Ілюстративне фото УНІАН
У другій половині 2010-х і на початку 2020-х ставлення поляків до України теплішало
Як змінювалося ставлення поляків до України останнім часом?
Якщо говорити про польсько-українські відносини, це історія, яка не обмежується останніми кількома роками, навіть десятиліттям. Можемо говорити про останні 30 років, коли соціологи заміряють, як поляки та українці ставляться одне до одного. Є такий польський державний осередок дослідження громадської думки СВОS, який щороку запитує поляків, як вони ставляться до представників інших національних груп. Звісно, питають про українців. Якщо ми подивимось на опитування початку 1990-х, то побачимо буквально кільканадцять відсотків симпатій до українців, набагато гірше, ніж до чехів, словаків та особливо німців, з якими у поляків історично були непрості відносини. До початку 2000-х років відбувалося повільне зростання симпатії до українців, а потім ― вибух, Помаранчева революція. Польські ЗМІ багато про це говорять, політики їздять до Києва на Майдан, позитивної української тематики багато у польському публічному просторі. Тобто Україна ― це не просто "корумпована сусідня держава", а це країна, яка "змагається за свою свободу". Після цього знову соціологічне плато, хоч а й вище, ніж раніше, а далі ― знову вибух симпатій у 2013-14 році, коли стався Євромайдан. Якщо хтось бував на той час у Польщі, то бачив, що польські ЗМІ жили подіями у Києві, Львові та інших містах. Українська тематика замінила на кілька місяців польське публічне життя. Після цього ми бачимо динамічне зростання кількості симпатиків України серед польського суспільства. Кілька разів були занепади, наприклад, 2016 рік, коли польський сейм проголосував резолюцію про визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу, вчиненим українцями. Вдруге ― у 2018 році, коли ця тематика знову пішла вгору. Але загалом, якщо подивитися на другу половину 2010-х і початок 2020-х, ставлення польського суспільства до України теплішало. Це варто пояснювати інтенсифікацією економічною, але насамперед ― міжлюдською співпрацею. Дедалі більше українських мігрантів з’являлось у Польщі, українець вже був не абстрактною людиною з історією дідуся чи бабусі, а людиною, яка працює в магазині, або людиною, разом із якою ваші діти ходять до дитсадка чи школи. Звісно, експлозія відбулась у 2022 році. Питання, наскільки це було автентичним зростанням проукраїнських настроїв, а наскільки ― віддзеркаленням антиросійських, залишимо соціологам та психологам.
Українські проблеми полякам набагато зрозуміліші, ніж німцям і французам
Нас єднає з поляками те, що ми маємо спільного ворога ― Росію?
Думаю, що це один із найважливіших факторів. Нас єднає з поляками те, що ми ― сусідні народи. Навіть якщо деякі поляки емоційно відмежовуються від України, вони все одно розуміють певну історичну спільність долі. Тобто, загалом українські проблеми полякам набагато зрозуміліші, ніж німцям і французам, наприклад. Проблеми в сенсі не побутовому, а в політично-історичному. Польське суспільство не просто краще знає Україну з новин, ніж іспанське чи німецьке, а воно з Україною більше емпатизується. Полякам легше поставити себе на місце українців через географію та історію, особливо у 2022-24 роках. Звідси і симпатія, і співчуття. Те, що ми бачили навесні та влітку 2022 року, це був своєрідний феномен, який потребує глибшого вивчення. Для когось це була просто допомога українським друзям, для когось ― певна звичка допомоги, набута під час Балканських воєн, наприклад, або під час міграційної кризи 2010-х років. Тут зійшлося кілька факторів. З одного боку, дуже радикальний досвід емпатії, тобто співпереживання українським жінкам та дітям, які опинилися не лише в Польщі, а й в інших країнах Європи. З іншого боку, у 2022 році до цього досвіду емпатії додався досвід розуміння спільності інтересів: "якщо Україна зараз не вистоїть, то ми будемо наступні"; російська загроза ― це не якась абстракція, а абсолютно конкретна загроза, яка може прийти до Польщі за кілька тижнів чи місяців, якщо Україна не витримає. Пізніше життя внесло свої коригування. Це класична "втома від війни", важко жити весь час у психологічному та емоційному напруженні. До того ж важливими темами стали інфляція, аграрні протести, польські виборчі кампанії.
Олена Бабакова. Фото Світлани Мялик
Не треба патріархальна схема ХІХ століття, "в якій є якісь братські народи"
Що треба зробити, аби повернути польсько-українські стосунки у стан початку 2022 року?
Я не впевнена, що їх треба повертати у цей стан. Не дуже люблю метафори між політичними та людськими відносинами, але тут буде доречно сказати: ваші стосунки з партнером чи партнеркою на початку закоханості та через десять років ― залишилися такими ж? Стався певний дуже емоційний момент для нас усіх ― і для поляків, і для українців. Він був дуже цінний, але давайте погодимося з тим, що він, радше, не повернеться. Хіба що дуже радикально погіршиться безпекова ситуація у Польщі. Мені здається, що фундаментальна помилка, куди себе заганяє українське суспільство, це пошук якогось братського чи сестринського народу. Тобто ― росіяни для нас не братський народ, ми не хочемо цієї радянської пропаганди, білоруси також, але у нас будуть поляки ― наші західні сусіди, "правдива батьківщина, Річ Посполита, Європа" і таке інше. Баг полягає саме в цій схемі мислення, патріархальній схемі ХІХ століття, в якій є якісь братські народи, є якась особлива доля тощо. Але нічого такого не існує. Є народи сусідські, що мають гарні відносини або погані. Є такі, що мають спільні інтереси або не мають. Наша мета ― це не постійна любовна лихоманка першого побачення, а стабільні добрі сусідські відносини, в яких є спільність інтересів. І це є цілком осяжним. Для танго потрібні двоє, тому тут є певні завдання і для Польщі, і для України.
