Вже найближчим часом у Києві покажуть найкращі роботи видатного хореографа сучасності Іржі Кіліана. 13-14 лютого у Жовтневому палаці вперше покажуть найвідоміші роботи видатного хореографа Іржі Кіліана. В ефірі "ДеньПРО" їх презентували театральний продюсер, організатор балетних подій Олена Матвієнко іАліса Малицька, комунікаційний менеджер проекту "Шедеври сучасної хореографії".
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
Ганна Матвійчук: – Як так сталося, що балети Іржі Кіліана вже 30 років на сцені, а в нас вони будуть тільки вперше?
Олена Матвієнко:– Насправді, наша публіка в Україні не бачила надто багато. Досі. Чому – я ще сама собі не повністю відповіла на це запитання. Чому в нас театри не прагнуть мати в репертуарі якісь відомі постановки? Ми ж уже, здається, не за залізною завісою. У нас якась ментальна залізна завіса, яку ми собі повісили. І часто спрацьовує принцип, що кожен хвалить своє болото. Так легше, мабуть.
Аліса Малицька:– Насправді, дуже цікава історія з Ніною Ананіашвілі (грузинська балерина – ред.), тому що вона вперше приїхала до Києва у 2012 році, і ми з нею робили велику подію. До цього вона не була у Києві жодного разу. Вона вже була зіркою світового масштабу, 25 років танцювала, і це був її перший візит до України взагалі. Прийшло дуже багато людей, у нас квитки купувалися з космічною швидкістю. Потім ми ще раз привозили Ніну, і вона вперше показувала уривок з балету "Маргарита і Арман". І тепер – знову Ніна, знову вперше – в нас Кіліан та молодий хореограф Меді Валерськи.
Ганна Матвійчук: – Українська публіка мало знайома з творчістю Іржі Кіліана. Хто він та який його вклад у світову хореографію?
ОМ:– Є дуже багато талановитих хореографів. Їх і було завжди дуже багато. Але є одиниці – це стосується не лише хореографії, творчості та мистецтва – є одиниці, які давали поштовх до нового напряму. Стиль яких не просто легко впізнати – він вплинув на формування нових хореографів. Дійсно, вже у кількох поколінь успішних і відомих хореографів іноді просто простежуються репліки Кіліана. Ось це – Іржі Кіліан.
У чому його геніальність? Це знаєте, як запитати, у чому геніальність Моцарта. Та Бог його знає! Якби можна було розкласти геніїв на складові, їх можна було б виховувати. Це ж стосується і Іржі Кіліана. Нібито його хореографія базується в основному на класиці. Це не демі класика, як у нас звикли. Це сучасна хореографія.
Іржі Кіліан не робив чогось на розрив аорти чи щоб воно повністю перевернуло сприйняття танцю. Але він породив цілу нову плеяду послідовників. Я думаю, що багато хто хотів його копіювати. Але не у багатьох це виходить.
В’ячеслав Ільїн: – У Іржі Кіліана є великий цикл "Чорно-білих балетів", але не всі вони будуть у Жовтневому. Яка програма буде 13-14 лютого?
ОМ: –Ми не могли привезти все при усьому нашому бажанні. Це був мій суб’єктивний вибір, тому ми веземо мої улюблені балети. Це балет Кіліана "Маленька смерть" – балет, який я вже дуже давно хотіла привезти. Я можу його переглядати нескінченно. Так протанцювати Моцарта, як це робить Кіліан, ніхто не зміг би. Також це буде балет "FallenAngels" – ми досі сперечаємося, як їх правильно перекласти, "Павші янголи" чи "Падаючі".
АМ:– І ще є варіант "Занепалі".
ОМ: – Так, ми заплуталися. І балет "Шість танців", який теж уже став візитною карткою Кіліана, тому що це трагікомічний балет, знову ж таки, на музику Моцарта.
ГМ: – А десь можна буде прочитати лібрето, для тих хто не так добре розуміється на балеті?
ОМ:– Ми готуємо красиві детальні буклети… Але розумієте, це ж не класика. Кіліан – майстер абстрактних балетів, але це не абстракція у чистому вигляді. Тут є сюжетна лінія, але – це ще одна властивість сучасного балету – він не буквальний. Мабуть, тому в сучасному балеті вже не використовується пантоміма, тут нема чого проговорювати. Він дає можливість кожній людині придумати свою історію. Як правило, після перегляду сучасної хореографії дійсно високого рівня люди виходять, і розпочинаються жаркі суперечки. Кожний побачив своє, і кожен вважає, що саме це було сказано хореографом.
ГМ: – Я читала, що Кіліан у своєму театрі запровадив абсолютно нову систему, розділивши танцівників на три різні трупи: молодих танцівників, основний склад і танцівників-пенсіонерів. Він всіх їх залучав у одних постановках?
ОМ: – Ні, для різних труп ставилися різні спектаклі. І у цьому його новаторство, як хореографа і як художнього керівника. Тому що мало того, що він продовжив творчий вік танцівника, він ще й використав ту особливість, що в юності у нас усіх дуже багато запалу, сил і здоров’я, але багато чого ми не можемо проговорити, бо не вистачає нам життєвого досвіду. А з досвідом в тебе вже нібито й сил не так багато, але як багато ти можеш донести.
