Мистецтво офлайн. Як музеї готуються до виходу з карантину?

Мистецтво офлайн. Як музеї готуються до виходу з карантину?

Лувр, Музей Ван Гога у Нідерландах, Музей Ґуґґенгайм, де в експозиціях є оригінали пензля Клімта, Шиле, Пікассо, Британський музей у Лондоні, музей-театр Далі, музей сучасного мистецтва в США "відчинили" свої двері для користувачів мережі з усього світу на час пандемії. Українські музеї пішли ще далі й організували 18 травня у Міжнародний День музеїв цілі ефіри з онлайн екскурсіями, розповідями, читаннями, трансляціями арт-лекцій та онлайн челенджі. Тепер, коли країна поступово виходить з карантину починає виходити в офлайн і мистецтво. Як музеї готуються до "живих" зустрічей з відвідувачами, чи всі зможуть відкрити свої двері, в ефірі радіо Культура розповіли генеральна директорка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків Катерина Чуєва та мистецтвознавиця Діана Клочко.

Є припущення Юнеско, що майже кожен 8-й музей не відкриває після карантину свої двері. В чому причина?

Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків

Все залежить від ситуації в кожній окремій країні і, зокрема, від системи фінансування музеїв. Я припускаю, що ситуація складається так, що в багатьох країнах музеї опинилися, скажімо так, – не на перших місцях серед установ, які потребують державної підтримки. І ми знаємо, що культурна спільнота України, під час карантину зверталася до уряду країни, з проханнями надати підтримку, тому що було зовсім не зрозуміло за якими алгоритмами діяти, як буде вестися фінансування, передбачалося скорочення видатків на цілу низку проектів або установ, які підтримували культурні проекти і т.д. Така ситуація сталася в багатьох країнах, і якщо мова йде про Францію чи Україну, де досить багато музеїв мають саме державну підтримку – фінансування з центрального бюджету чи фінансування з місцевих бюджетів, то для таких музеїв ситуація була менш трагічною, менш складною. Там, де є високий рівень залежності від залучених коштів, від надходжень, наприклад, від продажу квитків, або проведення якихось заходів, подій комерційного чи благодійного характеру, то такі установи потрапили зовсім в іншу ситуацію. І, з досліджень фахової міжнародної організації "Н.Е.М.О.", після дослідження близько тисячі музеїв на тему як вони собі дають раду і які вони матимуть наслідки від карантину і пандемії, там називалися досить великі цифри втрат, звісно це залежить від розмірів музеїв, якщо маленькі музеї втрачали доходів від 1000 євро в місяць, то втрати великих музеїв можуть оцінюватися кількома сотнями тисяч євро. І ми розуміємо, що всі ці кошти, це – не прибуток, це – утримання колекцій, оплата роботи співробітників.

Близько 90 відсотків музеїв у світі зачинилися на час карантинної кризи. Щодо української ситуації, яке Урядове рішення щодо роботи музеїв? 

Дійсно, ця ситуація, інколи мала навіть гумористичний аспект. Усі бачили ці дописи типу: "Зачиніть ці музеї і бібліотеки, бо в Києві такі корки, що проїхати неможливо". Музеї є доволі складні об’єкти для проведення заході в період пандемії. Специфіка музейних приміщень, на відміну від магазинів чи кінотеатрів, або інших службових закладів, в тому, що ви не завжди можете провести повну дезінфекцію, далеко не завжди можете провітрити ці помешкання, що потрібно робити за рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я. Ви не можете помити всі експонати кожного дня. Ви не можете вимити всі деталі інтер’єру, наприклад старовинного інтер’єру, до якого можуть торкатися відвідувачі. І так далі, і так ділі. І в цьому часто виникає конфлікт з точки зору зберігання і що потрібно робити в приміщеннях, які можуть бути доступні для відвідування в карантинних ситуаціях. В Україні був відсутній алгоритм дій у подібних ситуаціях. Були часи, коли ми декілька днів продовжували приймати відвідувачів та водити екскурсії. І тільки після того, як пішли рейдові перевірки містом, стало зрозуміло, що треба закриватися, що те трактування Постанови Уряду про призупинення діяльності музеїв означає – закриття для відвідувачів. Не для кого не секрет, що більшість працівників музею – старші 60-ти років, і на них почала діяти заборона на вільне пересування – самоізоляція вікової групи ризику. Музеї, на відміну від лікарень і цілої низки установ, не належать до об’єктів критичної інфраструктури. Тому, ми опинилися в ситуації, що в деяких музеях, майже половина співробітників, як в музеї Ханенків – 40 людей з колективу у 90 чоловік, є люди віком від 60 років, мусили залишатися вдома.

