Чи можна повернути з московського полону "вкрадених" українських композиторів

Чи можна повернути з московського полону "вкрадених" українських композиторів

На культурному фронті сьогодні також точаться запеклі бої за спадок попередніх часів. Росія собі привласнює, зокрема, і творчість композиторів ХVIII століття Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя, Миколу Дилецького, хоча вони родом з України. Докладніше про це Українському радіо розповіла виконувачка обов’язків доцента кафедри історії та теорії культури Національної музичної академії Анна Гадецька.

0:00 0:00
10
1x

Про європейський контекст творчості наших митців

"Нам варто пам’ятати, що це друга половина ХVIII століття, і це доба, коли музичне мистецтво мало достатньо розвинену інфраструктуру. Ми говоримо зараз про європейське музичне мистецтво. Всередині цієї інфраструктури були такі визначальні жанри, які фактично скеровували біографії митців, що прагнули творити на музичній ниві. Це два генеральні напрямки, які могли поєднуватися: сакральна музика, тобто музика для церкви, що представлена у творчості практично всіх композиторів цього періоду, і світська музика. Світських жанрів у ті часи було представлено дуже багато. Одним із найпопулярніших і найпрестижніших жанрів, що приносив бажані прибутки, визнання і забезпечував творче задоволення, була опера. У цьому контексті і Бортнянський, і Березовський очевидно прагнули визнання, на той момент це означало одну просту річ. Формат опери визначала країна, що народила цей жанр, тобто Італія. Формат італійської опери був поширений по всій Європі, причому вже існували жанри опери серйозної та опери комічної. Були також французи, які пропонували свою альтернативу, і ми бачимо, що у творчості, наприклад, Бортнянського достатньо широко представлена саме французька версія оперного жанру. Тож в оперній творчості цих українських з походження композиторів ми бачимо зразки італійського і французького жанрів. Так само, як і в їхніх колег, приміром, у відомого чеського композитора Йозефа Мислівечека або уславленого австрійця Вольфганга Амадея Моцарта. Творчість обох переважно стосувалась італійської музики. 

Щодо інструментальної музики, вона також мала різні регіональні витоки ― італійські, німецькі. Але все складалося в загальну систему прийнятих у Європі жанрів, на які обидва згадані українські митці дуже вдало працювали. Якщо ж говорити про особливості таких жанрів, як духовний концерт, то тут треба мати на увазі локальну специфіку. У духовній творчості Березовського це локальна традиція партесного концерту, яка дуже відчутна в його творчості та сполучається з досягненнями сакральної європейської музики того часу. Так само можемо сказати про Бортнянського. Тому я б застосувала тут формулу, коли про Мислівечека говорять як про чеха, котрий є європейським композитором. Адже ми не можемо говорити про формування національних музичних шкіл у той час та про виразні ознаки національних стилів. Ми говоримо про загальну універсальну європейську граматику всередині кожного з жанрів. І тут важливо знати, що ми маємо двох прекрасних, атестованих найвищими рівнями тогочасних професійних кваліфікацій, європейських композиторів, чия творчість була визнана. Ми знаємо, де ставили їхні опери, виконували інструментальну музику чи духовні концерти. І це чудово, що у ХVIII столітті ми стартуємо одразу з дуже високої планки композиторів, що належать до найкращої європейської школи".

Про те, чи справді росіяни "вкрали" Бортнянського і Березовського

"Я б тут поставила проблему ширше. Її дуже влучно ілюструє постать Миколая Дилецького. Якщо ви запитаєте у поляка, чий композитор Дилецький, він скаже, що це польський композитор. Росіяни впевнені, що Дилецький ― російський композитор, тому що він працював у Смоленську і Москві. А якщо ви запитаєте, у нас, то ми знаємо, що Дилецький ― український композитор, адже тривалий час перебував у Києві. У Литві ж вам скажуть, що Дилецький належить до Вільно, він є у литовському спадку також. Ми мусимо розуміти, що кожна з відповідей має право на існування. Тому що ті ідентичності, зокрема національні, за якими ми сьогодні вимірюємо митців, не були властиві тій добі, про яку ми говоримо. Відповідно, про Бортнянського і Березовського можна сказати, що вони російські композитори. До речі, Бортнянський вважається засновником російської професійної композиторської школи. Про це свідчать багато впливів, які чинила його творчість ціле ХІХ століття аж до Чайковського. Але це не говорить, що вони не є українськими композиторами. Не тільки з факту свого народження, а й із тієї складності перетинів різних культур. Взагалі-то це композитори європейські, так само, як Мислівечек. Це українські композитори європейського значення. Я не думаю, що нам варто в даному випадку говорити про те, що у нас їх вкрали. Ми просто маємо розуміти, що відповідь ― не одна, і рухатися в тому варіанті, який дозволяє нам збагнути наш контекст і творчість цих композиторів всередині нашої історії, тих її реалій, які були властиві життю цих митців".

Фото: ji-magazine.lviv.ua