Як відбувалися вибори президента України у 1994 році
За словами Назара Заболотного, це була визначна подія:
"На мою думку, та система влади, яка була на той момент не могла бути іншою, через відсутність розвиненого громадянського суспільства, через відсутність незалежності медіа, а головне ― політики-демократи не дуже зрозуміли як працює ринкова економіка. За спиною Чорновола, Лук’яненка і Хмари були десятиліття таборів, тобто ці люди були позбавлені можливості мати той західний досвід, який був у наших сусідів, які перебували у цьому соціалістичному блоці, вони могли швидко перебудуватися. У нас таких людей просто не було. Тому ситуація розвивалася для нас катастрофічно. Економіка падала, а люди, звичайно, вимагали змін. Якщо їх не давали ці політики, то треба було шукати інших діячів. Так виник запит на повну зміну влади."
Олексій Півторак стверджує, що на той момент хотілося, щоб відбулися хоч якісь зміни:
"Кучма, який був прем’єр-міністром з 1992 року до 1993 року, отримав прекрасний інструмент декретів, який йому як керівнику уряду дозволив виглядати дуже рішучим і ефективним. Для рішень, які впливають на економіку декрету, не треба збирати парламент з усією тою парламентською балаканиною. Створюють документ, збирають уряд, який його ухвалює і це працює як закон.
Кучма мав вигляд ефективного лідера, тому люди вирішили обрати такого простого і рішучого чоловіка."
"Так звана "Група 239", яка складалася здебільшого з колишніх "червоних директорів", творила історію України, у І скликанні парламенту незалежності мала свої економічні інтереси. Незалежність для них означала збереження і закріплення їхньої економічної влади над тими підприємствами, якими вони керували, та навіть розширення її на навколишні території. Завдяки цьому парламент міг існувати, взаємодіяти і з президентом, і з урядом, однак в українців був вже запит на повну зміну обличь у владі. Тоді хотіли не лише перевиборів президента, а й парламенту, що в підсумку і відбулося. ІІ скликання, яке прийшло на зміну, принесло перших переможців бізнесу зразка 90-х років з сумнівною репутацією, зі зв’язками у владі та криміналі, тому зробило другу Раду слабшою за якістю від першої", ― зазначив Назар Заболотний.
Про вибори до Верховної Ради
На думку Олексія Півторака, проблема полягала у тому, що партій як таких не існувало:
"Можна було висуватися від будь-якої партії, а вже потім їх починали створювати. Люди не були об’єднані спільними ідеями, вони просто приходили в парламент після обіцянок на округах."
Чому найбільше було комуністів, а партія "Народний рух України" завела в парламент лише 20 депутатів
"Тому, що навіть в Західній Україні, яка була оплотом підтримки "Народного руху", почали вигравати нові бізнесмени або старі директори великих підприємств, які завдяки економічному впливу, подекуди навіть підкупу, мали перевагу над ідейними демократами. Можна сказати, що ми вже тоді стояли у витоків підкупів. Саме з тих пір все почалося з виборчої системи, яка була технологією для того, щоб зменшити вплив "Народного руху" та комуністів, тобто будь-яких сильних організацій", ― аналізує Назар Заболотний.
Як народні обранці поєднували кілька повноважень одночасно
"Від такої моделі взаємодії стаються немриємні змішування. Так було до ухвалення Конституції у 1996 році, коли людина була народним депутатом і впливовим членом комітету, але одночасно проходила ще міністром і впливала на те, що хотіла. Це не дуже добра практика. Має відбуватися парламентський контроль, а не злиття посад", ― говорить Олексій Півторак.
Назар Заболотний погоджується з цією думкою:
"Навіть у Британії, де народні обранці не втрачають свій статус депутата, вони все одно не голосують на засіданнях. Тому це було б необхідно розділити. А так ми мали б повне зростання законодавчої виконавчої гілок влади, що дуже неправильно. У нормальних умовах законодавча влада замовляє у професійного найманого Кабміну послуги з управління державою. Так само як кожен з нас замовляє професійних будівельників під час ремонту квартири."
Про повноваження Кучми у першій каденції
Назар Заболотний згадує про події того періоду:
"Перш за все треба сказати, що боротьба не була здебільшого ідеологічною, як нам люблять розповідати. Тоді були економічні інтереси людей наближених до президента з одного боку, з іншого ― тих "червоних директорів", які вдруге переобралися в український парламент, далі була політична боротьба між президентом і спікером, і лише на третьому місці були питання мови, Криму, які використовували обидві сторони не як привід боротьби, а як засіб.
