Ілюстративне фото: facebook/Ministry.for.restoration
Експорт – це відображення процесів всередині економіки
Інтернет-видання "Європейська правда" пише про історичний розрив між експортом та імпортом в Україні. Востаннє такий був у 2005 році. Поясність передусім, що це за процеси відбуваються? Це погано чи добре, і які висновки варто зробити?
Журналісти знають, що для того, щоб прочитав читач, треба зробити яскравий заголовок, на який обов'язково людина поведеться. Тому це трохи пафосна назва про історичний розрив. Він не є історичним розривом, він закономірний. Тому що експорт – це відображення тих процесів, які йдуть всередині економіки. І якщо у нас сьогодні машинобудування або припинило своє існування, бо заводи просто розбиті, або переорієнтувалося на потреби військово-промислового виробництва і виробляє зброю, то воно не йде на експорт. Хоча, з іншого боку, зараз з'явилася нова тенденція. Я спілкувався із декількома виробниками БПЛА і вони вже везуть на виставки зразки українських БПЛА та готові їх продавати після війни у Європу. Це буде конкурентоздатна продукція, але трошки пізніше. Тому те, що зараз відбувається з експортом – це пряме відображення тих процесів, які в нас ідуть.
У нас гарно працює сільське господарство. Ця продукція затребувана у світі, вона складає зараз 70% нашого експорту. Хімічні заводи стоять, а якщо і роблять, то тільки для внутрішнього споживача. Тому експорт мінеральних добрив не працює, його сьогодні просто немає. І так можна йти далі. На жаль, у тимчасово окупованому Маріуполі залишилися 2 металургійні гіганти – завод Ілліча та Азовсталь. І на сьогодні кількість металу, який експортувався, теж різко впав. Гарно це чи погано? Я б сказав, що це трошки не професійний підхід до оцінки економіки, бо це завжди складні процеси. Із одного боку, звичайно, ми хочемо експортувати більше і на цьому заробляти. Так, можна погодитися, що у нас є певна економічно установлена думка, що більше експорту – це добре, а більше імпорту – це погано. Але, наприклад, США є споживачем 70% імпорту, який виробляється у світі. І нічого. Тобто країна живе, і не просто живе, а живе дуже добре. Так може питання не в тому, скільки вивозимо і скільки завозимо, а питання рівня життя в Україні. Якби ми мали вищий рівень життя, то багато товарів не треба було б вивозити, ми б їх спожили тут. Наприклад, можна вивозити зерно, а можна зерно перемолоти у борошно, із борошна спекти хліб, печиво і продати тут. Для цього треба, щоб був кращий рівень життя. Відповідно, ми повинні для себе робити висновок, що експорт – це добре, за нього треба боротися, але треба думати про власне населення, щоб воно мало вищий рівень життя. Споживання тоді буде вищим і не треба буде вивозити. Тоді морозиво, лохину, масло, м'ясо, тобто те, що ми вивозимо, можна спожити в Україні. Тому, коли ми говоримо добре це чи погано, то з економічної точки зору це завжди питання відносне. І тут є інший ризик. Експортоорієнтована економіка залежить від зовнішнього світу. Ціна упала на зерно – значить доходи зменшилися. Фермери заблокували кордон – зерно на грані того, що може згнити. Тобто, коли ми ось так зав'язані, то є певні ризики. Тому, звичайно, краще працювати над тим, щоб наше власне населення мало вищий рівень життя і могло більше споживати.
"Час євроілюзій" і "холодний душ"
Ви згадали аграрну тему і блокування кордону. Чи можна цей фактор назвати непередбачуваним і чи можна наперед передбачити, щоб подібних ускладнень не виникало?
Коли ми підписали Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС, у нас був певний час (2017-2018 рр), який називали "час євроілюзій". Мовляв, для нас відкрилися ринки, ми рвонемо, будемо там усе продавати і все буде супер. Ми тоді проводили Форум експортерів і запросили директорів департаментів Єврокомісії. Вони тоді виступили і зробили "холодний душ". Вони сказали, що так, Угода про зону вільної торгівлі відкриває для вас можливість експортувати, нехай квотовано, але безмитно продукцію. Але ви повинні знати, що ви не виробляєте жодного товару, який не виробляють у Європі. Якщо ви хочете продати товар у Європі, а європейський ринок дуже цікавий, бо він конкурентоздатний, грошовитий і купівельна спроможність населення більша, то ви повинні продати його по кращій якості й по нижчій ціні. І ви повинні переконати європейця, чому він повинен купити шоколад український, а не бельгійський. І ця ситуація із блокуванням зерна – це був певний тест на наше входження до європейської спільноти. І виявилося, що наш основний партнер Польща, на якого ми покладали надію, не такий надійний союзник. А Румунія, із якою були прохолодні відносини, особливо після ситуації із островом Зміїним, коли ми судилися в міжнародному арбітражі, виявилася більш надійним і порядним партнером. Більше того, побудували великий термінал для перевалки агропромислової продукції на кордоні Молдови. За європейські гроші будують велику автостраду. Порти Констанци працювали на перевалку української агропромислової продукції. Для нас це був якраз тестовий варіант розуміння, що на нас чекає, що продавати. І висновок такий – продавати зерно це добре, але краще продавати макарони.
