Олексій Ерінчак. Фото: gamedev.dou.ua
"Щоб у людей культури було своє місце в центрі столиці"
— 24 квітня розпочинаються Вечори Радіо Культура у книгарні "Сенс". Як це спало на думку і чому саме такий формат?
Це задум Суспільного. Ірина Славінська якось зустрілася зі мною в "Urban Space 100" і запропонувала таку ідею. Враховуючи, що "Сенс" на Хрещатику був створений саме для таких розмов і таких подій, створений бути культурним простором, ми одразу погодилися. Бо відчули — це те, що нам потрібно. Багато людей поки що сприймають "Сенс" на Хрещатику як великий магазин і кав’ярню, але направду другий поверх створювався саме для того, щоб у людей культури було своє місце в центрі столиці. Тому перші спільні із Суспільне Культура події мають стартувати регулярність нашої роботи в цьому напрямку.
Тема "свого цурайтесь" була популярною протягом багатьох років
— Говорячи про "Сенс", ми в першу чергу згадуємо книгарню на Арсенальній, яка також виконувала функції культурного хабу, майданчика, де відбувалися різні події, але вам із командою цього виявилося замало і захотілося піти на Хрещатик. Тому що центр міста? Але ж і Арсенальна — центр.
Для багатьох Арсенальна — не центр. Люди із Золотих Воріт замовляли таксі, щоб з Арсенальної їм доставили книжку, бо далеко добиратися. А якщо говорити про наш перший "Сенс" як культурний простір, він таким і залишається. Там продовжуватимуть відбуватися події, зокрема книжкові презентації, які вже стали популярним трендом. "Сенс" на Арсенальній не є супермаленькою книгарнею, але запит і кількість людей, що приходили на події та просто тусувалися в нашій книгарні, була набагато більшою, ніж ми могли вмістити. І відгуки останнього часу від моїх друзів і знайомих: "Олексію, були в "Сенсі" — не було де стати". Тож коли ми бачимо, що є величезний запит на культуру та пізнання себе, намагання зрозуміти свою ідентичність, зокрема віднайти в собі українську ідентичність, то треба створювати простір, котрий може вмістити якомога більше бажаючих і буде розташований у якомога помітнішому місті. Думаю, більш помітного місця в Києві, ніж коли ти виходиш із метро "Хрещатик" і дивишся навпроти себе — не знайти. Вийшло так, що це і велике місце, і помітне, і символічне, бо в самому центрі столиці на найголовнішій вулиці. Для того щоб усі ті, хто не задіяний у культурній бульбашці, побачили і відчули, що культура — ось вона тут. Не десь там ховається по квартирниках, а перебуває в самому центрі, усі можуть до неї долучитися. Це не закритий клуб, а популярна історія — лише погляньте, скільки людей у "Сенсі" на Хрещатику. І людина собі міркує: "Можливо, і я маю трохи задуматися над тим, а чого туди люди ходять. Може, вони вивчають Аллу Горську і шістдесятників, і мені також треба це зробити, щоб краще себе зрозуміти?". Бо направду нам треба ще багато чого вивчити в історії. Як казав Тарас Григорович, "і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь". А у нас тема "свого цурайтесь" була популярною протягом багатьох років. Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, люди не до кінця себе розуміли й відчували українцями. А згодом почало з’являтися дедалі більше людей таких: "О, мабуть я українець, а не "какая разніца". Мені треба зрозуміти, що взагалі це означає".
Єлизавета Цареградська та Олексій Ерінчак у студії Радіо Культура
"Нам треба вчитися читати складні історії та довгі тексти змалку"
— Роблячи проєкти, ви з командою визначаєте, хто є ядром вашої аудиторії — люди середнього віку, молодь, підлітки, діти? Адже показники, як читають та аналізують матеріал українські діти, просто пригнічують...
Щодо цільової аудиторії. На Арсенальній ми намагалися дійти висновку, хто до нас ходить, навіть з однієї стратегічної сесії був портрет відвідувачки — Настя, 29 років, проєктна менеджерка соціальних проєктів. А коли ми відкривались на Хрещатику, то зрозуміли, що це максимально відкритий безбар’єрний простір, в який зайдуть усі. Що заходитимуть багато людей не з нашої бульбашки, з якими ми будемо взаємодіяти. І наше завдання — бути максимально відкритими для всіх, щоб ця бульбашка людей, які цікавляться книжками, культурою, читанням, зростала. Не лише для того, щоб покращити показники щодо читання та аналізу, бо вони скотилися по всьому світу після пандемії коронавірусу. У нашому випадку нам треба вчитися читати складні історії та довгі тексти змалку. А діти не будуть читати, якщо не читатимуть батьки. Ми сьогодні живемо у світі, де всі намагаються через інтернет і соціальні мережі вкрасти хоча б шматочок уваги кожної людини, і засоби масової інформації, на жаль, не нехтують тим, щоб робити доволі клікабельні крикливі заголовки, які часто не відповідають змісту. А люди споживають інформацію здебільшого через заголовки.
"Спілкуватися наживо, а не в соцмережах — дуже хороша навичка"
— Повернімося до радіоефірів у "Сенсі" та публічних зустрічей, які відбуватимуться щосереди. Як до них долучитися?
Якщо не помиляюся, немає ніяких реєстрацій та необхідності заздалегідь десь записуватись. Тому в перший вечір, який відбудеться завтра, 24 квітня, ми подивимося, скільки людей прийде. Якщо дуже багато, то на наступний вечір зробимо реєстрацію, бо людям просто буде не комфортно. Я запрошую абсолютно всіх. Якщо маєте час, приходьте послухати. Бо коментарі у соцмережах це добре, але спілкуватися наживо, бачити очі людини, відповідати на її думку без можливості просто закрити сторінку або "послати" опонента — це дуже хороша навичка, яку нам треба спільно вибудовувати. Бо ж усі ми дивимося в одному напрямку.
