Олег Чабан. Фото: Данило Павлов / The Ukrainians
Якщо ти не на війні, то війна в тобі
Уже понад два роки росіяни обстрілюють мирні українські міста. Часто це відбувається вночі. Як впливають на психологічний стан такі масовані атаки, які тривали понад 7 годин?
Відповідь однозначна: впливають негативно! Є фізіологія, і якщо збиваються циркадні ритми, ми відповідаємо так само ланцюговою реакцією, яка переходить в наш емоційний стан. Злість, невдоволення, страх – ми переживаємо цю суміш відчуттів. І одночасно, втому, тому що все це триває не місяць і не два. І не рік, і не два. Звичайно, це впливає на наше здоров'я. І особливо – на ментальне. Багато хто вже перестав бігати в бомбосховище, включивши певний пофігізм.
Час від часу настає розслаблення, яке може тривати кілька днів, або навіть тиждень. І здається, що війна десь. Але вона тут. І якщо ти не на війні, то війна в тобі. І коли на фоні цього розслаблення гримить і вибухає всю ніч, стає страшно навіть дивитися в телеграм-канали: звідки що летить. І під час сну ти починаєш чути ці страшні звуки, які, звісно ж, лякають. Тварини теж лякаються. Ми тут підгодовуємо безпритульних тварин, у яких вже теж спостерігаються неврози. Від цих звуків особливо.
Ми втягуємося в стрес війни через раціоналізацію
Іноді здається, що оце звикання до обстрілів і своєрідне розслаблення, цей оманливий спокій, певною мірою, рятують наше ментальне здоров'я. З іншого боку, нехтування безпекою може призвести до загибелі людини. Який має бути баланс між оцим спокоєм і не накручуванням себе та потенційною небезпекою, якою загрожує цей спокій?
Ви вжили термін "баланс", тож поговоримо про нього. Уявіть, що з 2022 року ми перебуваємо в стані сильного страху, сильних переживань і сильних емоцій. Повірте, що за рік від цієї людини нічого б не залишилося. Адже ніщо не спалює так надлишкову вагу, як тривога. Мозок людини, яка знаходиться в тривозі, буквально пожирає всю енергію, яку людина отримує з харчами. Тому зрозуміло, що ми втягуємося в цей стрес. Яким чином? Ми втягуємося через раціоналізацію. Згадайте, чи користувалися всі ми на початку 2022 року телеграм-каналами? Ні. А на сьогоднішній день після сигналу тривоги ми дістаємо телефони, відкриваємо один-другий-третій канал, шукаємо не просто сигнал тривоги, а цікавимося тим, звідки і що летить: чи це летить балістика, чи "шахеди". Оце і є варіант раціоналізації, коли люди бачать, що у них є ще 20-30 хвилин і вони можуть ще навіть подрімати.
Я не говорю про те, що правильно, а що – ні. Я просто показую, що наші мізки починають втягуватися в усе це, і тут настає оцей баланс: і розуміти, що відбувається, і одночасно не згорати в страху. Щоб наступного дня бути функціональним: і на роботу піти, і дітей в школу відправити. А якщо ти всю ніч тремтів від страху, про який баланс можна говорити? От ми і балансуємо оцими гойдалками, то вгору, то вниз. Звичайно, вони втомлюють. І ми включаємо оцей пофігізм. Але це має насторожувати людей. Адже пофігізм не рятує. Він рятує тільки до якогось моменту. Тому шукати баланс потрібно. Але нехтувати небезпекою не потрібно!
Перебування серед людей, які поділяють твої переживання і при цьому вже нікуди не біжать, заспокоює
Уявімо, що людина пішла в укриття, де в замкнутому приміщенні також зібралося чимало людей. Це добре чи ні для стабілізації її психічного стану?
Добре! Страх має індукційну природу, він індукується від одного до іншого: бачачи страх на обличчях інших, ми самі починаємо лякатися. Але ми забуваємо, що і спокій має індукційну природу. Він має таке ж поширення. Знайди спокійне обличчя, а то й сміх, зачепися за них, і твоя душа заспокоїться. Якщо ти бачиш, що багато людей поділяють твій страх, рівень твого страху збільшується. Тому важливо перебувати серед людей, які спокійні та сповільнені, вони вже нікуди не біжать. Адже це теж дзеркальні нейрони.
Ми весь час думаємо, що дзеркальні нейрони нашого мозку – це нейрони, які направлені на емоційне вираження: я бачу когось з переляканим обличчям, і мені самому стає страшно. Дзеркальні нейрони – це реакція і на рух: якщо хтось робить повільні рухи, ви автоматично починаєте їх повторювати. Тому перебування серед людей, які поділяють твої переживання, які говорять тими ж словами, нехай із нецензурною лексикою, і при цьому вже нікуди не біжать і не поспішають, а спокійно починають моститися і втихомирювати своїх дітей, заспокоює.
Просто у мене був не настільки вдалий приклад перебування в бомбосховищі, адже я опинилася серед людей, песимістично налаштованих, які говорили про те, що нас ніхто не звільнить, і ми опинимося в окупації.
