Однин із виступів Симфонічного оркестру Українського Радіо. Фото з особистого архіву Володимира Шейка
"Це наше слово в світі. І це наш опір"
Нещодавно ви взяли участь у семінарі Європейської мовної спілки керівників оркестрів, хорів, радіоансамблів. Це – значна європейська музична подія. Чим вона була важлива для вас?
У нас літо – це кінець сезону, ми завершуємо сезон у липні. Травень і червень був сповнений закордонними подіями, і це дуже важливо. Адже закордонні події – це представлення України, це наше слово в світі. І це наш опір. Уся наша діяльність нині спрямована на Перемогу над вогором і на опір. Усі наші думки, всі проєкти, всі програми українських колективів пов’язані саме з цим і спрямовані на це. Трапився дуже слушний момент, і ми отримали гарну пропозицію від Європейської мовної спілки. Тож невелика делегація від Суспільного вирушила на цю подію, яка називається "Семінар музичних ансамблів Європейської мовної спілки". Музичні ансамблі – це оркестри, хори та інші колективи, які існують у суспільних мовників. Також у цих семінарах завжди беруть участь керівники музичних каналів. Це стандартно. Я регулярно виїжджаю на ці зустрічі. Вони відбуваються раз на 2 роки. І з плином часу вони моделюють нашу діяльність, вони відображають те, що відбувається в Європі. Це 55 мовників, які розповідають, як вони рухаються, на чому вони акцентують увагу, як вони планують життя далі.
Починаючи ще з 2016 року, я зрозумів, що ми нічим не поступаємося, а в деяких позиціях навіть випереджаємо наших європейських колег. Наш креатив дуже цінується. Звісно, є прекрасні креативні проєкти, яких би ми могли повчитися у наших західних партнерів. Але ми не є маленькою компанією. І всі ці роки я відчуваю, так само, як і на наших гастролях, які відбуваються вже впродовж 30-ти років, що я – представник великої країни і представник великої організації різних колективів, які стоять за моєю спиною. А за ними – 90-95 років творчості кожного з колективів. Це дуже важливо. І вкрай приємне оце відчуття першої лінійки, принаймні, інтелектуальної і креативної. Особливо зараз відчуття цієї поваги і підтримки було неймовірне!
Серед проблем, які обговорюються керівниками колективів – завжди проблема молоді і проблема майбутньої аудиторії. А значить – і майбутнього кожної країни. Тому що мовник формує аудиторію, а аудиторія формує країну. Є країни, де суспільні мовники мають 1-2 канали, і це музичні канали. Це канали академічної, високої музики в різних жанрах. І це багато про що говорить. Високоякісні канали високоякісної музики мають суспільні мовники. І вони так виховують аудиторію. Це дуже важливо, і це привертаю увагу. І це має привернути увагу і нашого Суспільного. Допомогти розуміти, яку роль відіграє музика в країнах, де найбільший рівень ВВП на душу населення. Адже саме в країнах з найвищим рівнем доходів громадян суспільними каналами є саме музичні канали. Це цікаве спостереження, і до нього варто поставитися серйозно. Так само, як і ставитися загалом до нашої культури, до культурних каналів наших платформ, і радійної, і телевізійної. І про це потрібно дбати.
Оркестри та хори під час війни
Загалом, ми приїхали з такими ж проблемами, як і у них, але у нас є найбільша проблема, якої немає ніде. У нас є війна. Тому наша тема була – оркестри та хори під час війни. Слава Богу, ні в кого немає більше такого досвіду. Але, на жаль, у нас він є. І це наша історія, це наша дійсність. З цією інформацією і з нашими меседжами ми приїхали на цю подію. І були вкрай гаряче сприйняті, з колосальною підтримкою! Я вперше був в Британії, і я був вражений, наскільки там було комфортно. Насамперед, комфортно у спілкуванні з людьми. Був вражений колосальним пієтетом до нас, українців. Ця країна сформувала багато чого в світі, зробила міцні ренесансні рухи, зробила технології, структурно побудувала суспільство. І вони, будучи на горі побудови європейського суспільства, будучи в лідерах європейської цивілізації, вони мають колосальний справжній пієтет і повагу до нас.
