Фото: armyinform та Радіо Культура
Всеукраїнській ветеранський форум "Коло побратимів" відбудеться у Моршині з 30 вересня по 1 жовтня, де самі ветерани, а також люди, які віддають себе ветеранській справі — психологи, реабілітологи, правники, адвокати, хірурги, волонтери, громадські активісти — будуть думати разом, як жити нашим зраненим ментально і фізично ветеранам, аби відчувати свою потрібність, затребуваність, важливість для держави. Почнімо з розповіді про те, як народилася ідея форуму.
Галина Плачинда: Я далека від фронту в прямому і переносному сенсі. Але, попрацювавши в Міністерстві ветеранів, зрозуміла, як багато в цій царині глобальних проблем. Ми зараз проходимо досвід, якого не має жодна країна в світі. За приблизними підрахунками 10 відсотків нашого населення — це ветерани, люди, які пройшли через бойові дії. І всі ми зараз проходимо шлях проб і помилок. Держава тільки пробує і намагається щось робити в цьому напрямку. Але ми працюємо не "в пику" якимось державним інституціям, ми хочемо разом з ними в єдиному пориві спробувати знайти шляхи вирішення актуальних проблем.
Організувавши форум, я отримала шалений відгук. До нас їдуть гості з Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Луцька, Івано-Франківська, Львова, Києва. Люди самі пропонують приїхати, щоб поділитися власним досвідом. Але головне — ми запрошуємо ветеранів. Це наша слухацька і глядацька аудиторія. Наша ідея, щоб ці люди, нехай їх буде і небагато, отримали життєво необхідну, практичну, корисну для себе інформацію. Якщо вони почують на форумі те, що допоможе їм в реалізації та відновленні, я буду щаслива.
Ми намагаємося знайти цю дорожню карту, як цим людям потім жити, адаптуватися і реінтегруватися в суспільство. А суспільство також повинно навчитися жити поруч з ветеранами. Це неймовірно складна тема. І це має бути рух в двох напрямках. Ми не повинні нічого вимагати ні від ветеранів, ні від суспільства. За цим має стояти держава, яка повинна розробити державну потужну програму або політику з вшанування і огероювання цих людей.
Має бути беззаперечна і безумовна шана на державному рівні до всіх наших ветеранів. Вони всі герої. Ми повинні вчитися жити в одному суспільстві, сильному суспільстві, нерозідраному, нерозколотому, неполяризованому, здоровому ментально і фізично. Як це все зробити — ми будемо намагатися зрозуміти на форумі. Бо відповідей поки що не знає ніхто.
Що вас, Олено, змусило долучитися до Всеукраїнського ветеранського форуму?
Олена Герасим'юк: Хочу почати з подяки організаторам, бо і карантин, і повномасштабна війна трохи нас розсіяли. Тож ми дуже раді об'єднатися довкола цієї воєнної теми для того, щоб насамперед поділитися досвідом.
У мене є кілька подій на цьому форумі. Перша, і основна — це читання з ветеранкою і моєю подругою Яриною Чорногуз. Інші події стосуються соціальної та психологічної адаптації ветеранів. Я також з цікавістю хочу послухати своїх колег і з цивільного життя, і з військового. На мою думку, суспільство не повинно вчитися жити з ветеранами. Не потрібно визначати їх, як проблему. Суспільство повинно вчитися жити з наслідками війни. І це чекає буквально кожного. Відповідно, будувати стратегію і способи руху далі — один з головних моментів, на який ми всі маємо звертати увагу. Такі форуми, як "Коло побратимів" — це дуже цікавий шанс для всіх нас, оскільки тут під спільним знаменником зустрічаються абсолютно різні фахівці. Це схоже на хаотичну добірку, але цим вона і цікава — будуть люди з різними векторами, різними поглядами на ці проблеми.
Які теми будуть обговорюватися на форумі?
Олена Герасим'юк: Для мене, як для ветеранки, важливі всі заявлені теми. Тому що буквально кожна з них — і соціальна адаптація, і робота, і відпочинок, і подальше життя — вони всі стосуються повернення з війни. Це актуально в глобальному плані, не тільки для ветеранів, а й для їхніх родин, для їхнього оточення. Говорячи про ветеранів, ми насправді маємо на увазі досить широке коло осіб. Це всі, кого торкнулася війна. Приміром, мінно-вибухова травма — це зараз не лише проблема ветеранів. На жаль, це стосується і цивільного населення, і що найболючіше — дітей. На цьому простому прикладі ми бачимо, як патерн допомоги ветерану поширюється на значно ширше коло.
