Гордій Старух. Фото: The Ukrainians
"У 2007 році я почав конкретно підпадати під вплив народної музики"
Звідки у тебе така велика любов до ліри? В який момент ти зрозумів, що готовий присвятити своє життя виготовленню лір і грі на цьому інструменті?
Моя мама – музикознавець, і більшість свого дитинства я провів у бібліотеці консерваторії, де вона працювала. А поки мама працювала, я сидів біля вінілового програвача і слухав різну музику. В консерваторії була і велика бібліотека, і велика фонотека. Ми регулярно відвідували різні концерти в філармонії, і одного разу вона привела мене на концерт Василя Нечепи (український кобзар, лірник, народний співак, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка – ред.). Мені було тоді 3-4 роки, але я й досі пам'ятаю, як йду між рядами до сцени, він грає на лірі, а мої відчуття настільки сильні, що, зрештою, запам'яталися на все життя. Тоді я вперше почув ліру.
Також згодом я почув неймовірний альбом Михайла Хая "Українська ліра". Мій тато, Володимир Пасічник, за освітою фольклорист і викладач. Відповідно, у нього велика колекція і літератури, і аудіозаписів з експедицій. І от в 10-13 років мені трапилася касета з цим альбомом, я почув "Нема в світі правди" Хая, і це було неймовірно. Хоча в той момент у мене ще не виникало бажання грати на лірі. Потім був запис легендарного поліського лірника Івана Власюка. Ми тоді жили на одній квартирі з Юрком Рафалюком, це був період гри на вулиці у складі гурту "Люди добрі". Ми робили акустично-рокові обробки народних пісень. І саме в той період трапився цей диск, який став для мене просто еталоном. Зараз у своїх записах я намагаюся додати до ліри ефект перевантаженої бобіни. Ті записи й нині для мене – топ. Це було приблизно у 2006 році. І тоді я дуже сильно захопився автентичними записами.
Розкажи про свій перший інструмент, про свою першу ліру. Адже перший інструмент для музиканта – це як вірний друг, майже жива істота.
У 2007 році я почав конкретно підпадати під вплив народної музики. Я почав збирати свою колекцію, і спочатку це були духові інструменти. Ми з дружиною поїхали в Буковець до майстра музичних інструментів Михайла Тафійчука, і він тоді закінчив одну з перших своїх лір. Адже до того він ліри не робив. Він на неї поставив жорсткі металеві струни, і це звучало дуже круто. Я тоді приїхав до нього забирати традиційно гуцульську дуду. До ліри на той момент мене ще не тягнуло. А потім мій колега дістав ліру, і я поступово почав підглядати, як вона працює. І тоді виникло бажання зробити ліру собі.
"І так поступово я зробив 33 ліри"
Ліра – це складний за будовою інструмент. Коли ти відчув, що вже готовий зробити свою першу ліру?
Кажуть, що чим менше ти знаєш, тим впевненіше почуваєшся. Мій шлях людини, яка робить музичні інструменти, тримався саме на цьому принципі. Я зробив першу ліру, опираючись на те, що я побачив раніше і на те, що знайшов в інтернеті. Я одразу почав викладати фотографії своєї роботи. Щось зроблю, сфотографую, викладу в інтернет і напишу "я почав робити ліру". У відповідь чую "ти неправильно робиш". І отак в інтернеті від багатьох майстрів з кобзарського цеху я отримав багато підказок. А оскільки я скульптор за фахом, мені не складно було починати в плані матеріалу. І отак потроху, зі світу по нитці я отримував знання. А поки я її робив, у мене навіть з'явився на неї замовник. Я робив її довго, близько двох років. І я "влупив" досить солідну ціну – 600 доларів. Адже коли я почав цікавитися лірою і хотів купити її собі, з'ясувалося, що вони коштують 1500-2000 доларів. От тоді я і вирішив зробити її сам. Отак все й почалося.
Зрештою, коли замовник приїхав з Києва протестувати мою першу ліру, він сказав, що купувати цього не буде, бо вона не грає. Вона не вийшла. Я довго її переробляв, і зрештою її музиканти розіграли, і навіть використовували в записі своїх альбомів. За той час я зробив наступну, потім ще одну, потім ще одну. І так поступово я зробив 33 ліри. І саме 33-тя вже добре звучала і була стабільна. Це й була мета: зробити українську ліру, яка буде добре грати. Адже багато роботи забирає саме її налаштування. Я прагнув зробити універсальний варіант академічної ліри. Власне, те, що зробили зі старосвітською бандурою. Її зробили академічною, стабільнішою. Я зробив це з українською лірою.
Чи встиг ти отримати індульгенцію від Михайла Хая (український етномузиколог, доктор мистецтвознавства, лірник і бандурист, автор трьох монографій, CD "Українська ліра" українською, англійською і польською мовами 1999 року, книг, аудіо- і мультимедійних публікацій - ред.) на ті музичні експерименти, які ти робив з лірою? Адже твоя гра – це не відродження традиції у чистому вигляді. Це все ж експерименти, осучаснення лірницької традиції. Чи спав спокійно пан Михайло, знаючи що в світі існує Гордій Старух?
