war

Укриття в школах, освіта за кордоном та вчителі-колаборанти: освітній омбудсмен розповів, як почався навчальний рік в Україні

14.09.2022 р., 08:34

Як почався навчальний рік в Україні в умовах воєнного стану? Наскільки безпечно побудований освітній процес в українських школах та яка його якість? Як навчаються українські школярі за кордоном? Що чекає на вчителів-колаборантів? Про це в ефірі Радіо "Культура" розповів освітній омбудсмен України Сергій Горбачов.

Про обладнання шкіл укриттями

За даними Міністерства освіти, на початок навчального року 3500 шкіл почали навчання в очному форматі, 3800 — у змішаному та 5500 — у дистанційному. Тобто розподіл приблизно відповідає готовності, яка є зараз по факту. За даними Міністерства освіти, 64% українських шкіл мають обладнані укриття і там забезпечено достатній захист дітей та працівників закладу від воєнних небезпек.

Процес обладнання укриттів триває. За три літніх місяці зроблено дуже багато. У липні та на початку серпня були проведені безпекові аудити. Тобто комісія, яку створило місцеве самоврядування з залученням ДСНС, освітян та комунальних служб, оглянула заклади освіти й визначала, наскільки ці заходи відповідають вимогам безпеки, які сформульовані в Кодексі цивільного захисту України. Там доволі багато умов та вимог для того, щоб укриття обладнані належним чином.

На сайті освітнього омбудсмена є кілька дуже розлогих та деталізованих публікацій, де, спираючись на чинну нормативну базу, розписали, як саме має виглядати укриття, що в ньому має бути і як треба організаційно готувати дітей та дорослих.

Бомбосховища — це набагато більший рівень захисту. Але таких шкіл і таких бомбосховищ у нас не дуже багато. Тому більшість наших захисних споруд є укриттями, тобто вони пристосовані для захисту тих, хто знаходиться в цей момент у закладі освіти.

Якщо дуже стисло, то в укритті має бути не менше двох виходів, якщо там може переховуватись понад 50 осіб. Передбачаються місця для сидіння та лежання. Там має бути вода та запас їжі, а також штучне аварійне освітлення. Водночас не можна, щоб в укритті проходили магістральні труби та комунікації. Двері мають бути відкритими по всій висоті. Я дуже рекомендую батькам звертатися до закладу освіти з проханням подивитися, як облаштоване укриття, але перед тим прочитати вимоги і звірити, наскільки умови в укритті їм відповідають.

Батькам зобов'язані показати, в якому стані укриття. І коли їм це забороняють, це абсолютно незаконно і нерозумно, бо таким чином керівники, які це роблять, підривають довіру до школи.

Про зміну форми навчання протягом навчального року

Саме батьки обирають форму навчання і форму набуття освіти для дітей. Школа створює певні умови, пропонує варіанти, а батьки обирають і можуть переходити. Водночас є одна проблема, яка до цього часу не вирішена, оскільки наразі ми живемо за законами й нормативною базою мирного часу. І оці речі треба було вносити на рівні змін до нормативної бази. На жаль, цього поки не зроблено. Але я хочу нагадати керівникам закладів освіти, що якщо немає підзаконного акту і роз'яснень, то діє закон як норма прямої дії. Тому батьки, безумовно, мають право змінити форму навчання дитини і обрати іншу форму в якийсь момент.

Про навчання у прифронтових зонах

Ситуація в кожному населеному пункті різна. Здебільшого зрозуміло, що якщо заклад освіти й взагалі населений пункт знаходиться у межах досяжності артилерійського залпу, то про жодну роботу в закладі освіти взагалі не може йтися. І мене дуже дивує та обурює свавілля деяких керівників, які вимагають від вчителів, щоб вони за 20 км від російського кордону кожного дня ходили до школи і були там з 8:00 до 16:00. Людина ані закону не знає, ані немає совісті. Такі речі є неприпустимими. Ми проводимо велику й постійну роз'яснювальну роботу щодо того, на що мають право вчителі й на що мають право керівники шкіл.

Про сімейну форму навчання та екстернат

Різниця між різними формами навчання полягає у ступені залученості школи і родини до навчального процесу. Якщо це інституційна форма, тобто дитина ходить до школи, тоді школа повністю бере на себе відповідальність за освітній процес. Вона це реалізує. Батьки мають долучатись, допомагати людині опанувати освітню програму, і це вимога закону "Про освіту".