Дивлячись на приклади інших країн, ми бачимо, що цивільні міністерства в світі також залучені в "бойову" тему. Наприклад, в США цивільні клініки завжди охоче беруть ветеранів зі складними травмами для того, щоб мати кейси, досвід роботи з подібними травмами у цивільних. Це все досвід. Але в Україні ми стикнулися з тим, що у нас цього досвіду дуже багато. Думки і досвід наших фахівців дуже цікаві за кордоном. Наших медиків постійно запрошують на різні форуми. Наприклад, парамедика добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри" нещодавно запрошували до Японії розповісти про мінно-вибухові травми. Унікального досвіду у нас справді дуже багато, і це те, що вивищує нас на голову за наших колег з інших країн.
Галина Плачинда: Хочу стисло озвучити програму форуму. Він триватиме два дні. Перший день — дискусійний: дискусійні панелі, дискусійні та інформаційні блоки. Їх буде три. Перший блок — правовий супровід ветеранів та членів їхніх родин. Другий блок — соціалізація і соціальна реінтеграція — все, що стосується відновлення людини. Третій блок — це соціальні програми, які впроваджуються в громадах. Це дуже важливий нюанс — до нашого форуму долучаються місцеві громади. Це симбіоз громадянського сектору — фахівців, медиків, психологів, правників, і територіальних громад, які вже так само мають свій досвід, свої напрацювання. Є громади, які дуже активно працюють з ветеранами, розробляють свої місцеві програми і успішно їх впроваджують. І все це симбіоз. Я б не розділяла, приміром, законодавчий напрямок з медичним. Це все працює в комплексі. Як правильно зауважила Олена, у нас досить хаотичний підбір спікерів. Але ми просто намагалися залучити якнайширше коло людей, які працюють з больовими точками ветеранів та їхнього оточення. У нас будуть і директори реабілітаційних центрів, і медики, і психологи. Також на форумі буде арт-терапія. І найцінніше, як на мене, те, що спікери форуму — це самі ветерани. Це той принцип, якого ми дотримувалися, організовуючи захід: перед ветеранами мають виступати ветерани. Серед наших спікерів є учасники бойових дій. Вони тепер консультують ветеранів в правових і юридичних питаннях. І це найболючіші питання. Це те, що зараз намагається запровадити Міністерство ветеранів — помічник ветерана.
У вас справді надважлива інформація звучатиме на форумі. Але важливо, щоб її отримали не лише його учасники.
Галина Плачинда: У нас є офлайн реєстрація, локації проведення форуму ми будемо надсилати з безпекових питань тільки після реєстрації. Але у нас будуть і онлайн реєстрація, і онлайн трансляція. А згодом на Ютубі ми викладемо всі матеріали форуму.
Ви, пані Олено, парамедикиня, яка свого часу розробила проєкт реанібусів для евакуації. Що дізнаються учасники форуму про здоров'я та реабілітацію ветеранів?
Олена Герасим'юк: Насамперед йдеться про порятунок і про перші протоколи. Наш батальйон "Госпітальєри" завжди дотичний до цієї історії. І це те, про що ми турбуємося щодо свого особового складу. Тому що, як відомо, добровольці не мають забезпечення, зарплатні і державної підтримки. Томі всі ці питання лягають на плечі особисто Яни Зінкевич, яка є незмінним командиром батальйону і штабу, який займається цими питаннями. Щодо реабілітації, ми дуже вдячні нашим партнерам, які завжди допомагають нам — це і державні клініки, і приватні центри.
Попри те, що відсутня якась чітка державна система, я бачу, що самі люди вже створили цю систему. І тепер, як на мене, держава має все це унормувати. Оскільки я волонтерю вже 10-тий рік, а на війні я більше 5-ти років, у мене є певні спостереження на цю тему. Добровольці донедавна були найбільш незахищеною воєнною категорією. Навіть право на УБД у нас з'явилося тільки в 2020 році. До того це було неможливо. Красномовний приклад — історія Героя України Святослава Горбенка, батьки якого в суді доводили, що їхня дитина загинула саме на війні. Він загинув від танкового уламка, захищаючи Донецький аеропорт. Сам факт, що він загинув на війні, юридично довести тоді було неможливо. На щастя, зараз ці речі вже в минулому. Зараз система більш виважена. І можливо певних законів ще бракує, але загалом тенденція позитивна. Держава йде назустріч людям, і я сподіваюся, що ця тенденція буде тільки розширюватися.
