Катерина Рашевська. Фото: mediacenter.org.ua
Ми розуміємо, наскільки зараз плачевною є ситуація з освітою на тимчасово окупованих територіях
Як саме відбувається колонізація окупованих територій?
Колонізація є одним із інструментів величезної політики Російської Федерації, яка спрямована на викорінення української ідентичності на даних територіях та на примусову зміну демографічного складу населення. Колонізація існує поряд із такими явищами, як депортація населення, примусове переміщення населення і так само витіснення його за межі окупованих територій. Все більше і більше Російська Федерація поширює свої федеральні програми, якими приваблює населення на окупованій території України. Це такі програми, як "Земський вчитель", "Земський працівник культури", "Земський лікар". Але маємо не забувати, що в цілому на окуповані території їдуть також російські силовики, ФСБшники, поліцейські, їдуть також російські державні службовці, російські політики задля того, аби здійснювати там управління. Все це є таким самим воєнним злочином, як і злочин депортації та примусового переміщення. І на нього варто звертати свою увагу.
Наскільки ефективними є ці програми, про які ви згадали?
Деякі вчителі, викладачі, директори шкіл, їхні заступники почали їхати на новоокуповані території ще в 2022 році, коли жодних програм не було поширено. Це, вочевидь, залежить від того, кого Російська Федерація або змогла змусити через свою систему Міністерства просвіти, або ж хто за власним бажанням вирішив покинути територію РФ і переселитися ближче до моря. Що стосується поширених програм – важко зараз сказати в контексті нових окупованих територій, тому що поширення відбулося щодо деяких з них наприкінці 2023 року, щодо більшості – у 2024 році. Але ми вже бачимо поодинокі випадки, коли їдуть. І досить абсурдно виглядає, коли їде викладач захисту вітчизни, викладач праці, викладач фізкультури. Ми розуміємо, наскільки зараз плачевною є ситуація з освітою на окупованих територіях. А Російська Федерація роздає мільйони російських рублів тим людям, які вчать дітей вбивати представників власної нації. Поки що ми бачимо певні кейси, розуміємо, хто ці люди, їх документуємо, також бачимо, що їдуть вони не самі. І така тенденція спостерігатися ще з окупації Кримського півострова, їдуть вони разом із членами родини. І це чітко підтверджує те припущення, що ці люди хочуть залишитися на окупованих територіях якомога довше або взагалі назавжди.
Мережа спецтаборів для дітей в РФ, Білорусі та на тимчасово окупованих територіях у 2024 році сягнула 94 інституцій
Які методи задіюють, крім нав'язування громадянства, депортації, політичної індоктринації та мілітаризації. Можливо, є ще щось, на що б варто було звернути увагу?
Так, досить часто із нашого поля зору зникають такі інструменти викорінення української ідентичності дітей, як, наприклад, їхнє занурення у російський пропагандистський інформаційний простір з одночасним розривом зв'язків із українським. Ми опитували дітей, проводили з ними глибинні інтерв'ю і більшість із них сказали, що в них або ж зовсім не було доступу до інтернету, або ж він був дуже поганим, або ж вони загалом боялися отримувати будь-яку інформацію з України чи навіть читати якісь telegram-канали з українською інформацією, оскільки до них завжди могли прийти представники російського ФСБ.
Цей інформаційний простір наскрізь пропитаний російськими наративами. І вони настільки, на жаль, ефективні і переконливі, що таке явище, яке ми, зазвичай, називали примусова мобілізація, розвивається тепер паралельно із такою мобілізацією, де люди, які просто повірили в геноцид народів Донбасу протягом восьми років до початку повномасштабного вторгнення, перебуваючи в цьому російському інформаційному просторі, йдуть воювати проти власної Батьківщини. Тому РФ націлена також на те, щоб все навколо дітей було російським: російська культура, російські підручники, російські програми, щоби цих дітей вивозити короткостроково на санаторно-курортне лікування. Ніякого там санаторно-курортного лікування немає, а є перевиховання у спецтаборах, мережа яких у 2024 році сягнула 94 інституцій, що на території Росії, що на території Білорусі, що на території України. Це все комплексно. Росіяни дуже добре використовують кожен із цих інструментів. І там, де в них не виходить лагідною русифікацією, вони це нав'язують під примусом, використовуючи для шантажу дітей, що стосується батьків. У нас були кейси, коли погрожували матері, показували прямо документ, що її дитину заберуть і передадуть в російську родину і ця російська родина готова забрати цю дитину. І також впливаючи через батьків на дітей. Деякі батьки виявилися менш свідомими, аніж їхні діти-підлітки і намагаються отримати для цих дітей російські паспорти, прилаштувати їх кудись в російські університети і діти вимушені чекати до повноліття в от такій ситуації, доки самі не зможуть покинути окуповану територію.
