Фото: Unsplash/Nick Tsybenko
"Відчуття безпеки у дітей залежить від батьків"
Якщо ми говоримо про дитячу психіку і дитячий мозок, то безпека — це те, що формує здорове сприйняття реальності і довіру до світу та людей. Зараз діти фізично не відчувають безпеку. Дитина відчуває, що їй можуть нашкодити і що навіть батьки не захищені. І коли дитина систематично перебуває у стані небезпеки, це формує нейронні зв'язки, які відповідають за тривожність. Дитина починає більше хвилюватися, має стрес, і в мозку піднімається кортизол. Зазвичай це впливає на поведінку, емоції та стан дитини.
Залежно від віку діти сприймають небезпеку по-різному. Підлітки більше розуміють, що таке смерть, тож вони або захищаються, мовляв, прилетить ракета, то й прилетить, або починають хвилюватися за своїх батьків і розуміти, що смерть — це вже тоді, коли людина ніколи не повертається до життя, її немає. Тому вони дуже глибоко можуть переживати небезпеку. Водночас маленькі дітки залежать від емоційного стану батьків і все відчувають. Тому якщо мама справляється зі стресом, знаходить якісь ресурси, обіймає дитину, турбується про її емоції і переживання, то й дитина може більше відчувати безпеку.
Як допомогти дитині, яка бачила війну?
У випадку війни, де б діти не жили, вони бачать, що відбувається, читають новини, переглядають відео і не відчувають безпеку. Є поняття травми свідка, тож діти лякаються, що це горе, біда та втрати прийдуть у їхній будинок. Відтак рівень тривожності у дітей підвищується. Тому дуже важливою є поведінка батьків і наскільки вони можуть потурбуватися про безпеку дитини — емоційно і фізично.
Чи можна забирати дітей з активної зони бойових дій примусово разом з батьками?
Зазвичай це недбала поведінка стосовно дитини, якщо батьки не вивозять дітей на більш безпечну територію, а ховаються у підвалах разом з ними. У батьків з’являється таке явище, як оніміння емоцій. Їх мозок адаптується до того величезного стресу, і вони можуть зовсім не розуміти, що це надтравмуюча ситуація для дитини, і наслідки можуть бути жахливі. Мама може любити дитину, але думати, що дитина переживе це жахіття, і все буде добре. Однак це не так. Тому те, що держава втручається у цей процес, це є нормативно, необхідно і дуже важливо. Треба, щоб держава допомогла дитині відчувати захист. І я вважаю, що це було необхідно ще від початку війни. При цьому для дітей важливо, щоб евакуація була з батьками, бо якщо без них — це надмірний стрес.
"Втрата дому для дітей дуже болюча"
У 2014-2015 роках, коли Російська Федерація захопила частину Сходу Україну, діти, які були евакуйовані і малювали свої міста і будиночки. Це був казковий дім у їх сприйнятті. Було дуже багато горювань і переживань, адже вони були евакуйовані без нічого і сумували за своїми ліжками та іграшками. Зараз діти так само переживають. І я бачу, як сумують і страждають за втратою ті діти, які зараз тимчасово проживають за кордоном. Ніби з будинком втратилась частина життя. Там були фотографії, іграшки, друзі, улюблена школа. Тож це горювання і втрата стабільності та безпеки того життя.
Діти це важко проживають, і не завжди батьки знають, як бути з такими емоціями і починають говорити "у нас буде краще", намагаючись заспокоїти дитину. Насправді треба сказати: "Те, що втратили, це дуже боляче і сумно". Батькам необхідно не боятися піднімати ці теми, щоб дитина відчула, що батьки можуть чути про її переживання, страхи та важкі емоції. Батькам необхідно навчитися бути слухачами переживань дитини, її сліз, її горя, відчаю та безсилля. Водночас мама має давати надію, наприклад, запропонувати дитині зробити у її кімнаті щось схоже на, як було раніше. Це створює певну стабільність і захищеність для дитини. Можливо, це ковдра, подушка, дуже схожа іграшка на ту, яку дитина втратила, книжечки. Якщо дитина проживає з батьками в іншому місці, бажано шукати щось схоже, що дитина бачила у своєму місті. А також важливо говорити.
Які ознаки дитячого горювання?
Дитина не може постійно плакати, коли переживає втрату. Вона може удавати, що зовсім нічого не сталося, не показувати свої емоції, щоб не перевантажувати маму. Ще діти можуть сміятися, а інколи плакати. Все по-різному. Буває так, що дитина навпаки починає гарно вчитися, гарно поводити себе, бути надмірно слухняною. Але такий спосіб проживання горя може бути руйнівним, бо таким чином дитина думає, що вона контролює ситуацію, і тоді з її батьками нічого не станеться. Це спосіб контролю, пов'язаний з магічним мисленням.
Тож батькам потрібно спостерігати і дозволити дитині переживати так, як вона може. Діти часто граються, і в іграх можуть створювати похорони, кладовища, програвати смерти і важкі емоції, але це нормально і не варто забороняти. Тому що гра для дитини є лікувальною. Однак якщо дитина постійно і систематично грає в жахіття, і немає в грі надії та виходу, а її настрій змінюється, наприклад, вона починає вередувати чи бути агресивною, бажано звернутися до фахівця.
Крім того, батькам варто не замовчувати горе і говорити про втрату, переглядати фотографії загиблого, писати листи і малюнки тій людині, згадувати щось хороше і знаходити опори для дитини. Водночас якщо мама сама не справляється з втратою і занурена у свої страждання, вона не може бачити переживання дитини. Тоді першу допомогу має отримати саме мама, бо вона є безпечною людиною для своєї дитини. Також важливо звернутися до тих людей, яким мама довіряє свою дитину. Такими безпечними доросли можуть бути близькі родичі, друзі сім’ї, сусіди і вчитель у школі, які створять простір соціальної підтримки. В українців є багато милосердя, і в таких ситуаціях навіть відгукуються зовсім не знайомі люди.
Що робити з ненавистю у дітей?
Необхідно дозволяти дитині відчувати і бути живою. Ненависть — це почуття надмірної злості, яка може бути руйнівною. Тому коли дитина каже "я ненавиджу", дорослому необхідно почути і навіть сказати, що це нормально. Але дуже важливо, щоб ця емоція не зруйнувала нас, тому її треба скеровувати на щось. Дорослі можуть волонтерити і залучати до цього дитину. Втім буває так, що дитина відчуває безсилля і безпорадність, що не може контролювати повітряні тривоги, ракети, які літають, вибухи, сердиться на Росії, Путіна, і проектує це на маму, сказавши, що її ненавидить. Однак це може бути зовсім не про маму, а про складні переживання, і дитина не знає, як з ними впоратися. Тож батькам варто до цього поставитись по-доброму і не сприймати на свій рахунок. Краще обійняти дитину, поставити себе на її місце, бачити у ній хороше і говорити про це. Бо за ненавистю може стояти страх, безсилля, безпорадність, відчай, розчарування та переживання втрати.
Про які тілесні практики варто знати дорослим, аби допомогти дітям?
Також під час війни важливо будувати близькі стосунки з дитиною, грати, читати казки, робити масаж, бути поряд — тіло до тіла. І це стосується і підлітків. Можна погладити по волоссю, разом випити чай ввечері чи подивитися фільм, позгадувати моменти з дитинства, тобто мають бути традиції, які створять атмосферу емоційної безпеки, захисту та родинності. Підлітки часто шукають тілесності, тож дозвольте дитині бути поряд з вами.
