Мирослава Гонгадзе: самоцензура для журналіста небезпечна

Мирослава Гонгадзе: самоцензура для журналіста небезпечна

"У мене є запитання щодо відкритості українських медіа", – зазначила в інтерв'ю Радіо Культура журналістка, керівниця мовлення "Голосу Америки" у Східній Європі Мирослава Гонгадзе. На її думку, "всюди, з об'єктивних причин, панує і самоцензура, і цензура, коли "марафон" контролюється владою". Мирослава Гонгадзе запитує: невже у країні стало все прекрасно? Так, констатує журналістка, проти України розв'язана війна і це нормально, що питання безпеки виходять на перший план стосовно соціальних проблем. "Але я не сприймаю самоцензуру як хорошу річ. Для відповідального журналіста це, можливо, і має якийсь сенс. Однак загалом це досить небезпечно", – зауважила Мирослава Гонгадзе. І на її погляд, щоденних звернень президента недостатньо для глибокої дискусії. 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Мирослава Гонгадзе. Фото: ФБ-сторінка "Myroslava Gongadze"

— 34 стаття Конституції України передбачає, що під час війни заради національної безпеки можливі й допустимі обмеження свободи слова. Але світовий рейтинг індексу свободи преси за 2022 рік показав, що Україна піднялася в ньому. Це, звісно, парадокс. Чи відчуваєте це ви?

Я намагаюся зрозуміти, які критерії вплинули на цей рейтинг. Напевно, одним із них є відкритість України до західних журналістів. І той факт, що про Україну дуже багато говорять і розповідають, і те, що тут працюють сотні журналістів, можливо, і є тією причиною, чому ця відкритість з'явилася. Якщо ж говорити про українські медіа, у мене є запитання щодо відкритості. Всюди, з об'єктивних причин, панує і самоцензура, і цензура, коли "марафон" контролюється владою. А деякі телевізійні канали, які в якійсь мірі не влаштовували владу, не представлені в ефірі. Хоча керівники таких каналів зауважують, що їхня аудиторія все одно дивиться їх у YouTube. Можливо, той факт, що є багато різних платформ отримання інформації, також є причиною, що тут "стало легше дихати".

—Телебачення, за соціологічними даними, поступається своєю роллю провідного джерела інформації. Все перебирає на себе інтернет, який контролювати складніше. Хоча маємо приклад Китаю, де інтернет повністю контролюється.

Створені цілі компанії для того, щоб контролювати інтернет. Нині ж для близько 60 відсотків українців інтернет – головне джерело інформації. І це величезна проблема. Тому що в соціальних мережах величезна кількість неправдивої інформації і неперевірених фактів. Це як фаст-фуд – голод втамовує, але здоров'ю шкодить.

"Невже у країні стало все прекрасно?"

— Ви говорили про самоцензуру. Це позитивне чи негативне явище в нашому сьогоденні?

Ви сприймаєте самоцензуру як відповідальний крок оцінки своїх дій. Але часто журналісти можуть стримувати себе у висвітленні складних тем. Не всі повідомлення стосуються війни, є багато внутрішніх проблем. Невже у країні стало все прекрасно? Ні. Є корупція і багато інших проблем. Журналісти себе обмежують, не роблячи певні матеріали. Журналісти-розслідувачі перейшли в розслідування військових злочинів, припинивши розслідувати, наприклад, корупційні скандали. З іншого боку, суспільство не готове до будь-якої негативної інформації. Мовляв, нехай буде та корупція, головне, щоб припинилися обстріли. І це нормальна реакція, коли питання безпеки виходять на перший план стосовно соціальних проблем. Але я не сприймаю самоцензуру як хорошу річ. Для відповідального журналіста це, можливо, і має якийсь сенс. Однак загалом це досить небезпечно.

Можливо, журналісти, бачачи всі проблеми, просто не хочуть загострювати розкол суспільства в болючих питаннях? Адже історія доводить, що всі свої визвольні змагання українці програвали через внутрішні чвари. За моїм спостереженням, дуже голосний інформаційний привід не доживає до вечора відранку. Війна все стирає, і тому виникає самоцензура. Постає дилема: підривати довіру до військово-політичного керівництва країни чи можливо, зціпивши зуби, почекати до нашої перемоги?

