Володимир Зеленський на заходах у Нормандії. Фото: facebook/zelenskyy.official
Присутність Путіна в Нормандії була просто неможлива
Світові лідери і ветерани зібралися сьогодні у Нормандії, щоб відзначити "День Д" – 80-річчя висадки союзників 6 червня 1944 року. Путіна на захід не запросили. Що значить неучасть у заході Росії?
Подія, яка зараз святкується в Нормандії є символічною – це символ, коли фактично сформувалося сучасне розуміння Євроатлантики. Поєднання Сполучених Штатів і Європи, які боролися разом проти тиранії, проти фашизму, проти вбивств і вбивць. Тому присутність Путіна на цій символічній події була просто неможлива за будь-яких умов після лютого 2022 року. Це очевидно. Після того, як Путін продемонстрував, що він дійсно вбивця, він насправді і є той самий фашист, і є той лідер імперії, яка абсолютно порушила всі можливі міжнародні норми, усі моральні норми. І заради своїх імперських, геополітичних амбіцій він у 21-у столітті створив умови, коли повторилися жахіття Другої світової війни. Всі думали, що такі жахіття не можуть уже повторитися з людством, особливо в 21-у столітті. Але, насправді, оці фідбеки радянського минулого, КДБешного минулого, ці психологічні комплекси Путіна і його режиму створили таку ситуацію, в якій ми зараз знаходимося. Це катастрофічна ситуація, в якому знаходиться людство насправді.
Була ілюзія у наших партнерів і друзів, що так можна домовитися з агресором
6 червня також 10 років Нормандському формату. Пам'ятаючи, що зараз дуже багато "мирних планів", спонукання до чергового витка Нормандського формату актуальні? Вони актуалізуються чи це мертвий трек?
Якщо ми говоримо про якісь мирні переговори на даний момент, то зрозуміло, що це означає капітуляцію України. Коли утворився Нормандський формат, тоді ще були такі діячі, як Ангела Меркель, яка була в дуже близьких стосунках із Путіним. Для неї Росія, це був перш за все ресурс економічний, енергетичний. За рахунок цього пані Меркель намагалася збудувати ту Німеччину, яка була би світовим економічним лідером. Заради цього, я вважаю, вона дуже і дуже багато попрала моральних принципів. Це правда, тому що було очевидно тоді, хто збив МН17, хто почав війну в 14-му році, хто атакував Донбас, хто атакував і окупував Крим. Це все було очевидно. Але згадайте, як себе поводили, не тільки Меркель, звісно, Обама теж нерішуче діяв. І, фактично, за мовчазної згоди відбувалася і окупація, і анексія Криму разом з Чорним морем. І те саме відбувалося і з точки зору Нормандського формату. Тобто замість того, щоб просто сказати Путіну виведи свої війська з України, залиш Крим і поверни все до статусу-кво, як це повинно бути за міжнародним правом і абсолютно всіма статутами ООН і всіх організацій, насправді була обрана тактика підігрування Путіну і фактично примушення України до тієї ситуації, яку ми мали з 2014 по 2022 рік. Тобто, ілюзія того, що все можна ще вирішити. Я маю на увазі, що Мінські домовленості і те, що нам просували через Нормандський формат, насправді, вело до руйнації України зсередини. Бо так званий особливий статус Донбасу, внесення змін до Конституції вели, я б сказав, до "боснізації України" – перетворення України реально на failed state. Але тоді вважалося, що це найменш болючий сценарій для Європи. Таким чином можна пацифікувати агресора. Абсолютно всі розуміли, до чого все йде і як все це відбувалося. Але була ілюзія у наших партнерів і друзів, що так якось можна домовитися з агресором. Лютий 2022 року показав, що все це було марно. Як тільки з'явилися можливості, як тільки Путін вважав, що накопичив достатньо ресурсів, він накинувся на Україну з новою силою і спробував її окупувати за 3 дні, як він казав.
Ми вже були перед дверима НАТО
Клуб нерішучих і боягузливих. Я маю на увазі і Барака Обаму, який сказав: де той Крим – це не наш інтерес. До речі, фахівці з міжнародної політики кажуть, що Ангела Меркель досі вважає, що вона вчинила абсолютно правильно і не збирається посипати голову попелом.