Один із виступів Симфонічного оркестру Українського Радіо. Фото з особистого архіву Володимира Шейка
В одній з розмов я сказав британським колегам про те, що ми – два народи, які не здалися. Вони сказали – точно! Ми два народи, які не підкорилися. Вони це розуміють. Не зважаючи на всі їхні можливості і передові технології, вони розуміють цю цінність. І цінність того, що роблять наші колективи в країні, що робить народ, що робить країна. Вони це дуже цінують. Історії наші паралельні. І аналогії дуже яскраві.
Тому ми представили нашу відеопрезентацію. Ця презентація містила кілька відеофрагментів з нашого музичного життя. Так само, як і кожна країна презентувала свої колективи. У всіх, звісно, були зовсім різні теми. Це і теми молоді, і освітні. Адже музичні колективи, насамперед, займаються просвітою. Вони рухають культуру і свідомість вперед. Було представлено дуже багато цікавих креативних пропозицій. І тут нам є чого повчитися. Зокрема, як робляться кліпи, який продукт виходить на ринок від крила академічної музики. Що це таке, і як це сприймається їхнім суспільством, як це подається їхньому суспільству.
Їм було дуже цікаво, хто ми є. Тому що оркестри та хори радіо та телебачення – це оркестри першої лінійки в світі. Це найкращі колективи, які мають прекрасні зали, які виступають на найкращих сценах. Вони мають свої прекрасні аудиторії, прекрасні зали з прекрасною акустикою. Ми розуміємо, що наш Будинок звукозапису – дуже якісне з точки зору акустики місце. Велика концертна студія Будинку звукозапису, наприклад, більша, ніж в Манчестері. І нам, звісно ж, було приємно, що ми є володарі такої цінності. Звісно, хтось в суспільстві розуміє цю цінність, а хтось – ні. Але ми намагаємося їм про це розповідати. Ми показали наші колективи, показали, як вони звучать, показали фрагменти класичної музики, оказали все, що записано в нашій студії. Деякі презентації мали рекламний характер, демонстрували, як вони роблять той чи інший продукт. Ну а оскільки наш головний продукт нині – це Перемога, для нас головним є збереження країни, збереження людей, збереження надбання і загартованість духу. В тому числі, і засобами мистецтва. Може в першу чергу, а може й ні, але це дуже важливо – загартованість духу і наш поступ до Перемоги. Тому нам було важливо себе показати. З багатьма ми здружилися і мали неформальні зустрічі, під час яких ми більше розкривалися.
"Ми зробили фотографії нашої роботи, як після концерту ми йдемо в бомбосховище"
Вони розуміли, як ви працюєте, як ми працюємо під час вимкнень світла, повітряних тривог?
Такий досвід мала Велика Британія. І вже тоді люди ховалися в метро, грали в метро концерти, робили в метро госпіталі. Все було дуже схоже. Тому вони ситуацію розуміють. Ми зробили фотографії нашої роботи, як після концерту ми йдемо в бомбосховище. Звісно, ми про все розповіли. Адже з цього складається наше життя. Вони були шоковані й здивовані. Ми зробили ще й візуалізацію цих подій в нашій презентації. Адже в цьому контексті у нас було своє надзавдання. Раніше у нас не було можливості презентувати наші колективи так широко. Враховуючи, що на подію збирається 30 країн, слово надається не всім країнам. Найчастіше це – 4-5 країн в перший день, і 4-5 країн – в другий. Максимум 10 країн. Цього року Україна була представлена вперше. Нам був виділений час, впродовж якого ми могли представити те, що ми хочемо. Враховуючи нашу геополітичну позицію в економіці світу, в політикумі світу, це для нас дуже важливо. Це підйом України на новий рівень презентації. Ми всі нині презентуємо Україну своєю діяльністю, гастролями, проєктами. І в даному контексті – розмовами, прямим спілкуванням і розповідями.
