, який повертається одразу після закінчення бойових дій. Так написано в Женевській конвенції. У росіян багатопланова задача — не тільки обмін, але й показати, що вони борються з чимось дуже серйозним. Що має виправдовувати їхні жорстокі заходи".