Якщо це екстернат, тоді школа може надавати консультації, але основний процес навчання дитина і батьки виконують самостійно і складають заліки та іспити за графіком, який затверджує школа. Тобто тут є певна залученість школи.

Якщо це сімейна форма навчання, то тут школа взагалі жодним чином до освітнього процесу не долучена, окрім визначення результатів. Тобто дитина навчається з батьками в родині самостійно і лише два чи більше разів на рік складає заліки та іспити, щоб підтвердити, що вона опановує освітню програму.

Яка форма навчання є найбільш ефективною

Найкраще освіта здобувається, коли є мотивація до здобуття освіти. Це єдина критично важливо умова. Всі інші умови не є критичними. То просто інструментальна організація.

Водночас ще під час пандемії були проведені дослідження ефективності дистанційного навчання. І є чітка залежність якості навчання від того, якого віку дитина. Чим молодша дитина, тим менш прийнятною є дистанційна форма здобуття освіти. Початкова школа та дитячий садочок мають постійно тримати контакт з дорослою людиною, з однолітками, вони мають соціалізуватися, і це є головним для першого етапу навчального процесу. Потім, коли дитина вже підростає, то ця різниця між очною і дистанційною формою вона стає не такою помітною, а для деяких вікових категорій дистанційне навчання може бути більш ефективним і давати якісний результат, оскільки дозволяє побудувати якісну індивідуальну освітню траєкторію для дитини. Але зараз ми не можемо поки що отримати чіткі дані. Статистика є досить приблизною, адже триває війна і дуже швидко змінюється ситуація.

Чи буде Україна визнавати освіту, яку здобула дитина в іншій країні

Чесно, не знаю. На превеликий жаль, за пів року активної фази війни практично нічого не зроблено для того, щоб визначити ці дуже важливі та болючі питання. Буквально місяць тому була укладена угода між Кембриджським університетом та Міністерством освіти щодо визначення освітніх відмінностей української системи і систем інших країн. Це дуже важливо для того, щоб побачити, як можна зарахувати те, що вивчають наші діти у школах за кордоном і як це узгодити з нашою освітньою програмою. Але це не єдина проблема.

У багатьох країнах дуже суворе освітнє законодавство. Тобто немає такого, як у нас в Україні, коли батько чи мати зранку подивилися, що дитина якась сумна, і написали записку чи в чат класному керівнику, що вона сьогодні не піде до школи. Такого в більшості країн просто неможливо уявити. Там потрібно надати дуже серйозні документи, що дитина цього дня не здобуває освіту. З одного боку, це дуже серйозно змінює ставлення батьків та дітей до освіти. З іншого боку, освітні системи насправді дуже різняться.

Зі зрозумілих причин у країнах Європи або де опиняються наші діти немає предметів українознавчого компонента, тобто історії України, української мови та української літератури. Їх треба окремо впроваджувати. Починаючи з березня, я пропоную і комітету Верховної Ради, і Міністерству освіти, і Кабінету Міністрів укладати міжурядові угоди про те, щоб нашим дітям надавали протягом дня одну-дві години для роботи в дистанційному форматі з українськими вчителями. Бо дитина цілий день перебуває у школі, потім повертається і змушена ще раз йти вже до української школи. Це неправильно. Це величезне перезавантаження і це дуже не конструктивно стосовно дитини.

Крім того, українська освітня програма взагалі надзвичайно перенавантажена. У нас була надія два роки тому, коли затверджували типові освітні програми, що навантаження буде зменшене і ми зробимо зміст наших освітніх програм менш дрібним, і там буде менше другорядної та необов'язкової інформації. І це величезна проблема, яка в нас є і в мирний. Наші діти надзвичайно перенавантаженні, і те що зараз їм пропонують ще і додатково навчатися — це неправильно, адже дуже шкодить дитині.

Єврокомісарка з внутрішніх справ зробила заяву наприкінці липня про те, що українські діти мають ходити обов'язково до школи країни перебування. При чому формулювання було дуже жорстке. Вона сказала буквально наступне: "Або вони ходять до нашої школи, або хай повертаються в Україну". Ми надзвичайно вдячні нашим партнерам за підтримку, але я хотів би їм нагадати, що наші діти і їх батьки поїхали туди не в туристичну поїздку. Вони рятуються від бойових дій і реальної небезпеки. За даними нашого опитування, понад 80% наших дітей і дітей, які виїхали за межі України, планують повернутися. Деякі просто зараз, а деякі — як тільки буде можливість. Певна кількість батьків та дітей, звісно, може залишитися в країнах Європи. Але не всі. І більша частина буде повертатися. Зараз треба робити все, щоб ми не втрачали зв'язок з українською освітою і щоб наші діти отримували саме українську освіту.

