Мирослава Барчук: психологія царя і раба існує у мешканців Росії дуже давно

Мирослава Барчук: психологія царя і раба існує у мешканців Росії дуже давно

"Коли відкрилася Буча, я зрозуміла, що це потребує глибшого погляду на те, звідки походять їхні звірства". Таким чином журналістка і телеведуча, авторка документального циклу "Остання війна" Мирослава Барчук пояснила Радіо Культура своє рішення займатися цим проєктом, перша серія якого називається "Анатомія рашизму". Мирослава Барчук розповіла, що запитувала у співрозмовників про походження цих звірств. І всі спікери говорять, що для росіян насильство – це форма суб'єктивації: ти або насильник, і так самостверджуєшся, або ти жертва. В "Анатомії рашизму" ми досліджуємо росіянина, задуреного пропагандою, який є продуктом історії, зазначає Мирослава Барчук. "Ця психологія царя і раба існує у них дуже давно", – констатує журналістка. І додає: "Якщо перша серія про росіян, то друга серія "Какая разница" – про нас самих. Про те, як українці проґавили тут "русскій мір".

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Мирослава Барчук. Автор фото: Володимир Шевчук

Психологія царя і раба існує у них дуже давно

— "Остання війна" – документальний цикл із 5 серій. Перша серія називається "Анатомія рашизму", друга серія – "Какая разница" – на стадії завершення. Складається враження, що ви почали займатися цим проєктом 25 лютого 2022 року...

Безпосередньо 25 лютого займатися ним я ще не почала, але він в якихось формах в мені вже жив. Пригадую 21 лютого 2022 року, коли ми з Павлом Казаріним вийшли на знімальний майданчик ток-шоу "Зворотній відлік" в "Олівці" у Києві і готувалися вийти в ефір. А саме в цей час була пресконференція Путіна після засідання Радбезу РФ. Фактично ця його промова – це було вже оголошення війни. І коли ми стояли з Павлом на знімальному майданчику, він сказав тоді: "Запам'ятай цей момент, як початок великої війни". У нас є традиція робити фотографії під час ефірів. Після тієї промови Путіна нас також з Павлом фотографували. Але на тих фотографіях  стільки печалі, тривоги, страху, що мені навіть зараз дивитися на них важко. З гостями того ефіру ми обговорювали звернення Путіна, всі спікери говорили, що ймовірно можливе загострення на Донбасі, але Київ бомбити не будуть. І коли ми виходили з "Олівця", я усвідомила, що це наш останній ефір в тій формі, якій він був. І вже 25 лютого вся чоловіча частина команди "Зворотнього відліку" записалися в добровольці й пішли в армію. Відтоді кілька місяців я не могла нічого писати і нічого говорити. Захоплююся колегами, які могли виходити в ефір. Я до квітня не могла взагалі писати ніякі тексти. Ми не виїжджали з Києва, жили з нашими друзями і багато говорили про те, як таке можливо. Думаю, що ці питання виникали у кожної людини – як можна вбивати мирне населення, як можна радіти смертям цивільних? Але коли відкрилася Буча, я зрозуміла, що це потребує глибшого погляду на те, звідки походять їхні звірства, лють, агресія і готовність до насильства.

Цикл "Остання війна" побудований на хроніці та розмовах з кількома десятками українських і західних інтелектуалів. В першому епізоді циклу, який називається "Анатомія рашизму" я запитую у співрозмовників про походження цих звірств. І всі спікери, не змовляючись, говорять про те, що для росіян насильство – це форма суб'єктивації: ти або насильник, і так самостверджуєшся, або ти жертва. Як сказала Оксана Забужко, "ти або шістка, і твоє місце біля параші, або ти пахан, і ти ґвалтуєш".

— І про це в фільмі говорить Вахтанг Кебуладзе: ступінь насильства, яке вчиняється до тебе такого рівня, що єдина можливість відчути себе людиною – вчинити таке саме насильство.

Так, це тюремна психологія. Про це говорять і Олеся Островська-Люта, і Юрко Прохасько, загалом 4-5 спікерів, які в різних формах говорять про одне й те ж. Після цих розмов, після шоку, який ми пережили, виникло бажання побачити цю війну з різних граней. В першому епізоді "Анатомія рашизму" ми, як ентомологи під лупою досліджують комах, досліджуємо росіянина, задуреного пропагандою, який є продуктом історії. Адже ця психологія царя і раба існує у них дуже давно. А життя в лайні може компенсуватися тільки тоді, коли ти сам вчиняєш насильство. Інші грані війни ми розглядаємо в інших серіях. І якщо перша серія про росіян, то друга серія "Какая разница" – про нас самих. Про те, як українці проґавили тут "русскій мір". А люди, які протистояли йому і говорили про це, вважалися "параноїками", "упоротими", "радикалами" тощо.

