Зношеність до 70%, зарплата 13 тисяч грн, прогресивний Львів. Усе про українські водоканали

Зношеність до 70%, зарплата 13 тисяч грн, прогресивний Львів. Усе про українські водоканали

Зношеність основних фондів українських водоканалів у середньому сягає 70%. Десятиріччями без капремонтів. Це констатує Українському Радіо президент Асоціації "Укрводоканалекологія", заступник гендиректора "Київводоканалу" Дмитро Новицький. За його словами, багато років водоканали недоотримують гроші для відновлення мереж. Стратегії розвитку водопровідно-каналізаційної галузі досі немає. Середня зарплата персоналу – 13 тисяч гривень. І на все це накладається війна: знищені, пошкоджені об'єкти. "Я кажу не про безумовне підвищення тарифу", – запевняє Новицький. Фінансування можливе із двох джерел – або дійсно через тариф, або через податки до бюджетів. Хоча є в Україні й успішні кейси в галузі – завдяки інноваціям на 20% впали втрати води у Львові.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Ілюстративне фото із сайту Pixabay

Віялові або аварійні відключення впливають на якість води у кранах

Перше, про що хотілося б поговорити, це проблеми галузі. Які зараз наймасштабніші виклики, про які варто говорити? 

Є величезна проблема значних віялових або аварійних відключень. Це впливає на технологічний процес, в тому числі на технологічний процес підготовки води. Це, безумовно, певною мірою впливає на якість, тому що відбуваються гідравлічні удари. Наші мережі, на жаль, старі, тож відбувається зрив плівки, накопичень, які є в наших трубах. Відповідно, наші споживачі можуть це відчути. 

Мені здається, що зношеність, аварійність мереж є однією з ключових проблем. Якою є зношеність на сьогодні?  

Якщо казати про зношеність основних фондів водоканалів, то в середньому це доходить до 70%. Десятиріччями не відбувалися капітальні ремонти як обладнання, так і мереж. 

"У структурі тарифу відсутні гроші на капітальний ремонт мереж, обладнання"

Тоді виникає питання, хто в цьому винен? Чи є конкретні люди, чи це загалом така ситуація?

Система, яка на сьогодні забезпечує роботу галузі, недосконала. Система тарифоутворення передбачає таке складне формулювання як "Витрати+". Тобто це витрати, які були попереднього року, плюс інфляційні процеси додають певну кількість відсотків до того тарифу, який був у попередній період. У структурі тарифу відсутні гроші на капітальний ремонт мереж, обладнання, його модернізацію, реновацію. Цих грошей немає в структурі тарифу. 

Тобто, ви ведете до того, що потрібне підвищення тарифу? 

Я кажу не про безумовне підвищення тарифу. Фінансування таких робіт може відбуватися із двох джерел – або дійсно через тариф та сплату безпосередньо на рахунок підприємств, або через сплату людьми податків до бюджетів міст, держави, коли це буде фінансуватися через бюджет.

"За все сплачує споживач – або через податки, або через тариф"

Ця проблема накопичувалися роками. Чому нічого не робилося до повномасштабної війни, щоб не мати зараз таких наслідків?

Треба чітко розділити, що є знищені обʼєкти, міста і водоканали, які постраждали найбільшим чином. Суми, Харків, Херсон, Миколаїв – це ті міста, які потребують більше уваги з боку держави щодо фінансування на відновлення тих обʼєктів, що були знищені, пошкоджені. Йдеться про низку технічних питань, які треба вирішувати, в тому числі заміну мереж. Як приклад, Миколаїв, який був змушений подати солонувату воду в мережі й зараз практично всі мережі міста треба замінювати, інакше не буде якісної чистої води. Тут виникає необхідність підтримки держави. Вона, в принципі, виділяється і якісь механізми закладаються. Однак багато років системно водоканали недоотримують необхідних грошей для відновлення все старіших мереж. За все сплачує споживач – або через податки до бюджетів, або через тариф. Іншої економічної моделі не існує. 

Більшість водоканалів – комунальні підприємства

А в чиєму підпорядкуванні водоканали?

Більшість водоканалів – це комунальні підприємства. Власниками мереж у більшості випадків досі залишаються міста, тому що є водоканали обласного підпорядкування. Ситуації різні, але в будь-якому випадку мережі завжди залишаються в управлінні держави або місцевого самоврядування, яке теж є представником громади. Тут проблем немає, але суспільство має в цілому визначитись, що має бути джерелом реновації водоканалів, заміни мереж. Якщо подивитися згори на систему житлово-комунального господарства, то в усіх тарифах, які на сьогодні застосовуються в цій сфері, відсутнє розуміння обсягів капітального ремонту того чи іншого обладнання. 

