27 січня Україна та світ вшановують пам'ять жертв Голокосту. В ефірі Українського радіо в програмі "Персональна справа" український громадський діяч і дисидент, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України Йосип Зі́сельс розповів про те, як сприймають феномен Голокосту в світі.
Одразу задам кілька питань. Яке значення Голокосту в культурі пам’яті на теренах Східної Європи? Як сьогодні згадують Голокост в світі, в Україні, інших країнах? Чи так зване національне ще слугує системою координат для спогадів про Голокост?
— Давайте по одному питанню. Я би не став виокремлювати Східну Європу, хоча в цьому є сенс. Осмислення Голокосту почалося спочатку далі на Захід, спочатку в Америці, де єврейська громада сприяла тому. Щоб тема Голокосту все більше і більше звучала в засобах масової інформації, щоб були дослідження, були побудовані музеї. Зараз в світі є близько 100 музеїв Голокосту і це все протягом останніх 20-30 років. Осмислення прийшло не одразу, потрібно було витримати часову дистанцію від тих подій, трохи заспокоїти емоційний накал і щоб можна було ввімкнути мозок, рефлексію і тоді розмірковувати над феноменом Голокосту.
Світ приходить до цього потрохи. Зроблено ще не все, навіть у Західній Європі. Процес ще триває. Східна Європа звільнилася від комунізму тільки в 1991 році, а комуністична влада заважала вивчати Голокост так, як його треба вивчати. Вона нав’язувала свої ідеологічні стереотипи стосовно подій Другої світової війни, і ті, що торкалися євреїв, і ті, що не торкалися євреїв. Там історія йшла від ідеології. Не випадково кажуть, що Радянський Союз був країною з непередбачуваним минулим. Кожен раз воно змінювалося на догоду ідеологічної верхівки Радянського Союзу, тому тільки з 1991 року розпочалося справжнє вивчення, дослідження і рефлексія на тему Голокосту.
Почали відшукувати місця масових поховань, зокрема в Україні, я пам’ятаю, бо приймав в цьому участь, встановлювати меморіальні знаки, пам’ятники, адже ті, що були з радянських часів, вони були, але там було написано, що це радянські громадяни, а не громадяни єврейського походження, бо було цілеспрямоване знищення євреїв тільки за те, що вони євреї. Було цілеспрямоване знищення ще деяких груп, наприклад, ромів, було знищення людей психічно хворих.
Це ви зараз про Бабин Яр?
— Так, але не тільки. Це о всьому світу. Бабин Яр — це окрема тема, в нас є річниця Бабиного Яру, вона відзначається на державному рівні і ми багато говоримо у вересні про Бабин Яр. Сьогодні міжнародний день Голокосту і хочеться поговорити про ті загальні речі, які притаманні памяті про Голокост, яка в світі не завжди однакова, хоча багато зроблено. Є країни, де цьому менше уваги приділяють, є країни, де більше, але європейський стиль, можна сказати, маркер або лакмусовий папірець європейської спільноти зараз — це пам'ять про Голокост, універсальну трагедію.
Голокост в Європі вже не вважається, це не одразу сталося а протягом останніх 20 років, Голокост перетворився з трагедії єврейського народу на універсальну трагедію Європи чи взагалі всього людства. Сильний універсалізм — це дуже важлива риса цього феномену Голокосту. Людство, не все на жаль, але частина людства бачить в цьому трагедію, яка не повинна більше повторитися. Ми бачимо, як людство намагається через організацію обєднаних націй, через інші міжнародні інституції сприяти тому, щоб загроза війни зменшувалася в світі, бо війна приносить багато нещастя багатьом народам, не тільки євреям, але євреї були найменш захищені, бо вони не мали своєї держави.
Тепер вже вона є, слава богу, тепер є кому їх захищати, але раніше не було, вони були чужими в будь-якій країні. І тут постають теми універсальні, бо є різні категорії людей і їх відношення до Голокосту різне. Я маю на увазі, було в ті роки. Були кати, які вбивали, чи сприяли цьому. Це жертви, про яких важливо знати. Комусь відомо, що при знищенні гетто і концтаборів було близько 100 єврейських повстань? Хто про них знає? Знають лише про Варшавське гетто, знають про Собібор, що було повстання, завдяки фільму.
Чи означає це, що історія Голокосту є досі не досить відомою?
— Звичайно, а як вона може бути досить відомою? Ще живі люди. Будь-яке об’єктивне вивчення наступає коли збільшиться часова дистанція. Чим більша вона, тим більше об’єктивізму є в цьому дослідженні чи в цій рефлексії, яка є обовязково.
Ми ще не відійшли, навіть я. Я як єврей, і хоча народився після війни, але вона зачепила і мою родину. Мій старший брат загинув, мій дядько загинув, щоправда на фронті, бабусі і дідусі загинули, тобто це торкається багатьох. Але в той же час, ми знаємо, що поруч з нами є люди: українці і інші, яких зачепили інші трагедії ХХ століття: репресії, голодомор і в них це також болить. И ділимося з ними своєю біллю, вони з нами — своєю. Я думаю, що це дуже важливо для того, щоб врешті отримати політичну українську націю. Тільки разом, переживаючи біль один одного, співчуваючи один одному, можна прийти до побудування своєї політичної нації.
Слухати повну версію.
Фото: Громадське радіо