Це зовсім інша ситуація! Я щойно говорив про людей, які думають і сприймають ситуацію однаково. І бояться однаково. І підтримують один одного однаково. Мати свою думку на противагу більшості – це дуже складно. Це супер складно! І тому, якщо ви витримуєте свою лінію і навіть починаєте злитися, опиратися і доводити щось на противагу більшості, пам'ятайте, що обов'язково знайдуться двоє-троє, які до вас приєднаються. Якщо ви хочете перетворити просто перебування в бомбосховищі на велику політичну і філософську дискусію, окей, перетворюйте. Але не забувайте, що великий натовп, негативно налаштований, може задавити найгеніальнішого професора, який знає всі теорії поведінки людини в страху чи при стресі. Але бути при своїй думці, опиратися і мати свій стрижень – це також потрібно.
"Співайте, співайте, співайте!"
З початку повномасштабного вторгнення в мережі часто поширюються відео, де люди, приміром, співають у метро.
Це справжній клас! Це буквально ілюструє цікаве британське наукове дослідження, яке можна передати однією фразою: якщо вам погано, якщо вам дуже погано – співайте! Найкраще – співати хором. Навіть, якщо у вас немає голосу, навіть якщо у вас негарний голос – співайте, співайте, співайте! Співайте голосно. Хоровий спів об'єднує, як ніколи. Поки я навіть говорю цю фразу, у мене мурахи по шкірі побігли. Тому що я згадав хор у психіатричній лікарні, коли я ще був молодим. Тобто, я говорю про хорошу науку і хороший спосіб розрядки. Це не обов'язково має бути голосний, величний спів. Ви ж знаєте, немовля заспокоює мурликання мами. Тобто, це реально працює. Спробуйте це зробити, наприклад, зі своїми рідними, і ви переконаєтеся, як це працює.
Люди в метро Києва чекають на відбій повітряної тривоги, 26 серпня 2024 року. Фото: Суспільне Новини/Ольга Волинець
Однозначно стало більше тривожних розладів
За даними МОЗ із початку року до лікарів зі скаргами на ментальне здоровʼя звернулося близько 300 тисяч українців. Це вдвічі більше, ніж торік. З якими скаргами і діагнозами звертаються найчастіше?
Ви зачепили дуже велику тему, адже звертаються люди не лише з емоційними проблемами. Ментальність – це психічність. І МОЗ, і програма пані Зеленської готує спеціалістів і серед сімейних лікарів. Це програма mhGAP (Mental Health Gap Action Programme, глобальна флагманська програма ВООЗ, спрямована на підвищення доступу до послуг з охорони психічного здоров'я шляхом залучення неспеціалізованих із психічного здоров'я кадрів (наприклад, сімейних лікарів) до надання допомоги людям із психічними розладами – ред.). Іншими словами, будь-який лікар, до якого звертається пацієнт, повинен поставити запитання, в тому числі, про психічний стан свого пацієнта. Тому оці звернення – це вже підготовка, це вже навчання. Це вказує на те, що лікарі вже бачать у пацієнтів не просто підвищений артеріальний тиск, не просто загострення виразкової хвороби, а й надмірну тривогу, депресію, постстресові розлади. І можуть відповідно коригувати.
Однозначно, стало більше тривожних розладів. З'явилося більше депресивних розладів, стресових, постстресових розладів. Це не обов'язково ПТСР, термін, який вже знають навіть діти, а просто постстресовий розлад. Їхніх видів також дуже багато. На жаль, також паралельно зростає кількість адикції, в основному, хімічної адикції. Слово "алкоголь" найбільше розшифровує це поняття. На жаль, таких пацієнтів стає все більше.
Кожному з нас потрібно вчитися справлятися зі своїми тривогами і обов'язково звертатися до спеціалістів
Чи є якісь програми психологічної реабілітації зараз, і які програми нам будуть потрібні після завершення війни?
Я вже згадав велику національну програму зі збереження і відновлення ментального здоров'я mhGAP (Mental Health Gap Action Programme). Це справді величезна програма. Я знаю, як вона робиться, знаю наукові та освітні деталі, і я розумію, що в неї вкладаються великі потужності. Іншими словами – побач у будь-якому пацієнтові, який звернувся до лікаря, ще й емоційні проблеми, чи формування алкоголізму, чи суїцидальні настрої. Це все потрібно впроваджувати, і це стає ефективним. Оскільки МОЗ сказало, що зросла кількість звернень, а йдеться ж не про звернення до психіатрів, йдеться про те, що вже й сімейні лікарі мають інструменти вчасної діагностики і допомоги.
Українці справді переживають унікальний досвід, який буквально в науковому значенні можна експортувати. Тобто у нас уже будуть вчитися. Можливо, технічно ми й не забезпечені сучасними технологіями впливу на пацієнта, і у нас немає достатньо генетичних досліджень, як війна впливатиме на наступні покоління, на тих чоловіків, які повернуться з фронту, на тих жінок, які повернуться з-за кордону, а вони також перебувають у стресі. Ми не знаємо, наскільки щасливих нащадків вони створюватимуть. На ці дослідження потрібні великі гроші. Але ми ведемо свої дослідження. Щодо ПТСР у нас стільки знань, що ми можемо вчити інший світ.
Усі ці програми повинні впроваджуватися вже зараз. А після війни – ще більше. Тому що з завершенням війни раптом все не закінчиться. І не настане велике щастя. Саме в ментальності великого щастя й не буде. Для нього потрібно ще буде ой як довго працювати. І кожному з нас також потрібно вчитися якнайшвидше справлятися зі своїми тривогами, страхами, а також обов'язково звертатися до спеціалістів. І це не обов'язково медичний психолог, це може бути і сімейний лікар. Якщо ви скажете, приміром, що ви погано спите, лікар обов'язково вам допоможе.
