Ілюстративне фото: meduza.io
Нічого нового не прозвучало
Давайте спершу проаналізуємо саму "інавгурацію". Як вона відбувалася і які заяви пролунали від Путіна? Чи є щось, на що варто звертати увагу в контексті аналізу тактики росіян найближчим часом?
Сама "інавгураційна" його промова була доволі коротка. І, насправді, нічого нового у ній не прозвучало. На самому початку був реверанс у бік тих, хто бере участь у війні проти України. Були заклики Заходу до рівноправних перемовин щодо перерозподілу світобудови, світопорядку на рівних умовах. Знову було видно меншовартісність російської еліти. Вони постійно говорять про чванство Заходу, про його зверхність по відношенню до них, а вони хочуть рівноправ'я. Це червоною ниткою проходило через спітчі Путіна і ці 2 роки, і до цього, і зараз він просто повторив це тезово.
Про що він більше став говорити? Це не просто про традиційні цінності, а про демографію, про збереження народонаселення, як він висловився. І в цілому вони постійно цю тезу в тому чи іншому вигляді повторюють, що, повернувшись до традиційних цінностей, жінки мають народжувати 7-8 дітей, а то і більше. І зараз навіть у цій короткій промові знайшлося місце для тези про "державу-цивілізацію". Із цим постійно бігав Олександр Дугін і схожі на нього. А зараз про "державу-цивілізацію" почав повторюватися більше Путін. Тобто йому приємніше говорити про себе не просто як про голову якоїсь держави, а цілої цивілізації. Тому цю тезу вони почали більше активно розкручувати. А загалом прослідковується перемикання загального дискурсу на нематеріальні, якісь метафізичні чи навіть філософсько-містичні сутності. Але всіх їх об'єднує перемикання суспільної уваги на нематеріальні сутності. Це головне. А підвищення податків, цін, зниження купівельної спроможності рубля, зарплат і пенсій – це лише мирське, прийдешнє. Головне – оці нематеріальні цінності. І дійсно ми це бачимо вже останній рік, коли стало зрозуміло, що ця війна надовго, що російська економіка має перебудовуватися на військові рейки, а відповідно будуть створюватися дисбаланси. А це і добробут росіян. Відповідно, стратегічний наратив – треба терпіти заради оцих вічних сутностей.
Представники яких країн все-таки приїхали на цю "інавгурацію"? І чи варто тут виділяти Францію?
Словаччину та Угорщину ми можемо не згадувати. А щодо Франції, я не думаю, що з цього треба робити якусь сенсацію. Франція має свої амбіції, Макрон намагається грати лідерство на європейському континенті, у міжнародній політиці. Він намагається повернути Франції чільне місце. І направивши туди свого посла, я не думаю, що він перейшов якісь рамки вседозволеності чи якийсь загальний європейський вектор ставлення до Росії. Тому, я не думаю, що на це треба дуже сильно зважати.
Війну війною він не називав
У своїй промові Путін про війну говорив, про Україну особливо не згадував. Чому?
До речі, це цікавий бік цієї "інавгурації". Якщо подивитися на трансляцію і подивитися на те, які гості стояли у перших рядах і на кому акцентували увагу режисери трансляції, то якраз військових, саме у військовій формі, було не так вже й багато. Їх було буквально кілька людей. І якщо не знати контекст, то не можна сказати, що це воююча країна, і військові – це нова еліта РФ. Ми якраз бачимо, що геронтократія, як була, так і залишається. Матвієнко, Володін, і всі, хто стояли у перших рядах і є формуючими політиками, чиновниками нинішньої Росії, їм далеко за 60, а деяким вже за 70 років. Молодих чи середнього віку військових там було дуже мало. Тому оцей "черговий пірует" щодо СВО був дуже швидким. Далі він пішов про суверенітет, про рівноправ'я із Заходом, про народонаселення, про велику мету Росії, що вони стануть сильніші. Але війну війною він не називав. Він більш цинічно сказав щодо історичних земель. Мовляв, ми раді вітати наші історичні регіони чи землі, які у своєму прагненні повернулися до Росії. І загалом була оця історичність, намагання показати "тисячоліття" історії російської держави. Тому війна – це просто один із етапів. Путін хотів донести, що всі ці труднощі, негаразди, в тому числі і великі втрати на війні, це лише камінчик великої історії, яка твориться зараз і яку через тисячу років будуть пам'ятати. Тому все, що переживається зараз, треба терпіти заради цього метафізичного містичного історичного шляху, на якому Росія, за його інтерпретацією, переможе. Це дуже важливо. Це переведення у нераціональний, надісторичний, надбуденний рівень, коли всі негаразди – мале і неважливе, а ця велика мета – важлива.