Він дав можливість молодим рости, і він дав можливість артистам із життєвим досвідом проговорити цю хореографію так, як не можуть молоді. У різних постановок є свої нюанси, вони розраховані саме на цю специфіку.
ГМ: – Олено, у 2011 році ви разом зі своїм братом, відомим танцівником Денисом Матвієнком, заснували Фонд розвитку мистецтв Дениса Матвієнка, який ставив своєї першою задачею підтримку молодих танцівників та розвиток балетного мистецтва. Як вам здається, вам багато вдалося досягти за цей час?
ОМ:– Знаєте, у цьому головна відмінність України. У нас, здається, немає громадянського суспільства, але у нас усе-таки є суспільство, і творчі одиниці в ній функціонують окремо від держави. Відповідно, якщо у тебе є якась позиція – можна називати її громадянською, можна називати її творчою, можна називати її людською – то ти її реалізуєщ. У нашій країні свої плани та позиції можна реалізувати тільки самостійно.
Україна зараз на світовій культурній карті, особливо це стосується музики, присутня лише завдяки тим людям, які самі щось для цього роблять. Вона не присутня як державна культурна інституція.
Це особливість України. Добре це чи погано – не знаю. Видно, ми дійсно індивідуалісти. Тому що щойно ти питаєшся зробити щось спільно з державою, все йде наперекосякі зовсім не так, як ти собі це уявляв.
ГМ: – Якщо повернутися до проекту "Шедеври сучасної хореографії", то як ви вважаєте, чи готова вже українська публіка сприймати творчість Кіліана?
ОМ: – Однозначно, і в принципі, усі наші сумніви стосовно цього розвіялися ще у 2011 році, коли ми робили прем’єру "Quatro". Тоді у нас дійсно були сумніви.
Це теж парадокс. Ми ж живемо не у Китаї, у нас Ютуб не заборонений. Люди часто вірять рекламі, вони вірять, що те, що називають зірковістю, зірковістю і є. Хоча зрештою усе це легко перевірити.
ГМ: – А як поціновувачі класичного балету сприймають балет сучасний?
ОМ:– Прекрасно. Люди, які дійсно люблять балет і люблять оперу, якщо вони люблять справді оперу, а не інституцію чи родичів на сцені, вони сприймають сучасний балет. Якщо це високого рівня, як це можна не сприймати? Отака ситуація у нас була з "Quatro", коли ми робили прем’єру в 2011 році, ми дуже переживали, бо в Києві одиниці знали, хто такий Денис Матвієнко, хто такий Леонід Сарафанов…
Якщо ви приходите з відкритим серцем, з відкритим розумом, а не як людина, яка "любить класику", то ви не можете не полюбити те, що дійсно класне.
ГМ: – У вашій програмі, окрім балетів Кіліана, заявлений ще й балет "Маленька церемонія" хореографа Меді Валерськи. Хто він?
АМ:– Насправді, така цікава історія з тією атмосферою, яку створив у себе Іржі Кіліан в нідерландському театрі танцювальному. Він взяв традицію, яка там уже існувала, надавати артистам можливість якось себе проявляти у якості хореографів. Таким чином вони створили таку чи не найбільшу в світі мистецьку лабораторію, де вони експериментують, дають можливість якось себе проявляти і знаходять серед своїх же якісь скарби.
ОМ:– Я вважаю, що в цьому також геніальність Іржі Кіліана як художнього керівника. І мені здається, це також риса генія, коли він не боїться порівнянь. Він не боїться пускати на свою територію молодих, які можуть його гіпотетично підсидіти. Навпаки, він вчить їх, ділиться своїм досвідом.
АМ:– З Меді Валерськи так сталося, що спочатку він був танцівником, а потім йому надали можливість стати хореографом. Перша його робота була для NDT– Нідерландського театру танцю.І якось у нього так закрутилося все…
ГМ: – Ми будемо дивитися балети у виконанні трупи Тбіліського театру опери й балету під керівництвом уже згадуваної Ніни Ананіашвілі. Сама Ніна танцюватиме?
ОМ:– Ні, сама Ніна не буде танцювати. Чому, навіть не знаю.
АМ:– Насправді у Ніни такий парадокс: вона завжди мріяла танцювати Кіліана, вона його обожнює, вони товаришують багато років, але вона ще ніколи не танцювала Кіліана. Коли вона прийшла у Тбіліський театр, для неї було надважливо керувати трупою. І перше, що вона зробила – зателефонувала Кіліану. Тому що вона все життя мріяла, щоб ці постановки побачили в Грузії, і щоб Тбіліський театр був першим, хто покаже ці вистави на пострадянському просторі.
І трупі довелося виходити на новий рівень. Для Кіліана було важливо, щоб танцівники були технічно і емоційно бездоганними, бо артисти мають розуміти, про що вони говорять на сцені.
ОМ:– І у трупи пішло всього два роки на те, щоб дорости до того рівня, коли вони можуть дозволити собі не тільки Кіліана, але й Баланчина, і Аштона, і Робінса.
АМ:– Ніна постійно жартує, що у Кіліана є трупи балетних пенсіонерів, тому у неї ще є час. Їй 55, але вона досі танцює, тому вона може собі дозволити трохи зачекати і нарешті здійснити свою мрію і виконати Кіліана.
"Шедеври сучасної хореографії" Кіліана та Валерськи будуть поставлені 13 та 14 лютого, до Дня усіх закоханих, у Жовтневому палаці.