Спочатку президент Кучма намагався через Конституцію собі збільшити повноваження, а всі його наступники законами виходили за рамки тих меж, що були встановлені Конституцією і розширювали свою владу, не маючи на те жодних підстав. Президент повинен мати ту владу, яку йому надали люди, що була на момент проведення президентських виборів."
"Мені здається, що Кучма вже зайшов на посаду президента з Конституцією Радянського Союзу, за якою він мав вирішальний вплив на те, хто буде в уряді. Тобто він делегував прем’єр-міністра, парламент за нього голосував дисципліновано, як зайчики. Так само президент міг призначати і звільняти міністрів. З такими повноваженнями йому було дуже комфортно. Що ще залишається для того, щоб керувати країною при парламенті, який існує по суті формально, бо виконавча влада вся у президента", ― додає Олексій Півторак.
"По-перше, у парламенту не було більшості, а, по-друге, що важливо для всієї епохи правління Кучми, президент повністю контролював силовий блок. А парламент, через свою аморфність, не мав жодних можливостей контролю за тим, що робить СБУ, Генеральна прокуратура і міліція. Це потім вилилося в багато страшних трагедій", ― підсумовує Назар Заболотний.
Чи могла тоді існувати парламентсько-президентська республіка
На мою думку Назара Заболотного, умови для цього тоді ще не сформувалися:
"Якби тодішній уряд обирала Верховна Рада, тоді б це був уряд комуністів, соціалістів, селянських партій, тобто це не був би проукраїнський уряд. Можливо, на той час сильний інститут президента був виходом від повернення до радянського минулого."
"А мені здається, що президент по суті зайняв нішу верховної влади, яка була колись у партії, став тим, хто негласно визначає і спрямовує все, що відбувається", ― заявляє Олексій Півторак.
Про Конституційний договір, який регламентував стосунки виконавчої та законодавчої гілок влади
Назар Заболотний коментує ситуацію так:
"Конституційний договір віддав виконавчу владу повністю під контроль президента, який ще на той момент залишався її головою. Однак він забрав будь-які дієві інструменти у парламенту контролювати те, що роблять міністри, те, чим займається силовий блок, правоохоронні органи, що в подальшому призвело до трагічних подій перед президентськими виборами у 1999 році. За цей час Кучма встиг закріпити свій вплив абсолютно у всіх сферах життя держави. Тоді почав виникати прошарок людей, який жартома називали "кучмократами", тобто це була бюрократія часів Кучми, яка ще досі дуже сильно впливає на українську політику."
Олексій Півторак додає:
"Конституція, яку ухвалили у 1996 році, була м’якшою за Конституційний договір, і це добре. Але була дуже велика полеміка. Наприклад, коли формували Комісію щодо створення Конституції, то туди не хотіли пускати комуністів, але ж вони були найбільшою фракцією і їх треба було включати, адже тоді могло не вистачити голосів при голосуванні. У Кучми тримали руку на пульсі настільки сильно, що народного депутата Олександра Ємця призначили віцепрем’єр-міністром з правових питань. Цей чоловік сидів у сесійній залі, але виходив, щоб контактувати з президентом, і дуже сильно сприяв тому, щоб в Адміністрації Президента могли вийти на депутатів так, щоб забезпечити голосування у потрібному напрямку у тому чи іншому питанні. Це був далеко не такий урочистий процес, який ми бачимо на кадрах, що нам показують з сесійної зали, коли ухвалили Конституцію, коли депутати раділи і святкували. Це був великий марафон, щоб протиснути той чи інший варіант того, який вигляд повинна мати держава."
Про статус мови
"Фактично останнім рішенням Конституційного Суду це питання на рівні права, інтелектуальної дискусії є завершеним, оскільки суд вказав, що мова є однією з основних ознак української нації, а українська нація є державотворчою для держави Україна. Наша держава неможлива без існування і розвитку української мови. Суд констатував, що немає держави без державної мови», ― розповідає Назар Заболотний
«Як нам показують останні історії з чинними народними депутатами, це робиться на вимогу представників бізнесу, які начебто познімали фільми і не можуть їх переробити. Та мені здається, що продублювати фільми українською ― це вже не така велика проблема", ― додає Олексій Півторак.
Підсумок
"За епохи Кравчука держава вже була, але не було жодної системи управління, все трималося на спільному інтересі збереження своїх впливів у комуністів, і на мріях про незалежність у демократів. Кучма побудував погану, але все ж державну систему. Без цієї системи держава опинилася б у складі Росії. Нині ця система має не дуже хороший вигляд, але для тих поколінь, завдяки олігархічній системі і бюрократії, наша держава вижила", ― підсумовує Назар Заболотний.
Фото: uahistory.co