Є ідеальні умови, а є реальні. В реальних українських умовах, можливо, самоцензура працює в якійсь мірі й на користь. Але небезпека в тому, що чим довше ми перебуваємо у війні, тим більше ми звикаємо, що це норма, коли ми щось не договорюємо. В чому роль журналістів у суспільстві? Давати правдиві факти в контекстах. Факти важливі, щоб люди на базі цих фактів ухвалювали виважені та усвідомлені рішення. Чому це потрібно? Тому що люди голосуватимуть за тих, хто потім керуватиме країною і робитиме реформи. А коли люди не отримують цих фактів і правдивої інформації, вони не можуть ухвалювати усвідомлених рішень. І це руйнує демократію.

— Як казав Павло Казарін: "Завдання журналістів – пояснювати країні про саму себе". Але проблема, як на мене, в тому, що люди не готові витрачати час на структурування інформації. Людей цікавлять швидкі заголовки, бажано, щоб вони були оптимістичними і не забирали багато часу. Тобто хорошою високоякісною журналістикою зараз цікавиться мінімум наших співгромадян.

Через те, що розвинутися соціальні мережі, наш високий розум перестав працювати під час отримання інформації, аналізувати її. Працюють лише емоції. Це потреба швидкого емоційного зв'язку. Соціальні мережі пристосовують людей до швидкого, "пережованого" контенту. В розвинених суспільствах теж є такий контент, але й багато якісних медіа. Мусять бути якісь суспільні барометри. Мені було дуже важливо, щоб Суспільне розвинулася, як такий якісний барометр, камертон. Адже люди шукають сенси і змісти, натхнення. Шукають і "швидкого" натхнення, але шукають і глибокого.

— Це також питання фінансового виживання медіа. Якщо медіа буде за що жити, воно буде робити якісний продукт. Є приклади, коли група з 11 журналістів працювала над одним матеріалом 6 місяців. Але ж сьогодні ніхто в Україні не може собі дозволити такі проєкти.

Так, є журналісти, які над однією темою працюють два місяці. Я працюю над однією темою один день, бо мушу видати завтра в ефір матеріал. Так, журналістика вимагає часу, уваги і фінансування.

— Ми стали заручниками формату коротеньких відео.

Україна переживає важкі часи – війна, біль, смерть, страх. Але це відкрило світові можливість бачити Україну. Україна дуже багато звучить сьогодні на всіх міжнародних платформах, і це величезний шанс для України. Шанс відвоювати своє місце в світі загалом і в інформаційному світі зокрема. Відвоювати знання про себе, усвідомлення свого характеру, побачити себе очима інших. Одна з найважливіших проблем українців – невпевненість в собі. І те, що світ нині так багато дізнається про Україну, це величезний шанс для нас знайти себе.

Україна закріпила свої позиції на інформаційній мапі світу

— Так само Україна викликала увагу світу в 2004 після Помаранчевої революції. І згодом цю увагу розгубили. Така ж історія трапилася і після 2014 року. Складається враження, що ми цікаві світову в найтрагічніші моменти. Чи готовий світ нами цікавитися на постійній основі?

Світ не готовий нічим цікавитися на постійній основі. Ми закріпили свої позиції на інформаційній мапі світу. Гадаю, після перемоги тут з'явиться багато інформаційних бюро. З України будуть розповідати регіональні новини. Все, що транслювалося колись з Москви, буде транслюватися тепер із Києва. В України є величезний шанс для цього. Так, увага справді піднімається через кризу. Але цього разу через відвагу і натхнення, яке світ в собі так само шукає і зараз знайшов в Україні, ми так само маємо шанс на відродження себе.

— На окупованих територіях сьогодні не просто заблоковані українськи медіа, росіяни пропонують свій медіа-продукт. Там усе контрольовано, заблоковані й іноземні ресурси, дозволені кілька соціальних мереж і офіційні російські джерела. Чи є якісь технології, які можна було б із досвіду "Голосу Америки", як структури, яка мала справу з радянською системою пропаганди, зараз використовувати?

Ті люди, які шукають інформацію, її знайдуть. Навіть на окупованих територіях є маса людей, які отримують достовірну інформацію, тому що вони її шукають. Я щойно розмовляла з людьми з окупованих територій, і вони розповідали, що інформацію вони отримують. З іншого боку, справді, "Голос Америки" має певні технології, які використовує в Китаї та Північній Кореї. Тому з цими можливостями ознайомитися можна.

— Українська влада демонструє сьогодні безпрецедентну відкритість і готовність щось пояснювати. Це не про воєнні справи, бо військові кореспонденти мають претензії щодо поганої організації відповідної роботи. Але в тилу доступ до міністрів, президента, прем'єра організований добре, вони відкриті й готові давати коментарі.