Можна сказати, що так. У нас була особиста зустріч. Він мене багато критикував в інтернеті. Я ставився до нього з іронією, але й з повагою. Яким би він не був радикальним і гротескним, він мав величезний досвід. У нас була чудова зустріч і розмова з ним. Він пограв на моїй лірі, я йому відремонтував його ліру. Тож, можна сказати, що в мене є індульгенція. Я йому пояснив свої мотиви і вважаю, що ми порозумілися.
"Одного разу в мене був замовник зі США"
Коли я запитав, на який за рахунком лірі ти граєш, ти сказав: "на 99-тій".
Спочатку я грав на 13-тій. А згодом мій брат, який допомагає мені робити ліри, робить клавіатури, примусив мене зробити собі нову ліру. І ми зробили дві: червону для нього і синю для мене. У мене була колись мрія, купити собі гітару Martin. Це американська фірма, яка створила в 1911 році звичну для нас форму гітари, на якій грають всюди. Її назвали на честь корабля Dreadnought. На противагу іспанським гітарам, її зробили з більшим корпусом і металевими струнами. Звучала вона набагато потужніше і мала сильніший бас. Я мріяв про цю гітару, але оскільки вони розробники цієї гітари, відповідно, ці гітари дуже дорогі.
Одного разу в мене був замовник зі Сполучених Штатів Америки, який теж колись робив музичні інструменти. Він замовив у мене ліру, а я в розмові розповів, що мрію про гітару Martin. У відповідь він прислав мені фотографію свого гаража, повністю заставленого деревом для гітар. Причому він робив кастомні гітари, які продавалися за шалені гроші – до 15 тисяч доларів. І він мені сказав, що не може зробити для мене гітару, але може подарувати мені дерево для неї. І він мені прислав величезну пачку екзотичного дерева для гітари Martin. І воно лежало у мене в майстерні кілька років, як священна корова. Я настільки боявся його використати, що нічого з нього не робив. І тоді до мене підійшов брат і сказав: "У тебе є супер дерево, то давай зробимо з нього не супер гітару, а супер ліру". І брат примусив мене почати робити цю ліру. Я робив її рік чи півтора. Адже для себе я роблю все довго. А зазвичай – місяць.
Чи є магазини, в яких можна вільно купити ліри?
Ти бачив магазини, в яких можна купити бандури? Я дуже рідко бачив. На мою думку, це не має бути інструмент, доступний в магазині. Мені здається, повинна бути певна ексклюзивність. Якщо б я був членом кобзарського чи лірницького братства, я б говорив навіть про сакральність такого інструменту. Колись бачив переписи з Київської губернії, то з 4 тисяч незрячих людей лише 13 були лірниками. Тобто навіть серед незрячих людей був жорсткий відбір. Це була досить престижна професія, люди могли нормально жити на ці гроші.
"Моя ідея в тому, що я своєю роботою спонукаю людей цікавитися лірою"
Раніше, для того, аби стати кобзарем чи лірником, треба було пройти навчання в певному цеху, заслужити це звання і здобути цей фах. Чи немає у тебе відчуття, що ти хакнув систему і всі традиційні правила?
Мені час від часу хотілося цехового визнання. Я спостерігаю за їхньою діяльністю. Але потім я зрозумів, що мусить бути якась альтернатива. Тобто є хранителі традиції, а є ті, кому, певною мірою, не писані правила. Моя ідея полягає в тому, що я своєю роботою спонукаю людей цікавитися лірою. Я ніколи не скажу "робіть так, або не робіть так". Я поставив собі за мету повернути пам'ять і цінність цього інструменту. Адже люди часто її сприймають як якийсь незрозумілий екзотичний інструмент. Мені хотілося повернути лірі пізнаваність.
Назви топ-три причин, чому ти граєш на колісній лірі.
Їх може бути навіть більше. Назву найбільш очевидне. Коли я на ній граю, я перестаю відчувати час. А це одна з ознак діяльності, яка тобі до душі. По-друге, з лірою я не просто пов'язаний, як з інструментом, на якому я граю. Це явище, яке мене, по суті, сформувало, в якому я бачу свою місію. І воно мене годує. Адже я першу свою ліру робив для себе. Але люди почали замовляти ці інструменти. Мені здавалося, що люди не бачать настільки перспективний інструмент. Завдяки лірництву у нас зберігся концепт вольностей, свобод часів Козаччини. Шевченко пише "Кобзаря", багато людей цим натхненні, а він, у свою чергу, натхненний кобзарями, які дали йому стержень для розвитку його творів. А потім люди, надихнувшись його ідеями, створюють державу. Тому я вважаю, що це один зі стержнів нашої політичної культури. Бандура – це інструмент, який зустрічається тільки у нас, а ліра з'єднує нас з усім європейським контекстом. Мені дуже подобається як писав Хоткевич, що там, де закінчується ліра, закінчується Європа.