"У нас немає чіткого бачення, куди йде галузь"

Але ми ж не можемо зараз знати, що знищать росіяни завтра. Ми можемо закласти одну суму, а завтра ситуація змінюється і ці кошти не покриють, приміром, ремонту. 

Ми не кажемо про тариф як такий, що давайте підвищувати, тим паче на відновлення пошкоджених об'єктів. Для цього є гроші держави, є можливість отримання допомоги міжнародних фінансових організацій, які дуже допомагають і є величезна кількість міст, в які така допомога надійшла. Вони готові надавати таку допомогу, але кажуть нам: "Зробіть домашню роботу, покрийте операційні видатки водоканалів з або тарифу, або бюджету. Тоді ми вам будемо допомагати відновлюватись, модернізуватися". Але в нас немає стратегії, чіткого бачення, куди йде галузь.

Чому так?

Стратегії розвитку водопровідно-каналізаційної галузі немає.

Розроблена, але не затверджена стратегія

Пане Дмитре, але ви маєте розуміння основних пунктів цієї стратегії. Яке ваше особисте бачення?

Стратегія була розроблена свого часу данською компанією і мала бути затверджена в 2001 році, проте не була. Але стратегія має чітко надати відповідь, яким чином мають бути сформульовані політики водоканалів – технічна, технологічна, кадрова. Стратегія має відповідати за цими напрямками і надавати чітке розуміння.

Але ця стратегія не враховувала ефект війни. Однак, послуговуючись тим документом, який був, що, на вашу думку, потрібно ще додати? 

Зараз, під час війни, не час розробляти стратегію. Треба відновити, а вже потім розробляти стратегії і чітко визначати, яким чином буде працювати система тарифоутворення, як буде формуватися тариф, яким чином робити переоцінку основних фондів, тому що більшість водоканалів ще з радянських часів не робили переоцінку. В них занижена вартість, амортизація не забезпечує відповідну кількість на відновлення, тому в нас інвестиційна програма – 7%. А стратегія має сказати, що ні, ми маємо змінити тарифоутворення, відмовитися від системи "Витрати+", закласти регулювання –тарифоутворення-стимулювання, яке стимулює водоканали вкладати гроші, модернізуватися, отримувати економію від зменшення витрат на електричну енергію і вкладати в розвиток.

Але деякі з цих моментів уже зараз впроваджуються в окремих містах. По суті, частина неухваленої стратегії працює.

Так, але це – елемент доброї волі місцевої влади. Дещо працює, а дещо – ні. І стратегія у період, коли в нас обмежені ресурси, має бути прийнята з урахуванням необхідності відновлення. Мають бути певні правила з урахуванням тих умов, в яких ми працюємо, та джерел, які є у водоканалів, міських рад, держави, за умови підтримки міжнародних фінансових організацій, які готові надавати кредитні гроші. Стратегія має на всі запитання надати відповідь. 

Дмитро Новицький. Фото: Укрінформ

В стратегії такі чотири блоки: технічна та технологічна політика, фінансово-економічна політика, нормативне забезпечення роботи нашої галузі в цілому, яке має клаптиковий характер. В різні періоди нормативна база створювалася з різними задачами під керівників, які приходили до управління житлово-комунальним господарством. Четвертий блок – це кадрове забезпечення, в якому жахлива ситуація. Люди просто не йдуть працювати, у нас середній вік працівника – 55 років. 

13 тисяч – середня заплата 

У сфері зарплати, де було 10-13 тисяч, щось змінилося?

Ні, нічого. 13 тисяч – це середня заробітна плата, хоча окремі фахівці можуть отримувати 30 тисяч і більше. Є складні професії, де керівник змушений шукати можливості платити більші гроші. Це і добові роботи, і роботи під землею, це роботи в каналізаційних колекторах, роботи на складному обладнанні. Тобто є окремі ділянки, які оплачуються дещо вище, але в середньому, якщо брати персонал будь-якого водоканалу – це 13500 грн, а є й дещо нижча, тому що в регіонах виходять із певних показників цього регіону.  

На сьогодні та заробітна плата в 13500, за яку працюють люди під час війни під бомбардуваннями в Харкові, Сумах, Миколаєві, Києві, формувалася по показниках 2020 року. Наприкінці 2021-го нам встановлювали тариф, який на 2022 рік не передбачав підвищення зарплати. Тож зараз по зарплаті ми працюємо на показниках 2020 року, саме тому й така жахлива ситуація. 

