Чому українці святкують Різдво зі збіжжям
Українці здавна були хліборобами. І коли ми перейшли від привласнювальної форми господарства до відтворення та почали садити зерно, відтак ми почали шанувати збіжжя. Тому збіжжя як тісто, борошно та власне зерно завжди дуже шанувалися українцями. Це були культові речі. Зерно пшениці має символ багатого врожаю на майбутнє. Ніяких гірлянд, дощику, скляних кульок, звісно, не вішали. Не прикрашали оселю якоюсь мішурою. Тобто були тільки оці сакральні атрибути — дідух, різдвяні фігурки, ромби, які вішали на скло, а також павуки та голуби.
Що таке "дідух", навіщо його спалювали після Різдва і як у давнину використовували попіл
Дідух — це сніп необмолоченої пшениці. Це був останній необжатий сніп. Робили дідуха з пшениці, жита, вівса з додаванням засушених васильків. Цього дідуха батько урочисто вносив до хати і ставив під образи. Тобто це все абсолютно прогностично було збіжжям на майбутнє.
Первинно слово "дід" — це назва першопредка. І за аналогією до того, як шанували діда або бабу, тобто першопредків, спершу почали шанувати найстаршого чоловіка в родині, тому що він наближений до того першогопредка за віком, а потім вже старшого старшого і згодом вже ми вже стратифікували цю назву на людей, які взагалі мають старший вік.
Дідух зжинався ще на завершення жнив, тобто це кінець обжинок. Він був дуже товстим і дуже важким. І його необхідно було міцно стиснути перевеслами (джгутами із скрученої соломи для перев’язування снопів — ред.). Спершу його заносили у комору, тому що він повинен з'явитися в обрядовому дійстві саме на Різдво. Його, так би мовити, не чіпали до самого Різдва, а вже на Різдво батько заносив його до хати і ставив під образи. Вже згодом його почали прикрашати стрічками, вже робити три ноги, вставляти туди різні засушені квіти. Як свідчать давні записи, спершу це не були три ноги. Ймовірно, десь в якихось регіонах вони й з'явилися. Але я схильна сприймати це як або уявлення про трьохярусність Всесвіту, або як символ — отець, син і Святий Дух.
Дідух стоїть в хаті в різних регіонах по-різному. За одними даними він стоїть до Старого Нового року, тобто до Святого Василя. В інших регіонах він стоїть аж до кінця усього новорічно-різдвяного циклу, тобто до завершення Водохреща — 19-20 січня. Саме тоді його виносили з хати. Його не можна було просто десь викинути, тому що це культовий символ. Тому, наприклад, на Західній Україні з усієї вулиці його виносили і урочисто спалювали. В інших регіонах його просто виносили на дорогу, а також його могли розривати і спалювати. При цьому деякі колоски, які гарненько збереглися, виймали, тому що потім цими колосками, які зв’язували до купки, можна було кропити все свяченою водою. Коли не можна було його використовувати в ужитку і в сакральних дійствах, то його закопували або спалювали, і попіл використовували з сакральною метою. Попіл закопували під деревами, щоб вони гарно плодили. Попелом могли обсипати вулики, щоб бджоли гарно водилися. Крім того, попіл зав'язували у хусточку, клали за образи для того, щоб потім принагідно використовувати для якихось таких ситуацій, коли необхідна допомога того чи іншого світу, допомога вищих сил, наприклад, при хворобах.
До речі, попіл могли використовувати з попереднього року на самому святкуванні Різдва. Попелом могли обсипати долівку, тому що потім на ньому шукали сліди. Якщо є сліди, значить "гості" були в домі. І тільки після цього їх змітали. Попіл також могли підкидати, тому що це якраз символізувало те, що закінчилися оці сакральні дні. Відповідно мертві повинні повертатися до неба, до Царства мертвих. Таким чином немовбито розмежовували світи: те, що можна за сакрального періоду — категорично не можна за періоду буденного.
Жито, пшениця та всяка пашниця у різдвяному обряді: про зерно, кутю та культ пращурів
Коли сходила зоря, вже починалося надзвичайно урочисте святкування. У цей час спершу заносили дідуха. Під стіл, під скатертину, якщо вона вже була, або під основну страву, тобто кутю, клали солому — солом’яну бабу, яка вже зараз символізує ясла, в яких народився Христос. Ймовірно, первинно це був символ збіжжя, багатого врожаю на майбутнє. Після того, коли сідали за стіл, батько підкидав кутю до стелі. Стежили за тим, скільки зерен пшениці приліпилось до стелі. Тобто чим більше їх приліпиться, тим багатшим буде отой приплід на прийдешній рік. Потім вже кожен повинен був з'їсти три ложки куті: за пасіку, за приплід худоби, за те, щоб кури родилися і щоб збіжжя було багато.
Тоді вірили, що приходять душі померлих пращурів. У той день не працювали, щоб не зачепити померлого. На столі ставили таку кількість приборів, враховуючи людей, які померли за минулий рік. Або якщо була війна, то й на тих, хто зараз перебуває в далекій дорозі. При цьому не можна було використовувати нічого гострого, щоб не поранити. І вже після цього починалася різдвяна трапеза.