Є у нас і такі проєкти, яких немає ні у кого. Наприклад, наш проєкт "Я – віртуоз". Це єдиний проєкт на платформах Європейської мовної спілки, який цілеспрямовано презентує і розвиває таланти своєї нації. Причому, на високому рівні, з підтримкою Симфонічного оркестру, з гарною промоцією, з гарними історіями цих дітей. А, враховуючи, що зараз ми ще й поставили акцент під час війни на тих дітей, які залишилися в Україні, або навіть повернулися навчатися в Україну, це неймовірно, і це унікально.
Як вплинуло на вас те, що люди, які тримали в руках музичні інструменти, змушені були піти на фронт або виїхати?
Великі кадрові втрати є в усіх сферах економіки. Так само і у нас. Великі кадрові втрати відчуваються, враховуючи ще й те, що фахівці в наших жанрах, особливо музичного мистецтва, вони дуже затребувані за кордоном. Тому багато фахівців виїхали з дітьми, насамперед, це жінки. Звісно, ми сподіваємося що вони колись повернуться. Але хтось вже й не повернеться. Так само і в інших колективах відбувається рух кадрів, цей Броунівський рух з одних колективів в інші. Це складно. Але це ті складнощі, які ще можна пережити. Це зовсім не ті складнощі, які хлопці мають на фронті. Це зовсім інша річ, тому ми це нормально сприймаємо. Як даність, яку треба перебороти і робити свою справу далі. Інша справа, що під час Другої світової війни колективи були евакуйовані в Радянському Союзі, театри повиїжджали в Сибір. В основному вони були евакуйовані, і їхні творчі склади були евакуйовані. Зараз ми взагалі не сподівалися, що таке можливо. Повторення такої страшної історії. Оскільки у нас немає куди евакуюватися, всі евакуюються до себе додому. Багато українців вдома. Українці чіпляються за свою країну, за свої міста, за свої домівки і боронять їх. Тому ми тут і є.
Вихід до глядачів після одного з виступів Симфонічного оркестру Українського Радіо. Фото з особистого архіву Володимира Шейка
Будинок звукозапису також відключають від електроживлення
Крім повітряних тривог, нам додали ще складнощі відключення світла. Будинок звукозапису також відключають від електроживлення, хоча це робиться всупереч всім нормам і канонам, адже це стратегічний об'єкт. Тому через перебої зі світлом нам складно виконувати план записів для Українського Радіо, для наповнення ефіру. А найскладніше те, що ми не знаємо, як планувати концертну діяльність. Тому що ми не знаємо, коли буде відключення. Раніше ми просто перечікували повітряні тривоги, люди йшли в підземелля, в бомбосховища, а потім продовжували виступ. Кілька разів таке було. Один раз був зірваний концерт "Я – віртуоз", коли люди 3 години чекали на завершення повітряної тривоги. Один раз ми зупиняли концерт на 5 хвилин. А тепер ще й світло, яке відключається в якомусь ручному режимі. Не зрозуміло, як все буде далі. Відтепер нам складно щось формувати.
Будемо щось думати, писати якісь звернення до керівництва. Ми не є театрально-концертним закладом, але все ж таки ми працюємо з публікою. Наші колективи реально рейтингові в усій країні, вони йдуть в першому ешелоні з головними національними колективами. Гастролі – це даність, яку потрібно розуміти і використовувати як у цілях Суспільного, так і в цілях держави. Ми розширюємо аудиторію Суспільного, тому що деякі люди, які вперше приходять на наш Симфонічний концерт, потім починають ходити на інші концерти і цікавитися Українським Радіо. Так само і за кордоном, коли ми представляємо в Африці чи Європі Українське Радіо, воно чіпляється за їхню свідомість саме завдяки оркестру. Особливо, коли ми приїжджаємо в одне й те ж місто п'ять чи шість разів щороку, то вони точно знають, що існує таке Українське Радіо. І в цьому контексті презентація України значно розширюється.