Абсолютно. І я б нагадав ще одну дату – квітень 2008 року, Бухарестський саміт НАТО, де знову ж таки Ангела Меркель наполягла на тому, щоб піддатися вимогам чи "проханням" Путіна, який особисто прибув Бухарест і наполіг на тому, щоб Україні і Грузії не дали План дій щодо членства в НАТО. Це був, нагадаю, квітень 2008 року. Ми вже майже були перед дверима НАТО і могли б почати План дій щодо членства. І я впевнений, що після того не було би агресії Росії проти Грузії вже в серпні того ж року. І не було б 2014 року. Можливо, навіть і Янукович до влади не прийшов, тому що саме після квітня 2008 року почалася величезна фрустрація євроатлантичних сил в Україні. І це все призвело до політичних змін в самій Україні. Вже після першого Майдану наступили ті події, які стали трагічними в історії України.
Страху перед Росією вистачає
Клуб нерішучих і боягузливих змінився клубом рішучих і сміливих світових лідерів. Але тепер диспозиція така, що значна частина Європи тягне Україну в НАТО, а США.., достатньо пригадати останню заяву Джо Байдена, який сказав: так, ми за мир, але Україна необов'язково повинна бути в НАТО. Що це означає?
Я б не сказав, що це клуб сміливих і рішучих. Все таки страху перед Росією вистачає. Червоні лінії самі собі малюють. І останній, наприклад, дозвіл на використання тактичної західної зброї по території Росії дався дуже важко. Третій рік війни, а нам тільки зараз дозволяють це робити, хоча з військової точки зору це абсолютний нонсенс і абсурд. Хотів би нагадати, що, насправді, той же Обама і віцепрезидент Байден, коли сталася трагедія МН17, абсолютно не відреагували на те, що треба було відразу жорстко припинити. Тобто війну можна було припинити, наприклад, у липні 2014 року, якраз після того, як Путін власним наказом зробив цю трагедію реальною. Тобто збити цивільний літак в небі України російською системою ППО "Бук".
Що стосується НАТО. Якщо говорити про ситуацію з заявою Байдена, то я, чесно кажучи, трохи в шоці. Тому що навіть Генрі Кіссінджер, який колись придумав формулу "фінляндизації" України, наприкінці свого життя сказав, що він помилявся. Що Україну треба негайно приймати до НАТО. Це те, що Україна завжди казала. На жаль, цього не сталося. Повертаючись і до Бухарестського саміту, і потім кожного року після Бухарестського саміту нам нагадували, що в заключному меморандумі Бухарестського саміту написано: "Україна і Грузія будуть членами НАТО". Після того, прийшло дуже багато часу, нам кожного разу говорили про якісь причини – то корупція, то недостатня взаємосумісність, то ще щось. І в цьому, насправді, і полягає страх. Тому що початок навіть прийому України в НАТО означає остаточний сигнал Путіну, що Україна належить сім'ї вільних народів. Поки Україну тримають за дверима, Путіну дають шанс. Тобто це начебто маневр у торгах. Кожного разу, коли кажуть, що Україна майже вже, але ні – це означає, що наші західні партнери все ж таки сподіваються, що раптом виникне ситуація, коли українці самі здадуться і можна буде поторгуватися Україною. І це мене найбільше бентежить. Що ніяк вони не можуть ухвалити це рішення, яке вони ухвалили, наприклад, стосовно Польщі, Чехії, Угорщини. Далі пішли інші країни колишнього Варшавського договору. А Україну вони ніяк не можуть для себе визнати остаточно країною, яка належить до сім'ї вільних народів. І це головна проблема. Я сподіваюсь, що ми це вирішимо. Саме українці це вирішать за рахунок того, що ми переможемо. І у будь-яких скептиків в Європі не залишиться жодного виходу, щоб сказати, що Україна дійсно – Європа.
Михайло Самусь. Фото: facebook/ICDS.Tallinn
ЗСУ створюють санітарну зону на 50 кілометрів вглиб території Росії
Доводилося чути, що удари по Харкову остаточно переконали Байдена надати дозвіл на застосування зброї по території РФ. Так це чи ні? Що ви думаєте?
Не тільки Байдена. Пам'ятаєте Макрона з картою. Він вийшов разом із Шольцем, показав карту і на пальцях показав, що неможливо воювати однією рукою, грубо кажучи. Тому що з військової точки зору, коли розвідка доповідає, що противник формує угруповання, яке має наступальний характер, то це угруповання треба розбивати і знищувати до того, як воно почало виконувати свої задачі. Тобто проводити свою наступальну операцію. У нашій же ситуації абсурд. Якщо російський військовий за 50 метрів за державним кордоном України, то він, на думку наших західних партнерів, не був легітимною ціллю. Тобто він міг там розбудовувати будь-яку військову інфраструктуру, формувати будь-які наступальне угруповання, і ми не мали права бити по ним. З військової точки зору – це абсурд. Із геополітичної я, звісно, можу зрозуміти, тут можна багато аргументів навести. Але нарешті і Байдену сказали, що так неможливо продовжувати. Тому що росіяни дійсно знищують друге місто України за чисельністю населення. А Україна не може знищувати ту військову інфраструктуру, яка знаходиться навіть за 50 км від Харкова. Тобто, що зараз відбувається? Українські Збройні Сили створюють санітарну зону, як того хотів Путін, на 50 кілометрів від кордону України вглиб території Росії.
