Колаж Суспільне Культура
Ін'єкція сили від Шевченка
— Можна як завгодно ставитися до постаті, яку ми зараз будемо обговорювати, применшувати чи перебільшувати її значення, канонізувати цю постать. Єдине, чого не можна зробити, – оминути Тараса Григоровича Шевченка 9 березня.
Не можна оминути і не треба. Взагалі нам настільки зараз потрібна якась ін'єкція сили і її треба десь брати. Не факт, що всі з ранку до вечора ходять з томиком "Кобзаря" і читають його за сніданком і перед сном. Але пам'ятати просто, що воно є, варто. Мене в напівіноземній збірній аудиторії тут у Києві раптом питають, як розповісти нашим друзям-іноземцям, навіщо нам та їм сьогодні Шевченко? Це було десь рік тому. Я кажу: "Дуже просто. От вони хочуть зрозуміти, чому Україна не впала "за три дні" й не впаде за три роки і, вірю, ніколи не впаде? Хай читають Шевченка". І я переконаний, що це не пафос, а цілком адекватна відповідь.
— Тобто там справді є відповідь на це запитання?
Я переконаний. Можливо, не аж таке вже вербальна, але енергетична, безумовно. А далі можна дуже легко пояснювати, чому саме. Шевченко був першим, хто, по суті, сформулював формулу нації. Станом на початок ХІХ століття нація була ще дуже свіжою вигадкою. Не було націй до того.
Сформулював оцю формулу нації для українців
— Не української, а взагалі?
Взагалі націй не було. Вперше нація постала у французів після французької революції за 21 рік до народження Тараса Григоровича. До того були піддані різних монархій і Сполучені Штати Америки як перший вдалий приклад такої республіки. Я не кажу про республіки-міста в середньовічній Європі, не кажу про Нідерланди. Я кажу про приклад, який масштабується. Шевченко був ровесником "весни народів" і він сформулював оцю формулу нації для українців, тому що українці були, а української нації не було. Були окремі пани, колишні козаки (тому що всі реєстрові козаки в імперії автоматично надобували дворянського статусу) і селяни, гречкосії. Це були два різні світи, які інколи перетиналися, а інколи — і ні. І чим далі, тим менше вони перетиналися, тому що історична пам'ять про єдність відходила в минуле, а чим її підживити практично не було. Дві-три книжки. І тут з'являється отака постать геніальна, незалежно від того, наш він співвітчизник, нашою мовою він писав і розмовляв. Просто він геній за фактом, за своєю енергетикою.
— Як можна оцінювати побутовий, життєвий шар шевченкової біографії?
Оця, з одного боку, профанація занурення генія до нашого побутового рівня, вона, з іншого боку, і не така шкідлива за великим рахунком, бо від Тараса Григоровича не убуде. Він був живою людиною і на це довгий час було табу в суспільстві свідомих українців, значною мірою через те, що, ну, по-перше, символ, і коли вся ця система світоглядна україноцентрична під загрозою, то потрібно щось таке сакральне. Можливо для частини це є таким замінником релігії. Тим, хто не вміють просто собі вірити, потрібно щось таке язичницьке. А в даному контексті це 100% язичницький культ. Побутовий, життєвий шар шевченкової біографії дуже людяний і чарівний. В цієї людини не було якоїсь миті, коли можна було сказати, що оце "от настало щастя, зупинися". Але ця людина, тим не менше, вміла радіти життю, як мало хто, і жартувати, і кепкувати, і з себе самого кепкувати. Згадайте цей знаменитий тепер уже малюнок, де він голий в плащі, в середньовічному береті. Це ж треба було дозволити собі й самоіронію.
Юрій Макаров. Фото: Анастасія Мантач для Суспільного
Опопсовіння значно краще, ніж обронзовіння
— Тому Шевченко з усім притаманним йому арсеналом засобів виражальності, пов'язаних із пристрастю до життя, все ж таки дуже живий. В які способи оцю пам'ять можна сьогодні рекультивувати?
Знаєш, дуже важко. Я стежу за черговою суперечкою в фейсбуці про "Розстріляне відродження". Такого запасу недоброзичливості, як в сучасному українському свідомому і україноцентричному суспільстві, на жаль, годі шукати. Люди не готові протягнути одне одному руку, люди не готові оцінити чужі зусилля. Вони чіпляються до якихось похибок, вад, якихось невдалих рішень, в першу чергу тільки на них звертають увагу. Я не кажу всі, але значна частина.
І якщо просто так енергійно працювати з образом Шевченка, то це буде зустрічати відповідну реакцію "борцунів". Цього не уникнути, але все одно з цим треба рахуватися. Що стосується нашої здатності охопити, ти знаєш, в країнах з трьохсотрічним газоном, там воно вже наросло, цей гумус. Їм не треба перевідкривати з нуля і відкривати Америку, тому що воно вже в них "зашито" там на рівні прошивки програмної з моменту випуску. Але у нас не така вже безнадійна ситуація і якщо одного чудового дня з'явиться якийсь пазл або "лего" із портретом Шевченка, я не сумуватиму, навпаки. Я переконаний, що опопсовіння значно краще, ніж обронзовіння.
Усунув останню "білу" пляму на мапі Євразії
Я згадаю програмний вірш, який, звісно, що всі знають, написаний за три роки до арешту, тобто ще зовсім молодою людиною, але разом із тим уже поетом, що склався.
"Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!"
Таких рядків у світовій поезії немає. Людина, яка от щойно починає жити і боїться, що вона не проживе не просто гідне життя, а життя генія, доля. Розумієш, це вибір свідомий. Як художник, він описує, уже на заслані, альтернативу, що було би, якби оця от зла доля його не спіткала. А з другого боку ми можемо згадати, наприклад, Стендаля. Як він страждав від того, що він не живе в епоху подвигів Наполеона, і що він не може стати якимось французьким Марком Брутом. Бо от там була б доля.
І у Стендаля не було такої яскравої долі (як у Тараса Шевченка — ред.). Тому що окрім гойдалок від кріпаччини до модного художника і поета, солдата колоніальної армії, він поставив останню крапку на білій плямі на мапі Євразії. Аральське море на той момент було мало не єдиною... Мало не єдиною ділянкою, не нанесеною на мапу. І це епоха великих географічних відкриттів, яка закінчувалася, і він до неї доклався. Це ж фантастика.
"Усі, хто вслуховується у Шевченка, заряджається новаторством"
Шевченко – новатор. Шевченко – модерніст. Шевченко – авангардист. Він ламає правила. В мене зараз вийде книжка, де я про все це коротко, але тим не менше, як мені здається, переконливо пишу. Він зарядив оцим от своїм новаторством, в принципі, досить консервативну українську культуру, якщо не рахувати її самісінькі початки. Скажімо, Котляревський хіба не новатор? Новатор. Хіба не авангардист? А хіба там Леся не новатор? Хіба Леся не модерніст? А Кобилянська, а Стефаник, а Франко? Це я до того, що всі, хто насправді живиться, як мінімум, не за сніданком і не на ніч, а вслуховується і вдивляється в Шевченка, він заряджається оцим новаторством. Я переконаний, що без нього цього регістру в нашій культурі і свідомості не було б, або він би був значно слабше виражений.