Кутя — ритуально-обрядова їжа, яка зараз з нами використовується на Різдво. Нам здається, що це така різдвяна страва. Вона готується з пшениці і з додаванням меду, горіхів та маку. І первинно ця страва абсолютно ідентична поминальній справі коливо. Тобто ця страва присвячена якраз душам померлих, яких і чекають на Різдво. Тому кутя стає центральною різдвяною стравою на Святвечір.
Згодом ця традиція почала змінюватися. Замість сонця з'являється Віфлеємська зоря, і гурти колядників вже ходять із зорею, а не з сонцем. Замість дохристиянських колядок з'являються християнські колядки. З'являються святі, та ж кутя і 12 страв, які символізують первинно, ймовірно, число місяців, а нині — число святих.
Солома символізує багате збіжжя. Нею обкладали лаву, на якій ми можемо сидіти і на яку, до речі, клали померлих. Померлі немовбито допомагають зерну проростати. Саме тому коли в давнину відбувалися кремація, то прах складали у горщика і закуповували під нивою, тому що померлі можуть допомогти потім зерну прорости. У цей час межа між світами стає настільки тонкою, що відбувається перехід з того світу у цей світ.
"Не тільки колядками": чи збереглися різдвяні мотиви у казках, легендах та міфах і як вони допомагали прикрашати оселю до свят
Окрім звірів, в українській традиції ми не бачимо тих сакральних, саме різдвяних, персонажів у казкових текстах. В українській казці та легенді ми не зустрічаємо персонаж Діда Мороза чи Снігуроньки. У нас цього просто немає, тому що, ймовірно, воно не наше, а прийдешнє.
"Рукавичка" — кумулятивна казка, яка є одним із найархаїчніших текстів у казковій традиції не тільки українців, а й взагалі всіх інших народів світу. Кумулятивна казка побудована на елементах накопичення, як акумулятор. В "Рукавичці" ми бачимо чіткий діапазон, тобто відбувається накопичення саме тих тварин, які символізують немовбито календарний міф. Тобто звірі, які фігурують у казковому тексті, з'являються почергово так, як вони прокидаються після зимового сну, так, як вони з'являються в природі.
Звідки у нас з’явився павук
На жаль, в Україні міфів не збереглося. Якісь рештки, уламки міфів ми можемо побачити в казках та легендах. Але у нас немає казок чи легенд, за якими павук снує світ. Наприклад, в Африці є міфи про павука як творця Всесвіту, який немовбито плете світ. Ймовірно, що тут вже відіграють роль певні запозичення оцього світового мотиву, що павук снує світ. Але, швидше за все, цей символ утвердився в Україні саме завдяки впровадженню християнства. За біблійною легендою саме павуки врятували Ісуса, тому що, мовляв, коли Марія народила Ісуса і ховалася з ним у печері і слуги Ірода шукали це немовля, то павуки заплели вхід до печери. Тому в Україні і почали плести різдвяних павуків.
Різдвяних павуків на кінському волосі прив'язували до сволока. Різдвяний павук також плететься з соломи таким чином, що є спочатку є ромб великої форми і до нього прив'язані менші ромбики. Кількість ромбиків залежить від кількості членів родини, причому за деякими даними українці згадували на Різдво своїх померлих пращурів до сьомого коліна. Цю загальну кількість ромбиків прив’язували до загального павука, і цей павук не зупинявся, тому що від найменшого подиху вітру він крутився таким чином, що символізував оцей постійний рух Всесвіту.
Вікна прикрашали вирізаними фігурками та ромбами, які так само символізують світові символи, наприклад, зорі, гори чи кулі. Були також і голуби — птахи, які символізують народження Всесвіту. Їх робили з курячої шкаралупи. У порожньому яйці робили отвори з обох боків, вставляли туди кольоровий папір і підвішували їх.
Навіщо приходив полазник, хто такий "гість" і чому вшановували цей образ
Первинно слово "гість" означало прийдешнього з потойбічного світу. Це був отой перший полазник, якого чекали. Цього гостя з іншого світу, який заходив до хати, потрібно було обдарувати. Його не можна було категорично не прийняти, тому що таким чином ви вшановуєте душі померлих пращурів. Якщо ми подивимося на традиції південних слов'ян, то до хати заносили бадняк, підпалювали його і дуже пильно стежили за тим, коли це поліно перегорить посередині. Коли воно було готове перегоріти посередині, батько брав коцюбу і бив по ньому. Іскри піднімалася вгору. І чим більше іскр, тим більшим буде приплод.
Був досить цікавий ритуал: коли заходив до хати полазник, чоловік десь ховався. Полазник сідав, брав коцюбу і починав бити по древу. А жінки в родині тим часом підсовувалися до нього ближче. І коли він вибивав ці іскри, які повинні були підлітати вгору, жінки почали квоктати. І чим більше іскр буде летіти, і чим гучніше вони будуть квоктати, тим більше будуть родити кури і тим багатшим буде прийдешній рік.
Фото: УНІАН