Мирослава Барчук у студії Радіо Культура

— Ви починаєте цікаво, з 1990 року. І фігура, з якої ви починаєте – це ікона пізніх 1980-х навіть для частини тутешньої спільноти – Солженіцин, автор "Архіпелагу ГУЛАГ", розвінчувач культу Сталіна.

Мені навіть самій складно сказати, чому ми почали з Солженіцина. Ми визначили для себе найважливіші точки останнього 30-ліття. Насправді, їх було так багато, що ми просто зупинили себе на Солженіцині. Бо нам постійно хотілося вхопити якусь мить ще і ще раніше. Ми просто не змогли вмістити все в одній 50-хвилинній серії. Солженіцин, як перша точка, виник саме тому, що і для наших людей був знаковою постаттю. Він вибудував головні пострадянські перебудовні наративи і для українців також. Ним зачитувалися, і його свідчення про ГУЛАГ надзвичайно важливі. Але та сама людина, яка ненавиділа комунізм і більшовизм, абсолютно чітко в своїй роботі "Как нам обустроить Россию" постає, як абсолютно неприхований імперець. І подальший зв'язок Солженіцина з Путіним, його прийняття Путіна, його схвалення Путіна також пов'язані з його імперськістю. Тому ми і взяли Солженіцина, як відправну точку, але цих точок було набагато більше.

Проблема ще була в тому, що мені, як автору тексту, потрібно було в одному абзаці пояснити, що таке, наприклад, "русскій мір", звідки походить ця ідея, хто її теоретик, і як її втілювали. Цей фільм – це було постійне болісне скорочення всього, що хотілося сказати. І це було надскладне завдання. Як жартувала моя редакторка, яка нещадно скорочувала мій текст, потрібно було підручник вкласти в кілька абзаців. І це стосувалося кожної точки, такої як, наприклад, російське православ'я або прихід Путіна – її потрібно було описати одним абзацом. Адже прихід Путіна – це не просто випадковий лідер, який став фашистом, це, як сказав Юрко Прохасько, "еманація побажань росіян".

"Ми заглядаємо далі до рота Латиніній чи Шендеровичу"

—  Юрко під час розмови показує середньовічну гравюру і психоаналітично її інтерпретує.

Він говорить про Левіафана, маленьких людей всередині цього Левіафана. Там був геніальний хід Жанни Озірної – коли Прохасько говорить про Левіафана, вона знаходить кадри, як росіяни своїми тілами викладають слово "Путін". Геніальна метафора про те, що це не є війна Путіна, однієї людини. Путін – це колективне тіло цього народу. 

Кілька днів тому ми презентували цей фільм "Анатомія рашизму" у Харкові. І нас під час презентації запитали, а для чого нам, українцям, знати про все це, навіщо порпатися у цьому лайні? Я думаю, що це вкрай неправильна постановка питання. Ми повинні чітко знати, звідки походить їхнє рабство і закріпаченість, і чому ми такі різні. Для того, щоб зняти оце наше одвічне зачарування колишньою метрополією, яке досі нас тримає. Нам і далі здається, що щось цікавіше діється в метрополії, що рішення ухвалюються не тут, а у великих центрах, що вони чимось кращі або цікавіші. Через це й досі в наших ефірах є російські "ліберали". Ми заглядаємо далі до рота Латиніній чи Шендеровичу, який вже викрив себе в конфліктах з українськими журналістами.

— Сучасні ліберали розкриваються значно швидше, ніж Солженіцин. Ви говорите в фільмі про ліберальну культуру, яка називає себе дисидентською і "продавлює" цю тему в світовому інформаційному просторі. І Володимир Єрмоленко говорить: "Але мені все це не цікаво". Чи насправді нам все це має бути нецікаво? Чи варто нам витрачати час на російських лібералів?

