– Станіславе, навіщо у громадських будівлях необхідно встановлювати реєстратори якості повітря?
– Наші будинки були запроектовані таким чином, що в них вікна сифонили, і повітрообмін через вікна був частиною повітрообміну в будинку. В момент, коли ми поставили у більшості наших будинків металопластикові вікна, металопластикові двері, ми перетворили наші приміщення в акваріуми для людей, де повітрообміну немає.
Для того, щоб людина почувала себе комфортно у приміщеннях, має бути певний рівень вологості, певний рівень СО2. Вуглекислий газ – його в атмосфері небагато, але він є дуже важливим. Він є парниковим газом, я б сказав, певною отрутою. В природному фоні його вимірюють в кількості молекул на мільйон. Він коливається від 350 до 420. У природному середовищі, залежно від того, ви в лісі чи у полі. Загалом історичний рівень це був набагато нижчим, десь 220 – 250. Іноді менше. Протягом сотень тисяч років коливався у межах 200-300. Зараз те, що ставить собі за мету Паризька кліматична угода, обмежити до 500. Тобто 500 молекул на мільйон. Коли ця цифра сягає 1000, це вважається максимально допустимою концентрацією в будівлях. Для того, щоб впливати на цей процес, треба знати, яка реальна концентрація. Ми купили такі датчики СО2. І наші вимірювання досить трагічні. Тому що в більшості будівель вони не опускаються менше тисячі. Восени ця цифра складає 1200 – 1800 там, де відбувалися засідання людей. У залі, де збирається наша асоціація вийшло 2200.
Ознака високої концентрації – сонливість. Люди починають позіхати. Їм хочеться спати. Це наявність надмірної концентрації вуглекислого газу дає такі ознаки. Якщо подивитися у школах, де є багато дітей, в класах, мої колеги, які міряли, говорили про цифру 4000. Це те, що викликає отруєння. Це момент, коли мозок починає погано реагувати. Коли ми аналізуємо стан вентиляції у будинках, громадських закладах, переважно у жодному з них вона нормально не функціонує. Коли ми закрили вікна у класах і не створили примусової вентиляції, котра б вдувала повітря. Щоб повітря вийшло з класу, воно мусить звідкись зайти. Воно зайти немає звідки. Вікна закриті. Тому питання формації вентиляції у громадських закладах є критично важливим. Воно за собою тягне додаткові енергетичні витрати. Це повітря треба нагріти. І деяких будинках може йти 30-40% тепла на обігрів. Тому установка рекуператорів (систем, які забираються тепло з повітря, що виходить) стає на порядок денний. Це те, що ми рекомендуємо містам робити – вимірювати і реагувати на ці вимірювання, реагувати на ці перевищення концентрації. Тому що це здоров'я наших дітей, їхня успішність. Якщо вони на уроках сплять, це ознака того, що є перевищення рівня СО2.
– Поки що кожна школа не має датчиків, що можна порадити?
– Вони не є такими дорогими. Можна замовити у когось таке дослідження. Якщо не говорити про професійні датчики високого класу. Школа могла б купити, чи управління освіти. Але це повертаємося до функції енергоменеджера у місті, де енергоменеджер може мати набір такого обладнання, і просто системно сканувати і обходити ці будівлі. Ставити даталогери, реєстратори, які вимірюють як змінюється концентрація і вологість впродовж дня, і робити висновки.
Перш за все – це проінформаність про стан. Коли ми будемо мати повну картину з енергоспоживання, у внутрішніх параметрах, тоді можна робити якісь заходи. В лікарнях та сама проблема. Масштаб проблеми великий. І наша рекомендація місту – взяти на роботу енергоменеджера. Дати йому нормальне обладнання, доступ до прийняття рішень і фінансувати таку діяльність.
