war

Вкрадене з України під час війни. Як повернути вивезені до Росії культурні цінності?

24.11.2022 р., 22:18

Російські загарбники вивозять з окупованих територій культурні цінності, які належать Україні. Що саме вивозиться, яка доля цих культурних цінностей і чи є надія на те, що ми зможемо їх повернути? Про це в ефірі Радіо Культура розповіли членкиня експертної мережі "Кримської платформи", директорка Бахчисарайського історико-культурного заповідника у 2014 році Ельміра Аблялімова та археолог, кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова правління всеукраїнської громадської організації "Спілка археологів України" Євген Синиця.

Про вивезення пам’яток із Криму

"Протягом останніх днів Крим став перевалковою базою для об'єктів культурної спадщини, музейних цінностей, які російські загарбники почали перевозити з окупованих після лютого 2022 року територій на територію Криму. Ще з 2017 року кримські музеї почали підготовчу діяльність, пов'язану з можливою евакуацією, зокрема визначення місць евакуації та маршрутів.

З активізацією бойових дій і відновленням українських кордонів, які були до лютого 2022 року, почалась закупівля відповідних пакувальних матеріалів для пам’яток. І наші повідомлення з Криму свідчать про те, що цінності вивозяться. Крім того, в Криму зараз знаходяться музейні експонати з херсонського регіону.

Переміщення кримських музейних предметів вже почалося, і це велика проблема, бо подальший процес їх повернення — це дуже складна правова рамка не тільки нашого національного законодавства, але й міжнародного. Тож повертати буде нелегко. До цього треба готуватися і робити певні дії для того, щоб ця робота була ефективною після нашої перемоги", — зазначила Ельміра Аблялімова.

Про повернення культурних цінностей

"Коли Україна відновила незалежність, у нас працювала комісія з реституції культурних цінностей. Вони напрацювали певні матеріали, але на другу половину 90-х їхня діяльність згорнулася через політичні міркування. Тож перше, що треба зробити, — це повернутися до створення такого органу, який має опікуватися і поточними втратами, зокрема з Херсонського музею та Криму. Крім того, це привід повернутися до цінностей, які залишили територію України в імперський та радянський період.

У кінці 20-30-х років, коли відбувалась українізація, низку культурних цінностей мали повертати в Україну. Працювала комісія Всеукраїнського археологічного комітету, яка опікувалася цим. Частину предметів було повернуто, а частину ні. Іноді через дуже надумані приводи, зокрема, як можуть повернути "Перещепинський скарб" з "Ермітажу" до Полтавщини, якщо тоді в експозиції не залишиться світового значення комплексу. Формальним же приводом залишити ці речі в "Ермітажі" було те, що з них мали зробити гальванокопії, які тоді в Україні не робилися. І от деякі з цих предметів з 1932-го року "тимчасово" знаходяться в "Ермітажі" в основній експозиції. Хоча документально підтверджено, що їх зобов'язані повернути.

Що стосується тих цінностей, де ситуація не настільки однозначна, — це робота юристів та наших правоохоронців, які мають координуватися державним органом, який буде опікуватися питаннями реституції взагалі.

Як і будь-які воєнні злочини, викрадення пам’яток треба фіксувати. Росія не буде повертати наше. Це буде тривалий процес. Будуть міжнародні судові справи в кожному конкретному випадку, і до цього треба готуватися, зокрема і на законодавчому рівні, і напрацьовувати інструктивні алгоритми для того, щоб люди знали, що робити в різних ситуаціях. У мене є величезне бажання, щоб в нашому війську з'явився спеціальний підрозділ, подібний до тих, які є в європейських арміях, який би опікувався культурними цінностями в зонах бойових дій", — прокоментував археолог Євген Синиця.

Про пам’ятки Київської Русі

"Росія як імперія все тягнула в столицю. Низка колишніх провінцій Російської імперії мають схожі з Україною проблеми. Можливо, не в такому обсязі, тому що на території України дуже активно велися археологічні роботи. 

Що стосується давньоруського спадку, одна з російських ідеологій — це те, що Київ — "мать городов русских". І відмовитися від того сегменту руської спадщини, яка пов'язана з територією України, вони не можуть. Але це не означає, що ми не маємо вимагати повернення цих старожитностей", — зазначив історик.

Про історію Криму та кримських татар

"У колективній національний кримськотатарській пам'яті є одне сприйняття історичних подій, а офіційна історіографія до 2014 року говорила про інше, зокрема йдеться про події 1783 року. 

Росія та українська історіографія до 2014 року говорили про приєднання земель колишнього Кримського ханства до території Російської імперії. У кримськотатарській свідомості ми це сприймали як першу анексію Криму, як втрату своєї державності. 

І якщо ми хочемо переломити міф про "Крим наш", який активно впроваджує Російська Федерація, потрібно реінтерпретувати історію Криму, починаючи з 1783 року. Бо першим фактором, який буде ламати цей стереотип, що Крим "був, є і буде російським", є історія державотворення кримських татар та історія Кримського ханства.

І у трагічних подіях цього року є дещо добре, адже ми почали переосмислювати, хто ми є у цьому процесі. І питання ідентичності, яка безпосередньо пов'язана з культурною спадщиною і з культурними цінностями, стала в пріоритеті", — каже Ельміра Аблялімова.