Успішні дії ЗСУ різко знизили ймовірність наступу російських сил на Сумському напрямку
Нова тактика ЗСУ, які почали активно використовувати західну зброю по військових об'єктах РФ, показала непогані результати. Чи можна вважати, що це лише початок і далі у нас відкривається велике поле для застосування зброї?
Я вважаю, що цей дозвіл чи цей новий підхід наші західні партнерів не створив умови для української нової тактики. Тактика звичайна. Абсолютно природно у військових операціях виявляти угруповання противника і знищувати його до того, як він почав діяти. І хочу підкреслити, що цей дозвіл і дуже успішні дії українських військ різко знизили ймовірність наступу російських сил на Сумському напрямку. Тому що українські сили зараз почали знищувати російську інфраструктуру, війська і на сумському напрямку. І я впевнений, що зараз також різко знижується ймовірність використання білоруської території. Тому що до останнього моменту Путін намагався "вкатати" Лукашенка для того, щоб він дозволив знову провести кілька операцій на кількох напрямках з білоруської території, бо це якраз би вкладалося в нову стратегію збройних сил Росії – розтягувати наші резерви. Уявіть, що ще на тисячу кілометрів наш фронт розтягується, це величезний виклик для України з її ресурсами. Тепер Лукашенко має подумати, я думаю, разів 500 для того, щоб зрозуміти, що як тільки з білоруської території зараз щось полетить, щось піде чи поїде, то відразу у відповідь полетять, можливо і на всю глибину, HIMARS, артилерія, наші дрони, які вже мають дальність 2 тис кілометрів. Тобто під ударом буде і Мінськ, і його всі резиденції, бункери і так далі. Для нього це буде крах, якщо він додумається піти на поступки Путіну.
Інтереси Китаю протилежні українським інтересам
Менше ніж за 2 тижні у Швейцарії буде Глобальний саміт миру. На нього Росію теж не запросили. Причини, я думаю, відомі. Ваша думка щодо цього? І як ви б прокоментували спроби Китаю, Бразилії організувати щось паралельне?
Якщо говорити про Китай, то у нас багато ілюзій існує стосовно цієї країни. Національні інтереси Китаю протилежні українським інтересам. Китай майже офіційно вважає нас маріонетками Сполучених Штатів, а в стратегічному змаганні за світове економічне, геополітичне лідерство Китай волів би, щоб США програли, втратили свій вплив. І тому вони розглядають поразку України саме з цієї точки зору. Взагалі-то вони були б дуже раді, якби план Путіна з окупації України "за 3 дня" вдався. Вони були б дуже раді, тому що це відкривало б можливість для просування їхніх глобальних планів. Зараз, звісно, для них не найкраща ситуація, бо українці не здаються. Але що таке припинення війни у логіці Китаю або інших країн, які намагаються демонструвати свою нейтральність? Це капітуляція України. Тобто, для них припинення війни – це, як вони кажуть, врахування інтересів Росії. Вони говоримо про повагу до територіальної цілісності і суверенітету України, але кажуть, що давайте ще будемо враховувати інтереси Росії. А інтереси Росії полягають у тому, що треба забрати Крим, не допустити участь України в НАТО, в ЄС, і взагалі, щоб Росія тут встановила свій порядок. Для китайців це нормально. Вони вважають, що українці мають підпорядковуватися російським інтересам. Це, звісно, маячня і абсурд. Але у нас про це забувають і навіть вважають невдачею, що Китай не приїде на Саміт миру. Нічого страшного. Ця країна має інші інтереси і має на це право. Тому те, що на саміті в Швейцарії буде більше 100 країн, які, очевидно, розділяють погляди України, я думаю, це величезний успіх. І не треба вважати, що треба зібрати усіх. Китай каже, що він нейтральний, але він обрав свою сторону. Тому тут нічого страшного немає. Ми вважаємо, що наша позиція правильна. Ми не здаємося. І ми кажемо, ми не будемо приставати на ідеї будь-якої капітуляції в угоду інтересам Китаю, Росії чи інших країн.