Симфонічний оркестр – це найбільший винахід цивілізації в цьому напрямку
Творча людина думає про творчість, розвиток та різні колаборації. Досі пригадую ваш проєкт із Марією Бурмакою, яка зазвучала в супроводі Симфонічного оркестру. І ти бачиш, яке відкривається багатство звучання, як по-новому звучать її пісні, як Марічка по-новому працює. Такі творчі речі збагачують як саму виконавицю, так і оркестр. Чи є плани на подібні проєкти?
Дійсно, ці проєкти дуже цікаві. І хоча це дещо не наш жанр, вони нам дуже цікаві. Ми робимо певний симбіоз між, наприклад, між пісенним жанром і нашим жанром. Це дійсно відкриває здивовані очі солістів, і кожен з них після таких концертів хоче робити нові проєкти з симфонічними оркестрами. Бо вони розуміють, що симфонічний оркестр – це найбільший винахід цивілізації в цьому напрямку, він дає колосальну платформу і підґрунтя для будь-якого матеріалу. Він підсвідомо насичує не текстовою інформацією. Він виходить за межі лінгвістики, тому що він не пов'язаний з текстом якоїсь мови. Тому це все дає колосальний поштовх і для творчості цих артистів.
Ці проєкти у нас почалися колись зі співпраці з Олександром Пономарьовим – в 2006 році. Також ми робили спільний проєкт із групою "Кому вниз". Ми записали твір на слова Шевченка. Зараз ми працюємо над дуже цікавим проєктом, який триває в Будинку звукозапису. Його започаткувала, продюсує і промотує Тіна Кароль. Вона сама не співає. Вона бере відомі пісні минулих років, естрадну класику і нових виконавців, які нині у всіх на слуху. Модні виконавці виконують ретро-естраду. Але вона переосмислена, вона в новому жанрі, в сучасному оформленні. І вона робить цей цикл, дуже гарно презентує Українське Радіо, Будинок звукозапису і ту фантастичну історію, ту таємницю, яка існує в Будинку звукозапису.
Що таке оркестр?
Що таке створити оркестр? Наскільки це складно?
Тут два питання. По-перше, створити оркестр, а, по-друге, втримати його. Якщо ми говоримо про оркестр "Україна", то для мене це дійсно був експеримент. Я був першим, хто створив недержавний Симфонічний оркестр. Тоді це було актуально, тоді був потяг до свободи, потяг до репертуарної волі, до можливостей грати те, що ми хочемо, виступати там, де ми хочемо. Тому що Москва тоді повідбирала всі наші закордонні контакти. І це був наш перший поштовх до свободи. Свободи митців.
Володимир Шейко. Фото з особистого архіву Володимира Шейка
Що таке оркестр? Пам'ятаєте, був фільм "Репетиція оркестру" Федеріко Фелліні? Мені завжди хочеться зняти фільм "Репетиція оркестру-2". Теж така божевільна ідея. Я говорив про це з кількома режисерами, адже тема дуже цікава. Оркестр – це соціум. Його створити – це як створити соціум. Потім його потрібно запустити, щоб все почало працювати, щоб це явище стало потрібним навколишньому середовищу, щоб воно щось продукувало. Щоб це явище було пронизане і прошите в життя суспільства. Потрібно створити нову ідею з новими креативними і адміністративними надбаннями. Ми вперше запровадили контракти, першими виїхали за кордон у 1993 році. І за два роки з оркестром "Україна" ми дали 96 концертів в 64 містах Італії. Це був просто шок. Тобто створити оркестр – це створити невелике суспільство, яке живе такими ж законами. Оркестр Українського Радіо – це колосальна історія. Це третій оркестр в Європі за часом створення. Був створений у 1929 році. І тільки через рік після нас був створений оркестр BBC. Це історія колосальна. Історія, яка охоплює період від Радянського Союзу до сучасної України.
Оркестр живе життям суспільства. І разом із життям суспільства. Його слова – це слова звернення до суспільства. В той момент, коли суспільство щасливе – це слова щастя. Якщо суспільство переживає тяжкі часи, це слова підтримки, слова героїзму, слова боротьби і Перемоги!