Наш уряд і Міністерство освіти нарешті мають згадати за наших дітей, які навчаються за кордоном, і починати реально працювати для наших дітей. Бо зараз нічого не зроблено, щоб допомогти нашим дітям, які навчаються за кордоном. Ми отримуємо величезну кількість звернень, коли батьки запитують, що їм робити, адже дитина реально не може навчатися, бо не знає мови. Мовний бар'єр — це найбільш серйозно.

Тому ми маємо допомагати нашим дітям, щоб ми отримали такі міжурядові угоди, де до наших дітей буде особливе ставлення. Розумієте, Європа у цьому сенсі ставиться до наших дітей, як до своїх. Але це не їхні діти. Це наші діти. Це наші громадяни, які мають повернутися. І треба не лише надавати зброю, за що ми безмежно вдячні, але і надавати можливість нашим дітям утримувати зв'язок з українською освітою. Цього наразі не робиться і це дуже погано. Таких звернень я вже зробив. П’ять точно. Але, на жаль, вочевидь інші пріоритети, серед яких навчання ваших дітей за кордоном не є першочерговим.

Про особливості роботи вчителів

Умови екстремальні й складно працювати і готуватися до занять. Коли я читаю деякі обурення батьків щодо того, чому звичайний урок 45 хвилин, а дистанційний — 15-20 хвилин. Для того, щоб підготувати 20 хвилин дистанційного уроку, треба працювати мінімум 3-4 години. Це не так, що просто прийшов, ввімкнув камеру і відчитав свій попередній урок, який звик читати офлайн. Це зовсім інша та складна робота. Я дуже вдячний вчителям, які опановують ці речі і дають можливість дітям набувати освіту в таких складних умовах.

Наразі ми маємо доволі непогану базу для того, щоб розвивати такі форми здобуття освіти, бо якби не ковід і наш дворічний досвід дистанційної освіти перед початком вторгнення, нам було б зараз набагато складніше і те, що ми зараз взагалі утримали систему освіти і навчальний рік розпочався — це величезне досягнення. Загалом право на освіту дотримується там, де є для цього належні умови.

Про тимчасово переміщених осіб серед вчителів

За даними Міносвіти, серед вчителів ми маємо близько 43 тисяч переміщених осіб, які змінили місце проживання. Це приблизно 10% від загальної кількості вчителів. Найбільше людей виїхало з областей, де ведуться активні бойові дії, зокрема Херсона, Харкова, Запорізької та Київської областей. Але вони працюють, готують і проводять заняття, і це є дуже важливим.

Стосовно працевлаштування, була проблема, яка і зараз трошки залишається. Але її можна вирішити. Вона полягає в тому, що дуже багато людей, які змушені були покинути швидко своє рідне місто, не взяли з собою документи. Іноді документи просто знищені, адже управління освіти або канцелярію в школі розбомбили, і там нічого не залишилося. Тому треба звертатися до керівників закладів освіти. Доводиться записувати зі слів. Це є певний ризик, але що робити, якщо людина втратила взагалі всі документи.

Тому хочу звернутися до всіх керівників закладів освіти, до вчителів, до батьків. Робіть цифрові копії всіх документів і заливайте куди-небудь у хмару. Якщо у вас хоча б цифрова копія, її можна потім перевірити: реєстраційний номер, атестаційний лист вчителя, його трудову книжку. Якщо цього не зроблено, потім виникають проблеми.

Кабмін ухвалив дуже правильне рішення стосовно таких вчителів, зокрема щодо того, що вчитель не міг точніше звільнитися. Тобто він працював у школі десь у Луганській області, потім змушений був виїхати і його не можна було взяти на основну роботу, адже він вже є на основній роботі. Для цього є вже відпрацьована процедура. Треба звернутися в центр зайнятості й написати заяву з текстом "прошу звільнити мене з попереднього місця роботи", вказавши де саме, і вже наступного дня людина може бути прийнята на роботу у будь-якому закладі освіти відповідно до її кваліфікації та фаху, де вона перебуває наразі.