Український експорт лохини зріс у десятки разів
У яких сферах ще нам доведеться проходити подібні тести?
Український експорт лохини зріс у десятки разів. Ми конкуруємо з поляками. Нас не впустили поляки, тому що вони блокували і польський ринок для нас не дуже цікавий. У результаті українці у 18 разів збільшили експорт лохини у Німеччину. І по суті видавлюють звідти польських виробників. Так що наступне блокування кордону буде польськими виробниками лохини.
А що буде із ціноутворенням на лохину, чи буде так само вигідно її експортувати і що на це скажуть наші партнери, не тільки поляки?
Партнери у Німеччині поки що мовчать і споживають. Ми ніде не чули, щоб вони виступали і казали "досить, не везіть". Тут уже працює конкурентне і ринкове середовище. Якщо пропонується хорошої якості за трошки нижчою ціною, то, звичайно, що торгові мережі будуть брати. Я наведу інший приклад. Одеський консервний завод зараз експортує в Італію, Німеччину, Іспанію консервовані помідори без шкірки у власному соці українського виробництва. Це чисто одеський варіант. А там навколо є велика українська діаспора, є споживання. Тобто є ринок, на нього вони зайшли і постачають. Постачають томатну пасту, конкурують з італійцями, які традиційно роблять для піци томатну пасту. Тому, це все ринок. І до речі, ми як споживачі зацікавлені у тому, щоб був експорт в ЄС, тому що виробник продукції повинен мати сертифікат якості. І ми з вами будемо споживати якісну продукцію.
Михайло Непран. Фото: facebook/TppNepran
Перші місця імпорту зараз посідають товари для фронту
Яка ситуація з імпортом? Чи легше стало тим, хто заходить до України?
У нас зараз імпорт йде, я б його умовно назвав, "військовий". Тому що, у першу чергу, це йде забезпечення потреб Військово-промислового комплексу. Це паливо, це машинобудування, тобто запчастини для потреб війни. Та ж побутова техніка. Предмети розкоші або люксовий сегмент (оливкове масло, хамони, коньяки, вина) посунулися значно вниз. Зараз перші місця імпорту посідають товари, які йдуть на забезпечення фронту.
Із точки зору законодавчого регулювання потрапити на український ринок так само проблематично, як і нам вийти на європейський? Чи до нас легше завести товар?
Чиновники із Єврокомісії нам тоді сказали, що ми повинні пам'ятати, що цей рух двосторонній. Як наші товари йдуть у Європу, так і європейські товари можуть прийти в Україну. І, чесно кажучи, це буде велика конкуренція. За великим рахунком, якихось законодавчих обмежень чи великих проблем, щоб зайти імпортерам у нас немає. Оскільки ми взяли на себе зобов'язання, вступаючи у СОТ, і підписуючи Угоду про зони вільної торгівлі. Тут дзеркальний варіант. Питання в іншому. Чому їх досі у нас немає? Тому що у нас поки що низька купівельна спроможність населення. А вони прораховують, який буде середній чек покупки у магазині. Якщо вони бачать, що рентабельно, то відкривають. Тому як тільки ми почнемо жити краще, до нас одразу прийдуть великі європейські й міжнародні компанії. Конкуренція загостриться і нам як споживачам буде краще.
Європейський ринок став для нас ключовим
Якщо підсумувати, то в яких країнах наших товарів і продукції зараз найбільше, і що саме ми передусім експортуємо?
57% агропромислової продукції – це Європейський Союз. Він лідер. Звичайно, змінилися країни. У нас до війни традиційно був Китай, Індія споживала, Близький і Середній Схід, Північна Африка, той же Єгипет. Але європейський ринок став для нас ключовим. Якщо порівняти до 2014 року, до початку військової агресії, то у нас СНД тоді була 60%. Зараз СНД посідає лише 5-7%.