Ви сказали, що методи, на жаль, ефективні. А за рахунок чого ці російські методи ефективні? Чи може Україна протидіяти, до прикладу, так званій обробці дітей в цих таборах?
Ці методи саме тому і ефективні через те, що вони комплексні. Вони застосовуються паралельно. І їхній загальний кумулятивний ефект зростає із тим, як зростає час перебування цих дітей і дорослих під контролем Росії. Зараз набагато легше говорити про те, що "Україна вас не повертатиме", "про вас там всі забули", "ви тепер росіяни", "ви тільки нам і потрібні". А коли на це все накладається особиста ситуація… Коли ти 11-класник, в тебе закінчується школа, ти маєш вирішувати, куди ти далі йдеш навчатися, то у тебе, на жаль, не так багато вибору залишається. Не скрізь Україна може задіяти якусь певну політику, інструменти, аби протидіяти російському впливу. Але в цій сфері можна. Це означає, що ми повинні докласти всіх зусиль, аби повертати тих дітей, які знаходяться під ризиком депортації на окупованих територіях з членами родини чи в інший спосіб. Так само сприяти поверненню дітей, які досягають віку, коли можуть самотужки повернутися і вступити до українського закладу вищої освіти. На жаль, росіяни вивозять цих дітей вступати в свої університети і так обриваються зв'язки з Україною назавжди.
Чи можемо ми проводити просвітницьку діяльність на кшталт форуму в Сочі, де приїхало багато молоді?
Ми намагаємося проводити просвітницьку діяльність, коли перебуваємо в поїздках в державах Латинської Америки, Африки. Щоразу ми чуємо, що ми демократичні держави, ми не можемо заборонити участь цих осіб в заходах російських, оскільки Росія забезпечує все: вони платять за трансфер, за проживання у гарних умовах, за різного роду екскурсії. І багато людей ведеться, щоби просто побачити світ. Ми можемо проводити такі заходи на території інших держав, на території держав-партнерів збирати молодь. Важливо, щоби відбувалися певні обміни досвідом між молоддю, можна залучати навіть молодь із тих регіонів, де вже завершилася окупація, тому що дуже часто вони є проактивними, вони вже пройшли частково процеси притягнення винних осіб до відповідальності, вони можуть навчити нашу молодь відстоювати свої права, щоби голос українських дітей, голос української молоді був почутий в процесах мирного врегулювання і відбудови України. Це було би дуже важливо, це була би ненав'язлива форма, вона би не була просякнута якоюсь антипутінщиною, що, на жаль, лякає деяких наших партнерів із країн Глобального Півдня.
Росіяни обирають найбільш вразливі категорії дітей
Табори, які діють на окупованих територіях, в Росії і навіть в Білорусі. Чи є можливість батькам протистояти відправленню дитини до таких таборів?
Ця можливість, навіть якщо існує, то дуже обмежена. Нам відомий випадок, коли батьки переховували свою дитину, аби вона не навчалася у окупаційній школі, аби вона не була відправлена до подібного табору перевиховання. Ці батьки герої, вони ризикували дуже сильно, ховаючи свою дитину. І, на щастя, за сприяння Офісу уповноваженого, їм вдалося покинути тимчасово окуповану територію. Але це поодинокі випадки. Зазвичай, коли росіяни ціляться на дітей, то вони обирають найбільш вразливі категорії: це або діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, так звані статусні діти. Вони націлені на такі родини. І там, де вони не можуть їх купити, вони їм погрожують позбавленням батьківських прав. Тому ти або відправляєш їх, або ти з нами, або ти без цих дітей. І тут уже ти не можеш обрати пункт без цих дітей. Також можна і потрібно спробувати звернутися за допомогою і виїхати із тимчасово окупованої території, якщо ви знаходитеся в цій категорії вразливості. Тобто ви маєте статусних дітей або у вас дитина з інвалідністю, або у вас дуже добре відома вашим сусідам антиросійська позиція, чи у вас є хтось у ЗСУ – вам потрібно тікати. Інакше рано чи пізно на вас точно звернуть увагу і ваша дитина стане об'єктом номер один для перевиховання. Тому що ви так звані батьки – вороги народу. Тому тут простір обмежений. Найкращий варіанти – виїхати, спробувати заховати дитину, спробувати до кінця говорити, що ми самі забезпечуємо відпочинок, ми плануємо поїхати туди, нам не потрібно, дайте цю путівку комусь іншому. Але не підставляйте ближнього свого і не називайте, кому саме дати ту путівку.