Я думаю, що у вас "збита оптика" як у людини, задіяної в "марафоні". І у мене також "збита оптика", бо я маю доступ до міністрів тощо. Я не впевнена, що всі журналісти мають такий простий і легкий доступ до топчиновників. Відкритість, можливо, і є. Питання в іншому: чи готові ці чиновники відповідати на складні запитання? Я так не думаю. В цій роботі немає системності. Наприклад, речник державного департаменту США після другої години щодня виходить до журналістів, і я завжди точно знаю, що можу включитися в ефір. В Україні такого немає. Я не говорю про щодень, але раз на тиждень таке мало би відбуватися.

"Щоденних звернень президента недостатньо для серйозних запитань до влади"

— Комунікація з владою – не лише зробити регулярними зв'язки, звіти. Для цього потрібен інтелектуальний ресурс, люди, які розбираються в комунікації. В Україні цим займаються переважно журналісти.  Але журналіст і комунікатор – це не одне й теж уміння. Складати слова в речення зовсім не гарантує, що ти розумієшся на комунікаціях, тим паче, державних.

Нині в багатьох державних структурах працює багато фахівців, зокрема, закордонних, які допомагають цю систему створити. Є консультанти, які мають й інтелектуальний рівень, і можуть допомогти це зробити системно та правильно. Але немає готовності. Щоденних звернень президента недостатньо для глибокої дискусії.

— Можливо, зараз не час для глибокої дискусії?

Систему комунікації треба починати створювати вже. Якщо ми будуємо сильну, процвітаючу, демократичну Україну.

— Не завжди ми маємо професіоналів у владі, але й журналісти, які висвітлюють її діяльність, теж далеко не завжди професіонали. Оцю проблему потрібно вирішувати на системному рівні, починаючи з освіти.

Абсолютно згодна. Те, що комунікаційної освіти, зокрема, кризової комунікації, системної, стратегічної комунікації, не вистачає – це абсолютна правда. Я сама теж думала, що я – фахівець у комунікаціях, бо я робила багато чого в комунікаціях. Але, коли я приїхала у Гарвард у 2018-19 роках записатися на курс комунікації та кризової комунікації, тоді тільки я зрозуміла, як багато не знаю. І як мені це усвідомлення допомогло структурувати своє розуміння виступів, лекцій, бачення підходів до стратегічної комунікації. Тому, безумовно, освіта – базова річ. В Україні з цим є багато прогалин.

— Ви маєте змогу нині подивитися на українську журналістику і очима української журналістки, і очима журналістки з-за океану. Як на мене, українським журналістам бракує оцих "м'яких навичок" навіть просто взяти спокійно інтерв'ю. Тому що хорошим тоном у нас вважається задавити співрозмовника. Не отримати у нього інформацію, а обов'язково виступати його опонентом.

Я нещодавно записала інтерв'ю з Кирилом Будановим для "Голосу Америки". І коли його уривки почали "розбирати" для тік-току, телеграм тощо, з'явилася хвиля хейту, що навіть запитання я ставлю неправильно. Для мене було важливо ставити прості запитання, бо такими запитаннями ти часто заганяєш людину в кут. Але всі чомусь очікують іншу форму чи тип інтерв'ю. Тож і я на собі це однозначно відчула.

Останні новини
Можна поговорити з Сократом і Шевченком, але завжди важливо поставити рамки — Симчич про ШІ
Можна поговорити з Сократом і Шевченком, але завжди важливо поставити рамки — Симчич про ШІ
Американська демократія діє — Огризко про вихід Байдена з виборчої кампанії
Американська демократія діє — Огризко про вихід Байдена з виборчої кампанії
Промінь рекомендує: Dмитро Васильєв із треком "Там"
Промінь рекомендує: Dмитро Васильєв із треком "Там"
Саміт НАТО у Вашингтоні був надзвичайно успішним для України — пані посол Канади
Саміт НАТО у Вашингтоні був надзвичайно успішним для України — пані посол Канади
"Нам можна довіряти" — пані посол Канади про безпекову угоду цієї держави з Україною
"Нам можна довіряти" — пані посол Канади про безпекову угоду цієї держави з Україною
Новини по темі
Можна поговорити з Сократом і Шевченком, але завжди важливо поставити рамки — Симчич про ШІ
"Нам можна довіряти" — пані посол Канади про безпекову угоду цієї держави з Україною
Просування ворожого війська на Донеччині не є значним — Селезньов
"Не хочу, щоб побачене на фронті в Україні сталося у Польщі" — Альдона Гартвінська
Відхід з Урожайного і Кринок, наступ на Харківщині та вихід на Костянтинівку: Гетьман про ситуацію на фронті