Успішні кейси: Львів зменшує втрати води, Луцьк бере енергію від сонця

Розкажіть наостанок про успішні кейси впровадження окремих пунктів стратегії в українських містах. Які водоканали показують приклад іншим?

Неможливо бути успішним без підтримки місцевих депутатів. Аналізуючи ситуацію по окремих містах, можу сказати, що іноді, на жаль, місцева влада більше звертає уваги на парки, сквери, розвʼязки, а на такі проєкти, як водоканал, гроші виділяють за залишковим принципом. Успішні ж кейси варто показувати.

З ходу можу назвати Львів, який достатньо прогресивний. Торік у них, наприклад, відбулася заміна 41 кілометра мереж. Показник втрат води одразу знизився з понад 50-ти до 30%, тобто плюс-мінус на 20% впали втрати води для Львова. Також у Львові декілька років тому була ухвалена програма відмови від хлору і вони дійсно переобладнали свої водопровідні станції. 

Ще мені дуже сподобався проєкт у Луцьку щодо встановлення сонячної електростанції, якою повністю забезпечили споживання електричної енергії насосною станцією, що складає близько 70% споживання води всього міста. Вночі вона споживає електрику з мережі, але вдень, коли є сонце, вони працюють на цій енергії. Тож якщо є віялові відключення, аварійна ситуація, вона може працювати від сонця. 

Перша допомога постраждалим водоканалам надходила від колег

Пане Дмитре, розкажіть ще про комунікацію між водоканалами в разі, якщо щось стається. Як про це сповіщатимуть населення? 

З першого дня війни ми зустрічалися онлайн, був створений спеціальний канал для вирішення проблемних питань тих водоканалів, які на той момент постраждали. Перша допомога таких водоканалам надходила від водоканалів центральної  та західної частини України, а потім вже підтягнулася міжнародна допомога. Зараз така комунікація також відбувається. Ми підтримуємо "Донбасводу", там складна ситуація, допомагаємо іншим маленьким водоканалам. Наприклад, нещодавно в Лимані розбомбили водопровідну станцію й треба було відновлення. Зараз ми збираємо матеріали, гроші для того, щоб допомогти, швидко відновити її. 

Щодо Десни "Київводоканал" контролює ситуацію, тому що ми – перше велике місто, яке споживає воду з Десни. Також ми налагодили співпрацю із "Чернігівводоканалом", тому що вони вище за течією, але не споживають деснянську воду. Води допомагають контролювати якість вихідної води, тобто тієї, яка в Десні, щоб ми передбачали і перелаштовували наші технологічні процеси для того, щоб забезпечити якісну питну воду для киян та цілої агломерації.  

Зменшення кількості персоналу, збільшення кількості інженерів

Ще маю питання щодо кількості працівників. На початку розмови ви говорили, що ситуація складна, зарплати низькі. Як залучати нових людей працювати на водоканалах? Де їх загалом навчають?

Це складне питання. У нас в системі освіти залишилося доволі мало інститутів, які готують фахівців-інженерів. Це Харків, Київ, Рівне, Львів. Проблема також у тому, що на такі факультети зараз йде дуже мало молоді, вони не бачать перспективи з таким рівнем зарплати. Спеціальність непрестижна і ми боремося з цим. До війни ми намагалися підняти тих, хто працює в системі, маючи трохи іншу освіту, але показуючи гарні результати. Ми в "Київводоканалі" відправляли їх у Харків здобувати другу вищу освіту для того, щоб допомогти їхньому професійному зростанню та просуванню. Інша річ – де брати середній, лінійний персонал. Система профтехосвіти теж доволі слабка зараз. Ми співпрацюємо в Києві з Технікумом комунального господарства, вони готують зараз середню ланку, але там теж доволі мало людей.

Водночас ми теж маємо перелаштовуватись. Якщо ми маємо технологічно сучасне обладнання, то маємо відмовлятися від роботи звичайного лінійного персоналу і переходу на роботу контролю інженерними працівниками. Треба зменшувати кількість робочого персоналу і збільшувати кількість інженерів. 

Як тоді стимулювати, щоб люди приходили в цю професію?

Заробітна плата. Мають бути програми розвитку і деякі водоканали розробляли такі програми. Ми виявляли тих людей, які вміють і хочуть працювати та намагалися їх підтримати для того, щоб стимулювати.