Вихід музеїв з карантину буде поступовим. Так чи інакше, частина людей працює все одно.  

Насправді закрити музей, це – не означає зачинити двері. Ми розуміємо, що музеї продовжують охоронятися, ми розуміємо, що потрібно регулярно моніторити стан музейних експонатів та приміщень – від горищ до підвалів, фондів бібліотек. Крім того, є невідкладні технічні роботи, може статися якась непередбачувана ситуація. Ну, я звісно, бухгалтерські процеси, коли люди змушені приїжджати на робочі місця, тому що, на жаль, у нас не весь документообіг переведений в електронний вигляд – ми мусимо ставити підписи на документи, печатки, вже потім – сканувати їх і відправляти до інших установ. Все це мається робити, тому, якась частина людей все одно присутня, все це регулюється внутрішніми розпорядчими документами. Але, зараз вже ми починаємо готуватися до відкриття. Сподіваюся вже в червні, тому що необхідний час для придбання нових для музею речей, це і маски, і дезінфектори, і захисні екрани і т.д. 

За час карантину Лувр нарахував понад 10 мільйонів віртуальних відвідувачів. Онлайн світ мистецтва, це виключно на час карантину? Чи є онлайн перспектива в українських музеях?

Діана Клочко, мистецтвознавця:

Онлайн світ вже давно є "повноправним" гравцем. Коли я починала в 2011 році читати лекції, у мене був певний набір зображень, якими я могла користуватися. Зараз, у 2020 році, я заходжу на онлайн виставки і кожного разу знаходжу щось нове. Сама палітра того, що викладають музеї у вільний доступ, оцифровують, описують, надзвичайно збільшилася. І тепер є велика кількість ресурсів, де можна роздивитися картини у дуже великій роздільній якості, можна роздивитися найменші деталі, які навіть не згадуються у дослідженнях шедеврів видатних дослідників. Сучасні технології надають більші можливості. Те ж саме збільшення не могли раніше і представити. Це надає зовсім інше відчуття мистецтва, його в музеї не отримаєш. Для самотньої подорожі, для самітників все є. Але, лекції це, як певна спільнота яка збирається, щоби отримати певні емоції. Я бачила на своїх "живих" лекціях, як люди згадували свої подорожі, як вони вперше побачили цю роботу, що відчули від того художника, коли побули на його виставці і т.д. Візуальна інформація це – не тільки інформація як жив та творив митець, що він переживав, як перемістили в музей, які історії відбувалися з цією роботою, але і – емоції, до лекторію приходять не тільки, щоб дізнатися щось нове. Однак, не треба забувати, що не всі можуть приїхати до Києва на лекції. До мене інколи просяться на лекції люди з таких містечок, назв яких я і не знала, це – також важливий момент, а так – вони заходять до мене і ми спілкуємося, і вони все-одно отримують якісь емоції.

Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків: Тут є ціла низка своїх нюансів. Ми навіть сміялися з колегами, що ніколи б не дізналися про таку кількість шедеврів, які зберігаються в українських музеях, бо усі почали їх сканувати та викладати в вільний доступ, якісь тексти, уривки досліджень, якісь артефакти. Тому ми зараз маємо зовсім інше уявлення про українські музеї, ніж мали до карантину. І досить багато колег, які раніше були досить скромно представлені онлайн, зараз абсолютно інакше виглядають. І це – дуже корисно. Ми певним чином вимушено почали застосовувати оцей новий інструментарій для такої комунікації з відвідувачами, глядачами. Але, все це потребує певних навичок. І, все-одно, це не є замінником офлайну. Не може бути тотожне сприйняття картини на екрані зі сприйняттям картини в залі музею, з усіма звуками, запахами, розмовами - тими відчуттями, за якими, власне, людина і йде до музею. 

Навіщо йти в містечковий музей, якщо дотиком до екрану можна "відвідати"Лувр? 

Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків:  Мені здається, що ця онлайн комунікація, ця діджиталізація, створить додатковий привід щоби прийти до музею, порівняти побачене вдома з оригіналом. І нам треба знайти баланс онлайн та оффлайн, тому що для окремих людей онлайн відвідування залишаються єдиним доступним способом, і ми бажаємо, щоби все одно це баланс був позитивним.

Діана Клочко, мистецтвознавиця:В мене є сильний аргумент проти того, що всі підуть дивитися шедеври, а містечкові музеї – не цікаві. Я, впродовж тижня виставляла невідомі речі з містечкових музеїв, і отримувала прекрасні відгуки на них, тому що ці речі показували події, до яких ми нібито вже звикли, але – з іншого боку. В містечкових музеях бувають такі артефакти, які цікавіші багатьом людям, ніж ті шедеври, які вже є в їх "внутрішньому світі". І, історія мистецтва стосується не тільки шедеврів.

Президент України Володимир Зеленський розширив список санкцій щодо російських музеїв, університетів, наукових установ, наприклад, "Ермітаж", "Музей імені Пушкіна" тощо. Чому санкції стосуються цих установ?

Андрій Щекун, головний редактор газети "Кримська світлиця":  Наша організація з 2016 року досліджує стан культурної спадщини Автономної Республіки Крим. У травні 2019 року ми провели публічні заходи за участю правоохоронних органів, прокуратури АРК та інші. І тоді ми показали усі матеріали і що відбувається, як вивозяться картинна галерея Айвазовського з Феодосії до Ермітажу, як відбуваються розкопки за участю московських наукових установ. Все це нами задокументовано. Ми видаємо багато матеріалів, особливо по культурній спадщині в Криму, що відбувається з іконами в Криму, з іконописцями, що відбувається в Херсонесі, коли одній з церков передають фактично приміщення заповідника. Ми все це поки що тільки документуємо. І мене досить турбує, що багато людей не розуміє навіщо все це робиться, навіщо ми сваримося, навіщо вживати санкції. На сьогодні, наші культурна спадщина фактично нищиться в Криму, вона розкрадається. І ті, хто це робить, відповідно до міжнародного права, мають нести відповідальність! Тому продовжую вважати нашими задачами – виявляти такі факти, фіксувати їх і дальше передавати їх правоохоронним органам.

Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків:

Мені особисто здається, що подібні санкції мали бути запроваджені набагато раніше. На пострадянських територіях досить часто повторюється теза, що культура має бути поза політикою, але, на жаль, культура не буває поза політикою. Якщо в нас діє певне законодавство, якщо ми прагнемо дотримуватися міжнародних стандартів, той же другий протокол Конвенції, напряму забороняє проведення археологічних розкопок на захоплених територіях стороною, яка їх окупувала, то ми мусимо дотримуватися цих речей, бо інакше, ні про яке верховенство Права вже не може йти мова, ні про відновлення історичної справедливості. Потрібно пам’ятати, що дуже багато документів зберігається в російських музеях, які стосуються українських земель, багато витворів мистецтва, і, наразі, ми не маємо доступу до цих матеріалів. Але, ми маємо дати зрозуміти світу, що у нас є чітка позиція з цього приводу і санкції є логічним кроком в цій низці подій.

Фото: khanenkomuseum.kiev.ua