Під час візиту до Маріуполя Львова-Бєлова (Уповноважена при Президентові Російської Федерації з прав дитини з 2021 – ред.) назвала, що понад 300 дітей росіяни вивезли з України…
Ті цифри, які вона називає, значно занижені, нереалістичні. З Маріуполя були вивезені тисячі українських дітей. Я боюся сказати десятки тисяч. Але чесно, суб'єктивно, і зважаючи на те, яка кількість людей проживала в Маріуполі, можу припустити, що ця цифра також в майбутньому підтвердиться. Так само маємо розуміти, що вона там сказала, що буде виконувати план Путіна зі скорочення кількості статусних дітей в інституціях, і вона відвідала заклади інституційного догляду. Це означає, що вона дивилася, яких дітей можна буде далі вивезти і влаштувати в російські родини, виконуючи розпорядження президента Російської Федерації. Тому завжди, коли вона приїжджає – це її восьмий візит на окуповані території із початку повномасштабного вторгнення – завжди після цього відбувається вивезення або ж до таборів перевиховання, або ж у російські прийомні родини, або ж це відбувається вивезення на так зване лікування. Але ніколи без дітей вона не повертається в Росію.
Статусних дітей нікому захистити
Для чого дітей зі статусних закладів вивозять до російських родини?
Російській Федерації потрібні нові росіяни, якщо можна так назвати, потрібний демографічний людський ресурс і новий мобілізаційний резерв. Саме тому вони націлені на статусних дітей, тому що статусних дітей нікому захистити. Це означає, що батьківські діти ще будуть боротися, намагатися якось вивернутися, не дозволити. Статусні діти перебувають в абсолютній вразливості і залежності від держави-агресора. Тому їх легше перевиховати, їх легше налаштувати проти держави, громадянства, проти Батьківщини України, їх легше підкупити якимись контрактами в російській армії просто тому, що ці діти ніколи не знали благополучного і гарного добротного життя. Тому вона невипадково на це націлилась.
Ви стежите за процесом повернення українських дітей з Росії. А чи є серед тих дітей, яких повернули, статусні діти, які були, умовно кажучи, в певних закладах для дітей, чиї батьки, позбавлені батьківських прав?
Попри те, що таких дітей катастрофічно важко повертати і боротьба ведеться просто за кожну дитину, аби вирвати її з рук росіян, серед повернутих дітей, навіть серед тих 80, яких повернули за сприяння держави Катар, є статусні діти. З Херсонського, наприклад, обласного будинку дитини, зовсім малесенькі, із Олешківського інтернату. Це невелика цифра. Тобто мова йде про десятки із тих 388 дітей, але вони є і вони готові – ті, що дорослі, свідчити задля того, щоби захистити інших дітей і задля того, щоби відстояти власні права.
Чи доводиться все-таки їх повертати в українську ідентичність? Чи вдається росіянам за досвідом тих дітей, яких вже бачимо і мали поспілкуватися з ними, що вони дійсно впливають і стирають ідентичність.
Кожний випадок дуже індивідуальний, але те, що ми бачимо, дітей можна умовно на такі групи розділити: ті, які взагалі не втратили ідентичність навіть під російським тиском, тобто вони вірили, що повернуться в Україну і берегли цю свою національну сутність; також є діти, які просто або ж не мали достатньо сформованої ідентичності в силу віку, тому тут більш легше з ними працювати щодо реабілітації та реінтеграції; на жаль, є ті діти, які стають самі агентами російської пропаганди та російських наративів, але завдяки лагідному досить підходу українських неурядових організацій щодо реінтеграції цих дітей вдається за досить нетривалий час цих дітей повернути до складу української нації. Тому поки що з таким масштабом повернення проблем із протидією російській пропаганді в нас немає.
Ті діти, яких вдалося повернути, чи є серед них ті, кого з Білорусі повертали?
На жаль, немає. Немає поки що запиту на повернення дітей з Білорусі. Це дає нам підставу вважати, що переважна більшість дітей вивозиться в Білорусь з єдиною метою – перевиховання і вивозяться вони на дуже обмежений термін до одного місяця, а потім повертаються назад на окуповані території.