Вони не можуть зараз нічим нам допомогти. Очевидно, в Росії теж є хороші люди, є інтелектуали, які нам співчувають, але допомогти нам вони не можуть. Тому вони мені не цікаві – каже Володимир Єрмоленко. Я вважаю, що вони повинні нам бути цікаві, але не в тому сенсі, про що вони нам говорять. Ми повинні за ними слідкувати і вивчати суто професійно. Тому що вони живуть на Заході, вони не є безсилі і мовчазні, і вони не є нецікавими Заходу. Вони зараз творять абсолютно свою версію подій. Себе вони зображують вигнанцями і страждальцями, і вони творять версію отієї "другой Росії". Вони кажуть: "Ми – не Росія. Справжня Росія – інша". Мовляв, війну веде Путін, а Росія – це не Путін. А вони – "другая" Росія. Вони почали шукати свою нову ідентичність. Вони раптом знаходять у себе єврейське, українське або грузинське коріння. І це – відмова від відповідальності. І вони все це чітко проговорюють на великих світових майданчиках.

Мені дуже важливо було побачити промову Дмитра Муратова на Медіа-форумі в Бонні. Його промова була дуже сильною, і саме цим вона небезпечна. Він говорив про росіян, які страшенно страждають від репресій, що вони не протестують не тому, що вони раби. Він пояснював, скільки в Росії кримінальних справ, і що відбувається з людиною, коли вона потрапляє під цей прес. І вага його слова, як Нобелівського лауреата, величезна. І він робить висновок, що росіяни проти війни не можуть опиратися. Але він не говорить, як дійшло до того, що їхня країна перетворилася на концтабір. Він повністю знімає відповідальність з росіян, мовляв, не вони винні в тому, що відбувається. Так ніби з космосу впало нізвідки якесь прокляття на Росію, і несподівано Слідчий комітет репресує людей, які наважуються щось говорити. І в цьому сенсі нам важливо слухати Муратова та інших, щоб мати контраргументи на інших майданчиках, де ми матимемо слово.

— Чи є у фільмі англійські субтитри? Чи готові його купити в світі?

Ми зробили англійські субтитри, і я також знаю від нашого продюсера про рішення дублювати всі 5 серій різними мовами після завершення роботи над ними. Архіви і складні висловлювання інтелектуалів, з яких складається фільм, важко читати з титрів. Тому було ухвалене рішення про дубляж носіями мови. І ми безперечно думаємо про продаж і показ циклу в різних країнах.

— Чи відреагували якось на ваш фільм російські ліберали?

Я не отримувала відгуків. Але думаю, що їм не вигідно реагувати чи щось говорити про це, якщо вони це дивилися. Я розумію, чому вони могли бачити це і мовчати. Я отримала кілька десятків повідомлень із Росії, де можна подивитися фільм, бо для росіян він в ютубі заблокований. Ну а це означає, що вони про нього знають і його обговорюють.

"Ця серія буде про помилки Заходу. Як він проґавив "русскій мір"

— Чи потрібен нам дослідницький центр, який стабільно буде вивчати Росію і слідкувати за тим, що там відбувається? Чи знайдуться у нас відчайдухи, які візьмуться за те, чим не хочеться займатися?

Я не погоджуюся з тим, що це досліджувати не цікаво. Я сама передивляюся і читаю все, що пишуть їхні пропагандисти. Я це сприймаю, як текст. Для мене це цікаво, як антропологія. Я на сто відсотків впевнена, що потрібен Інститут Росії, як дослідницька мережа. Адже ми, не систематизуючи і не досліджуючи це, кажучи, що в це лайно не треба лізти, демонструємо абсолютно інфантильну позицію. Нам треба чітко знати, що вони роблять і правильно на це реагувати. Нам не треба применшувати їхній вплив. 

— Що з циклу ми побачимо найближчим часом?

Друга серія "Какая разница" складатиметься з двох частин. Ми не змогли помилки українського суспільства показати і проаналізувати в одній годині. Це буде дві частини по 50 хвилин. Першу частину ми презентуємо вже за кілька тижнів. Друга частина "Какой разници" зараз готується. Сила цієї серії в тому, що наші режисери знайшли просто фантастичні архівні кадри. 

Наступний, третій епізод, буде називатися "Загадка русской души". Це поки робоча назва. І ця серія буде про помилки Заходу. Про те, як Захід проґавив "русскій мір". Про те, чому він був інтелектуально і морально спіпим.

Буде ще серія "Україна – не Росія" про те, як ми створили цю імперію, а потім століттями пробуємо позбутися цього власноруч створеного Франкенштейна. Буде ще серія про сторіччя Української революції, про нашу новітню історію, про три Майдани, про визвольні змагання, про нашу велику національно-визвольну революцію, яка триває сто років. Я спробую подивитися на неї, як на сторічний феномен. Але поки ми живемо і дихаємо другим епізодом, який складається із двох частин і називається "Какая разница".