Про нестачу вчителів

Такої проблеми немає. Найбільше наших вчителів за кордоном було 28 тисяч, потім їх стало 22 тисячі, а зараз їх близько 17 тисяч. У нас в Україні 440 тисяч вчителів. Тобто наразі приблизно 4-5% вчителів перебувають за межами України. І це не погано, що вони там. Їм ніхто не забороняє працювати дистанційно у своїй школі. Стаття 60-2 Кодексу законів України про працю встановлює, що людина сама визначає місце своєї роботи. А ті самодури на місцях, які забороняють людям працювати з-за кордону, хай почитають закони. Закон не забороняє людині, якщо є дистанційна форма, роботи працювати з будь-якого місця.

Крім того, вони можуть працювати в українських школах. У нас в багатьох країнах є українські суботні школи, і там також потрібні вчителі. Але загалом у нас не так багато вчителів виїхало за кордон. На мій погляд, більша проблема — це внутрішня диспропорція розподілу вчителів, коли з районів бойових дій люди виїжджають і їдуть у більш безпечні місця. І це треба якось впорядковувати. Дуже багато залежить від місцевої влади та місцевих управлінь освіти.

Про вчителів, які погодились на співпрацю з окупаційною владою

Стаття 111-1 Кримінального кодексу України визначає відповідальність за колаборацію, зокрема відповідальність у вигляді викладання за освітніми програмами окупантів. З одного боку, я як українець чудово розумію, що ті, хто пішли добровільно на співпрацю, мають отримати однозначну заборону на професію. Цих людей до українських дітей категорично не можна пускати. Це абсолютно безсовісні зрадники, яким не місце у освіті. Хай шукають собі іншу роботу і перенавчаються.

Водночас є дуже непростий момент. Це примус і погрози. Ми отримуємо величезну кількість звернень, їх наразі понад 600 лише до служби освітнього омбудсмена, де нам пишуть люди з тимчасово окупованих територій і надсилають свої історії. Там людям реально погрожують виселенням, арештами та смертю. Звільнення — то не найстрашніше. Я вважаю, що нашим вчителям треба було ще навесні ухвалити рішення на рівні закону, що як тільки територія окупована, наші вчителі мають бути переведені в режим простою, щоб до них не було претензій, що вони не ходять на роботу, щоб їх не змушували ходити на роботу до окупантів.

Це буде дуже складна й болюча історія, бо ще треба дивитися на кожен випадок, коли вчитель працює на окупантів. Якщо він розповідає про закон Ньютона — це одне. А якщо розповідає про один народ і Малоросію, то цій людині нема чого робити в українській освіті.

Нещодавно я бачив повідомлення про те, що в Харківській області затримали російських вчителів, яких сюди десантом кинули виховувати "любовь к родине". Вони мають підлягати відповідальності так само як той, хто натискає на курок, стріляючи в українця. Це злочинці й за законом вони мають отримати 8 років позбавлення волі. Я дуже сподіваюся, що так і буде, бо це є складовою освітнього геноциду проти України. Росія намагається вбити нас не лише фізично, не лише бомбами, ракетами й обстрілами. Вона намагається знищити українську ментальність, промити мозок нашим дітям, і це дуже небезпечно. Тому треба розбиратися, чи буде це рішення вчителя добровільним, чи це був дуже серйозний примус до роботи з окупаційною владою.

Читати також: Чи реально засудити російських вчителів на звільнених українських територіях ― група "Левіафан"

Про дітей, які пішли до школи на окупованих територіях

У нас є багато напрацювань у психологів та педагогів щодо того, як працювати з цими дітьми. Зараз це буде робити набагато простіше, бо зрадники, які наввипередки кинулися працювати на окупантів, після того, як українські війська копняками викинули мерзоту з Харківської області, а так буде і в Херсоні, і в Запорізькій області, і в Донецьку та Луганську, тепер дуже замисляться і, можливо, ввімкнуть розум і нарешті зрозуміють, що Україна свої землі звільнить обов'язково, а з ними потім буде окрема розмова.

Будемо живі, збережемо життя дітей, вчителів, батьків, тоді відбудуємо школи та відновимо всі наші освітні втрати. Головне зараз — життя і здоров'я. Дійсно, ми маємо дуже серйозні освітні втрати, але вони не йдуть в жодне порівняння з цінністю життя.

Фото: facebook, euromaidanpress

Укриття в школах, освіта за кордоном та вчителі-колаборанти: освітній омбудсмен розповів, як почався навчальний рік в Україні

Новини по темі