Про облік цінностей

"На жаль, на час окупації українські державні органи не володіли інформацією стосовно рухомої частини Державного музейного фонду України і того, що знаходиться в кримських музеях на обліку. Кількість музейних експонатів — понад мільйон, тому переліку у нас немає. Однак це не означає, що ми взагалі нічого не знаємо. Є певні методи, як зібрати інформацію, хоча б по унікальних предметах. Але це має бути цілеспрямована, системна та постійна робота з боку не лише громадських організацій, але і держави.

Якщо говорити про нерухому частину, то таких об’єктів на території Криму близько 12 тисяч. Я не говорю про те, що було знайдено після 2014 року. Тобто їх може бути більше. Ми як громадська організація такий перелік склали й передали у відповідні державні органи. Але лише 182 об'єкти наприкінці 2021 року було включено до державних реєстрів нерухомих пам'яток України. 

Тож питання по реєстрах залишилося актуальним, і станом на лютий 2022 року ми навіть не знаємо, що ми втратили, особливо в маленьких музеях, які знаходяться в зоні бойових дій", — розповіла Ельміра Аблялімова.

"Часто реєстри — це внутрішньомузейна інформація. Це документація, яка зберігається на місці. І у випадку окупації окупант отримує все: і колекцію, і документацію. Якби був реєстр з зовнішнім доступом, картина виглядала б інакше. Ми б краще знали. А так є небезпека, що ми втратимо навіть можливість дізнатися, що втрачено. Зокрема, археологічні колекції, які не показні як експозиційний матеріал, але надзвичайно важливі як науковий матеріал. І на відміну від коштовностей, яки будуть вивозити, непоказна частина має набагато більший ризик того, що вона просто загине, як це сталося в маріупольському музеї. Ми не знаємо достеменно, які там втрати, але, судячи з вигляду будівлі, вони шалені", — додає Євген Синиця.

Про пошкодження пам’яток внаслідок бойових дій

"Нині є кілька проєктів на різній стадії археологічного моніторингу, які пов’язані з встановленням стану пам’яток за результатами бойових дій. Пілотними регіонами є Київщина та Чернігівщина. Зокрема, Інститут археології у співпраці з Інститутом культурної спадщини мають проєкт. Йдеться про те, що треба створити системну співпрацю між археологічним середовищем, Міністерством культури й професійними громадськими організаціями, зокрема Спілкою археологів України та Центром палеоетнологічних досліджень імені Федора Вовка.

Бойові дії для археологічних пам'яток — це завжди втрати, зокрема від обстрілів чи пов'язані з будівництвом захисних фортифікаційних споруд. Археологічні пам’ятки страждають з огляду на те, що у військових свої міркування, і вони обирають високі точки, зокрема городища та кургани, як опорні пункти, і є втручання. І буває так, що військові, риючи окопи, наштовхуються на археологічні знахідки і фіксують це", — розповів Синиця.

Про міжнародне співробітництво

"Україна вже достатньо давно підписала Нікосійську конвенцію. Це дуже важливий документ, який покликаний запобігати незаконному обігу культурних цінностей. І на відміну від значної кількості інших міжнародних документів ця конвенція має імперативні норми, обов'язкові для виконання. Укладання цієї конвенції було пов'язано з тим, що культурні цінності стали джерелом фінансування тероризму. Тобто гроші від продажу культурних цінностей перетворювалися на зброю, і це насправді величезний ринок. І міжнародне товариство звернуло на це увагу.

Конвенція підписана, але не ратифікована. Ратифікаційний пакет лежить вже щонайменше рік-півтора у Верховній Раді, і за нього треба просто проголосувати.

Україна мала шанс стати однією з п'яти країн, після голосування яких, ця конвенція набирає чинності. Цей шанс ми вже втратили, але ми можемо до неї приєднатися. Ми в ній надзвичайно зацікавлені. Культура не на часі, але це той випадок, коли вона поза часом. І до цього нашим законодавцям треба обов'язково звернутися", — зазначив Євген Синиця.

Аблялімова додає, що "важливою є також імплементація всіх цих норм у національне законодавство. Це великий пласт роботи, який треба робити вже зараз, аби потім швидко створити дуже потужну та ефективну національну систему захисту об'єктів культурної спадщини, якою можна було б пишатися".

Читайте також: У Мінкульті прокоментували, що буде зі скіфським золотом після рішення Верховного Суду Нідерландів

Про повернення скіфського золота з Нідерландів

З одного боку, наша позиція дуже потужна, і ми виграємо всі суди. Нині чекаємо певного рішення суду, яке буде остаточною крапкою у цьому процесі, а потім вже музей Алларда Пірсона має передати українській стороні всі наші цінності. Певні цінності, які були у фондах національної скарбниці, вже передані. Тобто залишається частина кримських музеїв.

Але на сьогодні Україна має справу з кримськими музеями, які показують українські документи призначення. Тобто ми судимося з кримськими музеями, які нібито представляють Україну. І була ідея перепризначити цих директорів, аби в результаті були директори, призначені Україною, які скажуть, що згодні з позицією України. Тож наразі варто дочекатися остаточного рішення суду і відповідно до нього думати, що робити далі.

Фото з Херсонського музею: "Вгору"

Вкрадене з України під час війни. Як повернути вивезені до Росії культурні цінності?

Новини по темі