Яка зараз ситуація на першій лінії евакуації поранених?
Олена Герасим'юк: Складнощі є. Коли росіяни нападали на нас, вони розраховували на те, що у нас буде колапс усіх систем — економічної, медичної, соціальної. Що всього цього буде не вистачати, і, на жаль, поки так воно і є. На передових позиціях зараз дуже важливо підсилювати екіпажі тими речами, про які вони просять: ремонт машин, паливо, медикаменти, засоби швидкого порятунку. У нас є поняття "золотої години", і від того, наскільки ефективними будуть екіпажі на першій лінії, настільки ефективною буде реабілітація згодом. У нас були кейси, коли людина отримувала пошкодження спинного мозку, але завдяки тому, що парамедики вчасно зафіксували людину, вдалося її врятувати, і за це нам дякували колеги-медики. Адже у них завдяки цьому було менше роботи. Зараз великий шквал і приватних організацій, які цим займаються, і колег з-за кордону, але їх завжди, на жаль, не вистачає. Тому що йдеться буквально про мільйони постраждалих.
Не менш важлива і психологічна реабілітація ветеранів. Якими засобами вона нині реалізується?
Олена Герасим'юк: Насамперед розповім про свій проєкт, який я створила, як ветеранка. Коли я сама проходила психо-соціальну реабілітацію, мені давали багато інструментів, якими ми працювали з фахівцями. Серед них були метафоричні асоціативні карти ОН (Ох), які використовують практично всі психози, які послуговуються цими інструментами. Ці карти створені американцем, і що мене одразу почали тригерити — це триколор на прапорах. Для нас це маркер ворожого народу. І замість того, щоб послухати якусь розумну розмову зі своїм фахівцем, я думала тільки про те, навіщо мені це потрібно. Після цього з'явилася ідея, яку я запропонувала психологині Людмилі Новіцькій, яка мала 10 років польового досвіду та художниці Ірені Миколів, яку називають другим Нілом Хасевичем добровольчого руху, створити 4 колоди. Нині вже ними послуговуються психологи з усіх областей України.
Що це за інструмент? Це інструмент, яким можна користуватися і в полі, і в кабінеті, і на вокзалах в кімнаті очікування. Він дає можливість людині продумати свій бойовий досвід. Це дає можливість розповісти свою історію фактично навіть без слів. Фахівець допоможе визначити тригери, які людину чіпляють і заважають нормально жити. А далі можна вже працювати з цим вектором. Це гра, адаптована в українському форматі, і це наша абсолютна гордість, що на картах зображені всі види українського однострою, які були у нас впродовж війни. Це одночасно і художній проєкт, адже Ірена мала вже кілька окремих виставок цих робіт.
Наскільки ефективні інструменти арт-теріпії в реабілітації?
Олена Герасим'юк: Найважливіше — це намір людини стати на шлях здоров'я і турботи про себе. Будь-який інструмент не універсальний. Інструментарію має бути багато, для того, щоб підібрати для кожного щось своє: не хочеш малювати, послухай музику. Головне — це боротьба людини за себе. А їхній досвід — він нині надважливий для всіх нас.
На фото: Галина Плачинда
Одна з тем форуму — працевлаштування ветеранів. Розкажіть детальніше про цю платформу.
Галина Плачинда: На нашій третій панелі будуть спікери — представники громад, які вже працюють з ветеранами. На жаль, у роботодавців є якісь дивні упередження щодо "складності та некомфортності" ветеранів. На форумі ми будемо слухати про позитивні досвід людей, які працевлаштовують наших воїнів.
Як позбутися упередженого ставлення до ветеранів в суспільстві?
Галина Плачинда: Має бути єдина потужна державна політика, яка озвучить схеми співіснування суспільства і ветеранів. Держава має навчити суспільство поважати наших героїв. Як, наприклад, в Туреччині за образу Ататюрка ви опинитеся у в'язниці. Це мають бути абсолютно жорсткі запровадження. Бійці ЗСУ апріорі герої. Крапка. Всі кривдники ветеранів мають нести кримінальну відповідальність. Всі ці механізми мають бути чітко відпрацьовані державою.