Якщо говорити про Україну, то тут завдання ― більш активно грати у польському інформаційному просторі. Треба припинити розмовляти про польсько-українські відносини в категоріях певного надзвичайного стану, де ми дуже захоплюємось якимись відхиленнями у той чи інший бік, коли все дуже погано або дуже добре. Треба вирівняти цю температуру по палаті. На жаль, у нашій частині Європи є таке, що у відносинах між західними та східними сусідами існує певна нота патерналізму з боку західного сусіда. Це чудово демонструють німецько-польські відносини. Таке ставлення з боку Польщі не має ображати Україну на політичному рівні. У політиці ви керуєтеся з огляду на свої виклики й обмеження та ухвалюєте рішення. Польські політики часто закидають німцям, що ви, мовляв, блокуєте наші шанси в Євросоюзі, не рахуєтеся з нашою думкою, обмежуєте шанси польських виробників у Німеччині, не хочете визнавати нашу вразливість в історичній політиці, не хочете похилитися над правами наших мігрантів тощо. Знайома тема? Але, як показують польсько-німецькі відносини, мало поставити правильний діагноз. Треба запропонувати правильне лікування. В українсько-польських відносинах держава має над цим все ж таки більше похилитися. Не тільки на рівні промоції української культури, а й на рівні промоції дуже ключових комунікацій, приміром, у справі із зерновою кризою: тут польському суспільству реально забракло ретельної інформації. На моє глибоке переконання, набагато більшу користь мала б ретельна інформація про українських продуцентів зерна та його якість, ніж моральний шантаж і називання з міжнародних трибун поляків союзниками Росії, як це робили українські урядовці. Ще важливі справи ― допомога українському бізнесу в Польщі, а також робота з українською діаспорою у Польщі. Подобається це українським урядовцям чи ні, але головні посли України в Польщі ― українські мігранти та біженці. Це з їхніх історій поляки складають своє враження про Київ та Україну, а не з офіційних новин. Відповідно, наскільки ці люди задоволені ставленням України до себе, наскільки вони відчувають підтримку або хоча б відсутність ворожості з боку Української держави, від цього дуже багато залежить, що саме вони скажуть своїм польським знайомим і в якому тоні. А поляки складуть своє враження.
Звісно, є завдання й у польської сторони. Тут треба вийти з лихоманки виборчої кампанії та повернутися до більш базованих на фактах дебатів. Польські політики та лідери думок мають перестати ставитися до українців винятково як до гостей, від яких варто очікувати лише вдячності або мовчання. А почати ставитися як до мешканців, членів польського суспільства, які на рівні з поляками докладаються до польського добробуту, сплачуючи податки та внески до фонду соціального страхування, які є співтворцями та споживачами публічних політик, але сьогодні не мають якихось легальних інструментів висловити свою думку про те, що відбувається у Польщі. З точки зору сьогоднішнього дня, це не проблема, але з погляду довшої перспективи ― це проблема, тому що це розриває єдність польського суспільства, певну цілісність.
Загалом, треба відійти від цієї схеми, що ми починаємо говорити про Польщу, коли відбувається щось супердобре або суперпогане, а почати інформувати про неї рутинно. Треба описати спільні інтереси, відповідним чином закомунікувати їх експертному класу та суспільству і працювати над тим, щоб ці спільні інтереси зміцнювалися, а не розпадалися. Усі розмови про сестринські народи, поганих росіян і як ми разом проти них ― це все дуже клікальне, гарно виглядає у заголовках ЗМІ, але справжньої спільності це не створює.
"Менше екзальтації та більше рутини"
Тобто, не лише боротьба зі спільним ворогом має єднати Україну та Польщу, а ще й спільні цінності?
Спільні цінності. Це дуже цікаве питання. Якщо подивитися на міжнародні дослідження шкали цінностей, де йдеться про творчість, виживання, секуляризм, релігійність тощо, то Україна з Польщею там не дуже близько розташовані. Поляки значно ближче до португальців та Латинської Америки, а українці досі ближчі до своїх східних сусідів або до православних Балкан. Але це не означає, що у нас не може бути меседжів, слушність яких ми поділяємо, та спільних обширів, у яких ми можемо разом працювати. Загалом, менше екзальтації та більше рутини ― це однозначно піде на користь польсько-українським відносинам. Тому що кожного разу, коли я бачу якийсь заголовок, то йдеться про те, що поляки для нас зробили щось унікальне або що поляки з українцями сестринські народи. І я думаю, скільки ж тижнів мине, коли з’являться заголовки, що "поляки нам не друзі", що "поляки заблокували кордон і від них не можна очікувати допомоги", що вони "завжди хотіли хапнути у нас Львів" тощо. Тобто ― у нас неодмінно присутня емоційна гойдалка.