Олександр Шульга. Фото: facebook/Мілітарі Медіа Центр
Росія всіма силами намагатиметься зменшити представленість на Саміті миру Глобального Півдня
Згадував він і закликав пам'ятати про трагічну ціну внутрішніх смут і потрясінь. Це він мав на увазі "пригоженський заколот" і події минулого року? Чи доречно взагалі бодай потенційно про це думати?
Тут дуже важливий аспект щодо Глобального Півдня, щодо намагання Росії бути лідером незгодних і незадоволених своїм місцем у цій світобудові, у світовій економіці, у світовому розподілі ресурсів. Це Росія якраз намагається зробити. Але в чому мінус і системна проблема Росії і не лише? Проблема в тому, що ці держави чи альянси із спільного мають лише незадоволеність своїм місцем у цій системі. Наприклад, радикальний ісламський Іран, Китай, який дійсно є країною цивілізації на відміну від Росії, Північна Корея зі своєю фанатичною диктатурою, і Росія як країна-імітація цивілізації. Тому, якщо готовити про цю нову "вісь зла" і про Глобальний Південь, то їх дуже важко порівняти. І тут Росія намагається дійсно грати одразу різновекторно. Тому у цьому контексті дуже важливий якраз оцей Саміт миру і підготовча робота, яка робилася Україною. І загалом те, що Зеленський все ж таки це проштовхнув – це дуже важливо. Бо насправді Глобальний Південь дуже неоднорідний, він може дослухатися не лише до Росії. І аргументами може бути не лише певна незадоволеність своїм становищем зараз, а й інші аргументи. Тому те, що відбуватиметься 15-16 червня, я впевнений, Росія буде всіма силами намагатися зірвати і, в першу чергу, зменшити представленість там Глобального Півдня. Тобто ми розуміємо, що там будуть європейські країни, США, інші країни, які є відкритими союзниками України. Але головне завдання – інші країни, які намагаються тримати нейтралітет. Бо ці країни Росія буде намагатися переконати не їхати на цей Саміт миру.
Що стосується смут? Погоджуюсь, що цей заколот (Пригожина – ред.) дійсно мав дуже серйозний вплив на російські еліти і на самого Путіна. Оскільки він дуже яскраво показав розбіжність, яку в соціології називають "формальна підтримка" і "справжня, дієва підтримка". Тобто, одна справа, коли рівень твоєї формальної підтримки може бути 80%, а зовсім інша – коли на Москву їде кілька сотень або тисяч "вагнерівців" і твоя підтримка серед суспільства кудись поділась. Тому дійсно це мало свій дуже серйозний ефект.
І ще одне. Я не хочу зараз говорити "про 2-3 тижні максимум", про "треба потерпіти" і "скоро режиму Путіна кінець". Але, що ми спостерігаємо в наших дослідженнях і що бачимо із загальної російської картини? Є, умовно кажучи, три сутності серед яких створюються дисбаланси – російська можливість підтримувати макроекономіку, російська можливість продовжувати цю війну і нарощування конфронтації з Заходом і, третє – російське суспільство, його добробут. Тому ці три сутності призводять до того, що дві з них (економіка і можливість росіян підтримувати своє благополуччя) будуть страждати. Відповідно, це впливає на соціально-політичну стабільність режиму. Крім того, страждає не лише російське суспільство, а й еліти. Оскільки підвищення податків, поборів чи зборів, особливо із сировинних секторів економіки, нікуди не дівається і буде наростати. Наприклад, Газпром, який був одним із лідерів зі сплати податків, зараз демонструє понад 600 млрд рублів збитків. Тобто ми розуміємо, що він скоріше за все скаже, що ми поки сплачувати податки не можемо. Куди прийдуть за податками? До прибутків із нафти? Тобто так чи інакше та чи інша частина російської еліти буде незадоволена. І так далі. Цей ефект буде наростати, і це незадоволення є багаторівневим. Це не лише бурмотіння на кухні російських обивателів, які незадоволені курсом рубля чи зниження своєї купівельної спроможності. Це також цілі пласти еліт, фінансово-промислових груп, які постійно мають спонсорувати цю війну, перебуваючи і так під санкційним тиском і всіма іншими негативними ефекти цієї війни. Тому дійсно ці дисбаланси благополуччя Росії, різних груп і підтримка цієї війни, яка є запорукою підтримання цього режиму, будуть у постійному діалектичному процесі і тримати цей баланс буде усе складніше.
